Середа, 17.01.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

ГОЛОВНИЙ БОЙКО УКРАЇНИ
Так люб’язно називають друзі та знайомі Петра Косачевича

Напевне, сам Господь визначив для нього успішну мистецьку долю, що славно увінчалася високим званням - Заслужений працівник культури України. Хоча до такого логічного визнання, на перший погляд скромної і незначущої праці працівника культури, Петро Іванович йшов занадто довго. Уже сама ідея, на зорі нашої Незалежності, духовно об’єднати розкиданий буремними вітрами по всьому світу бойківський етнос, та ще й організувати на прабатьківській землі величну, довгоочікувану зустріч - заслуговує найвищої похвали та пошанування. Сьогодні, з висоти 25 - річної історії проведення бойківських фольклорно - мистецьких свят, започаткованих саме Петром Косачевичем, бачимо, як крок за кроком об’єднувалася, по- родинному гуртувалася бойківська громада, щораз голосніше засвідчуючи про своє існування, демонструючи перед світом самобутні традиції та звичаї як дороговказ, пам’ятаючи дещо перефразований поетичний заклик Павла Тичини: ми єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була...

У часі 70 - річного ювілею головного бойка України, який і зараз, як кажуть, в строю, доречно, бодай коротко, пригадати біографічні штрихи. У рідному селі Явора він ще в юнацькі роки запам’ятався тим, що, залучаючи однодумців, наполегливо проводив просвітницьку роботу. Щоб однолітки не пригублялися до чарки, залучав їх до занять спортом, організовуючи футбольні змагання. Самотужки, без нот, освоївши гру на баяні, і вже, як музикант, організовував для молоді вечорниці, танці. Петро Іванович зізнається, що завжди мав задоволення від подібних заходів. Не поривав з улюбленим заняттям і під час служби в армії. А вже коли демобілізувався - твердо вирішив пов’язати своє майбутнє з культосвітньою роботою. З тим і вступив до Київського інституту культури. Згодом, уже дипломованим спеціалістом, повернувся в рідне село, де два роки був завідувачем клубу, який завжди тримав пальму першості в плані організації різноманітних культурно - розважальних заходів. Перед тим, як обійняти посаду методиста Турківського районного Будинку культури, нетривалий час працював в апараті місцевого радгоспу «Комсомолець».

Несподіваним для Петра Івановича став виклик до обласного управління культури. Тут, очевидно зваживши на його фаховість, уже здобутий досвід роботи, запропонували очолити золочівський Палац культури. При цьому начальник управління, тиснучи новопризначеному керівникові руку, настановляючи сказав: «Великому кораблю - велике плавання!». Так наш земляк став керівником чималого творчого колективу, де працювало на той час більше сімдесяти людей. Це фахівці різних професій, не лише творчих, а й технічних. І всі з, своїми уподобаннями, характерами, темпераментом. Природно - кожен потребував особливого, індивідуального підходу. На це потрібно було повсякчас зважати, бути виваженим, стриманим, справедливим. В іншому випадку, навіть невеличке непорозуміння могло перерости у великий конфлікт. Це добре розумів молодий директор, пам’ятаючи давнішню народну мудрість: « Людина, яка відчуває, що її цінують, завжди буде робити більше, ніж від неї вимагають».

На той час колектив проводив дуже багато мистецьких заходів, а тому, як каже жартома Петро Іванович, працювати доводилося як вдень, так і вночі. Але про це- зовсім не жалкує. Такий ритм роботи - величезний професійний та керівний досвід ,який в майбутньому неодноразово ставав йому в пригоді. Зрештою, послуговується ним і досі. Тут, у Золочеві, він познайомився з відомими в Україні людьми: тодішнім керівником вокально -інструментального ансамблю «Вечірні зорі» (на жаль, нині покійним Ігорем Білозіром) та солісткою цього колективу, зараз Народною артисткою України Оксаною Білозір.

Можливо, Петро Іванович залишився б на Золочівщині назавжди, і наш край би багато втратив. Але не отримавши там обіцяної квартири, а відтак не було можливості перевести туди сім’ю, прийняв запрошення керівництва Турківського району очолити тут Народний дім. Так рідна Бойківщина щиро прийняла в свої обійми- в недалекому натхненника й організатора відомих на весь світ ФЕСТИН. А до того, в 1985 році, за його активної участі в зоні відпочинку «Берізка», вперше в нашому районі проведено Свято пісні. Окрім місцевих самодіяльних артистів, у ньому взяли участь гості з Естонії. Захід пройшов на високому рівні. Його позитивно оцінили глядачі та тодішнє керівництво. Згодом було налагоджено добрі творчі стосунки й з митцями з Молдавії. Тоді ще ніхто й не здогадувався - пройде зовсім небагато часу - і до нас на фестини їхатимуть артисти з усіх-усюд.

А тим часом Петро Іванович освоює інше місце роботи - директора кіномережі. На момент його приходу в організацію, справи йшли тут не найкращим чином. Втім, йому вдається за досить короткий час вивести колектив на почесне третє місце- в Україні. В області стабільно посідали перше чи друге місця. Якось Турку відвідав заступник голови Державного комітету кінематографії й вручив передовому колективу перехідний вимпел.

Швидко минуло п’ять років. І йому, керівникові з уже великим досвідом, довіряють посаду завідувача відділу культури. Спершу хвилювався, а чи впорається, чи зможе згуртувати колектив на успішну роботу. Та й суспільні виклики були надто серйозні. З одного боку, довкола уже віяло перемінами, з іншого - комуністична влада ще трималася досить міцно, перешкоджаючи усьому новому, прогресивному. Пам’ятними і знаковими у районі були події, пов’язані зі створенням Товариства рідної мови імені Тараса Шевченка, Народного руху, «Просвіти» та інших прогресивних організацій. В когорті рішучих активістів Петро Косачевич був серед перших, хоча й ризикував втратити роботу. На початку 90-х, з його ініціативи та за активної підтримки однодумців у Турці було відкрито музей «Бойківщина». А вже в 1992 році на наших теренах пройшли Перші Всесвітні бойківські фестини, які й підняли об’єднавчу хвилю бойківського роду, якому нема переводу.

Так здійснилася дитяча мрія хлопчини з села Явора. Колись, багато років тому, випасаючи худобу, він вподобав улоговину, що наче чаша розкинулася поміж невисоких пагорбів. Й подумалося - було б чудово зібрати тут сотні людей, земляків з усього світу й поспілкуватися, повеселитися. Так і сталося. Бойківське товариство зібралося на велику родинну гостину.

Петро Іванович пригадує, що сама підготовка до Перших фестин тривала приблизно півтора року. Керівництво району не з великою охотою тоді підтримувало починання громадської організації «Бойківщина» , яку він очолив. Але діватися їм було нікуди. Фестини пройшли успішно. Свідчення цього - численні позитивні відгуки делегацій, та пропозиція, підтримана всіма одноголосно - проводити фестни кожних п’ять років, а поміж ними, ще й Світовий Конгрес Бойків. Цікава деталь: на перших фестинах лише три учасники були одягнуті у вишиті сорочки. Це сам Петро Іванович, гість з Великої Британії Роман Гринаш та ще хтось з гостей.

Якось у розмові Міністр культури України поцікавився в Петра Косачевича, чому всюди проводять фестивалі, а ви придумали якісь фестини. На це отримав обґрунтовану відповідь, що бойки не хочуть лише співати й танцювати, хоча й це потрібно робити, а, найперше, прагнуть розбудови краю інфраструктурно, науково, духовно. Фестини - власне й передбачають це. Окрім чисто фестивальної частини - є економічна, наукова, релігійна, багато заходів з пошанування видатних людей краю, відкриття їм меморіальних таблиць.

І якщо перші фестини не були надто масовими, адже залучили до них лише ближні райони, то кожні наступні - збирали все більшу аудиторію. Все більше до їх проведення долучалася влада. Знаковим є те, що учасником Четвертих фестин був тодішній президент України Віктор Ющенко. Це стало, безперечно, визнанням праці Петра Косачевича та його команди, а також бойківського етносу взагалі. У своєму виступі на Співочому полі Віктор Андрійович дав високу оцінку заходу, вселивши надію й віру на майбутнє. З розмахом, успішно пройшли й П’яті, ювілейні, фестини. Окрема тема, цьогорічні - Шості, підтримані Кабінетом Міністрів України. Вперше, за всю історію проведення бойківських форумів, було прийнято відповідну урядову постанову, виділено певну суму коштів. У часі підготовки Петро Іванович неодноразово побував у Києві, де мав різноманітні зустрічі з високими державними чиновниками, зокрема з Першим віце - прем’єром уряду Степаном Кубівим, депутатом Верховної Ради України Андрієм Лопушанським, Міністром культури України Євгеном Нищуком та багатьма іншими. Вдячний він за допомогу й підтримку керівництву області Олегу Синютці та Олександру Ганущину, очільникам Турківщини - Олександру Лабецькому та Володимиру Лозюку. Але попри все, головним натхненником і координатором був Петро Косачевич. Він стукав до найвищих кабінетів - йому відчиняли.

Якось активісти з Дрогобиччини вирішили, що фестини краще було б проводити у них й подали цю ідею в обласне управління культури. Під час однієї із зустрічей там її озвучили й Петру Косачевичу. Він швидко поїхав до Дрогобича й вирішив провести соціологічне опитування. Зустрів на вулиці пару людей й запитав, хто такі бойки? Уже немолоді люди знизали плечима й відповіли: «Не знаємо. Вони живуть там у горах, в Турці і дальше». Тоді Петро Іванович поїхав до області й розповів, як можна проводити бойківські фестини в тому регіоні, де не знають, що таке бойківський етнос. Наголосив при цьому, що фестини таки будуть в Турці.

Одночасно з фестинними справами Петро Іванович плідно працює й над розбудовою громадської організації, що об’єднує бойків. Спершу вона була регіональною, а в 2005 році отримала статус всеукраїнської, об’єднавши обласні організації практично усієї України. Своє представництво вона мала навіть у Криму. Зрозуміло, що зараз, після анексії, воно перестало функціонувати. У 2012 році громадська організація була реформована в міжнародну, із структурними підрозділами в Європі, Америці та на інших континентах, але в центрі з м.Турка.

За плідну працю, що возвеличує Бойківщину і зробила відомим місто Турка, Петро Іванович неодноразово був відзначений різними нагородами Міністерства культури України. Він володар відзнаки «Патріот України», удостоєний грамоти Верховної Ради України, яку йому вручив тодішній голова Володимир Литвин. А найвища нагорода - це людська шана й повага, яку, безперечно, заслужив.

Хоч іноді було надто складно вирішувати фінансово - організаційні питання, але Петро Косачевич розумів , що життя - як їзда на велосипеді: якщо тобі важко, значить, ти їдеш на підйом.

Василь ВАСИЛЬКІВ.

Газета "Бойківщина" №1,2018


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (11.01.2018)
Переглядів: 45 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.