Середа, 17.01.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

НАСТОЯТЕЛЬ ХРАМУ РІЗДВА ХРИСТОВОГО

Цій людині було суджено присвятити своє життя Богові. Це я кажу про настоятеля храму Різдва Христового УАПЦ м. Турка, митрофорного протоієрея о. Миколу Різака. Той, кому бодай один раз за життя доводилося спілкуватися з о. Миколою, уже ніколи не забуде його мудрого проникливого слова, спокійного голосу і особливого, іноді навіть трішки припорошеного гумором, погляду на життя. Він уміє порадити, допомогти молитвою, вислухати, втішити. «Іду до о. Миколи - як до свого батька», - почула я якось від однієї з турківчанок. Прекрасно, коли так кажуть про людину.

Дійсно, одного разу, в дитинстві, Господь врятував о. Миколу. Він про це майже нікому не розповідає, але люди знають.

У багатодітній сім'ї Різаків з В. Висоцького дуже часто хворіли і помирали діти. Троє уже забрав до себе Господь, і так сталося, що й Микола, п'ята дитина в сім'ї, також важко захворів. Лікарі були безсилі будь-що зробити. Коли, на їх переконання, дитяче серденько перестало битися - констатували смерть, й хлопчика помістили в трупарню. Батьківському горю не було меж, адже втратили ще одну кровинку. Та коли наступного дня зранку прийшли забирати дитину аби похоронити її, то мало в самих серце не зупинилося... від радості: Миколка сидів у холодному приміщенні і перебирав щось ручками, наче бавився. Хіба це не чудо?!

«Мою дитинку Господь урятував», - вимовила мати в той момент, коли побачила сина живого, і зразу ж пообіцяла, що віддасть його на службу Господу, що Микола стане священиком.

Йшли роки. Микола закінчив школу, згодом юнака забрали до війська, навіть незважаючи на те, що в хаті залишалася одинока старенька мати, якій потрібна була допомога. Служив в елітних десантних військах. Після служби в армії життя й далі котилося своєю стежкою. Був будівельником, потім завідувачем сільським клубом, по-різному складалося воно, а ступити на священицьку стезю якось і не виходило.

У 1989 році помирає найдорожча людина - матуся, так і не дочекавшись того дня, коли син одягне священичу рясу Пройшов всього рік і в 1990-му Микола, за рекомендацією досвідченого місцевого пароха, таки здійснює мрію покійної мами -вступає на навчання у Львівську духовну семінарію св. ап. Іоанна Богослова. Освоївши за п'ять років богословс ькі гуманітарні дисципліни, Микола Різак повернувся на рідні терени священиком, але парафії для служіння в Турці тоді не було. Мусив йти на підміни - де запросили, там їхав і правив літургію. Служив в Комарниках, дуже багато разів - в Розлучі, де підміняв, при потребі, тамтешнього пастиря, а інколи й провадив службу разом з ним.

Та постійно о. Миколу мучила одна думка, що так тривати довго не може, потрібно будувати церкву - нашу, українську. І ця заповітна мрія насерйозно осіла в його серці. Та найперше стало питання: де ж знайти місце під Божий храм? Вибрали ділянку під будівництво по вул. Івана Франка в Турці.

- Чиновники були проти того, що церкву будуватимуть неподалік світлотехнічного заводу, - згадують нині прихожани. -Дорікали - «Навіщо вам тої церкви, скільки вже церков у Турці є, ще й тут будувати хочете?» Але владика Макарій, тоді митрополит Львівський , а нині предстоятель Української автокефальної православної церкви, благословив о.Миколу на посвячення каменя під будівництво святині. Руками невеличкої горстки людей (семінаристів, та й самого о.Миколи) збудували на Ровені малесеньку капличку - таку маленьку, що лиш місця для священика й дяка вистачало. Згодом її розширили. Ця капличка й до сьогоднішнього дня там стоїть. Спочатку на службу приходило дуже мало людей - 5-6 осіб. Вони стояли на вулиці і слухали Богослужіння. Правили тоді різні отці. Прийшов один священик - місяць послужив, вступився; прийшов другий -пішов, третій - те саме. А далі владика Макарій і каже: «Миколо, раз ти посвятив камінь на ту церкву, то й будуй її. Побудуєш - будеш мати парафію». Й так о. Микола разом з парафіянами почав будувати у Турці ще одну церкву.

Бачачи настирливість священика, до богоугодної справи - спорудження святині - стали прикладатися спонсори і меценати. Зокрема багато допомогли уродженець с. Ільник Ілля Рибчич, Марія Височанська, яка тоді була заступником голови Турківської РДА, ректор Львівської фінансової академії Петро Буряк, директор ДП «Львівський іподром» Микола Стець, тодішній і нинішній депутати Львівської обласної ради Богдан Піх та Михайло Дзюдзь, директори лісгоспів Михайло Ільницький і Мар'ян Задорожний, колишні очільники району і міста Василь Дребот та Юрій Касюхнич, десятки турківських підприємців, меценати із Старосамбірщини і багато інших - як пересічних громадян, так і керівників організацій та установ. Усі, чим могли, тим і допомагали. Отець Микола й донині безмежно вдячний кожному з них.

10 червня 2012 року в житті парафіян УАПЦ м. Турка відбулася знаменна подія - за участі владики Макарія, духовенства та великої кількості прихожан і гостей, відбулося освячення цього прекрасного храму. Тоді о.Микола, з нагоди освячення храму був нагороджений митрою та хрестом з прикрасами. Це була справді заслужена нагорода для нього. Відтоді у неділю Всіх Святих громада церкви Різдва Христового, яка зараз уже набагато чисельніша, святкує своє престольне свято, а храмове відзначають у часі веселих Різдвяних свят. До речі, це єдина церква на Турківщині, яка названа на честь Різдва Христового. До того ж й досить молода.

Слід сказати, що храм Різдва Христового споруджений у бойківському стилі. Майстри, які споруджували цю святиню, до цього часу будували лишень дерев'яні хати, а не церкви. Це був, так би мовити, їхній дебют. Храм яскраво вписується в архітектуру міста і привертає увагу своїм зовнішнім видом.

Ходять до храму люди з усіх-усюд, хто тільки хоче. Отець Микола ніколи не скаже: «Не йдіть до нашої церкви, бо ви не з моєї конфесії». Церква для того і є , аби молитися в ній, нагадує кожному І дзвіницю, слава Богу уже громада побудувала, і дзвони придбали.

Атмосфера любові, Божої благодаті , взаємодопомоги панує і в родині священика. В о. Миколи - прекрасна сім'я. І завжди поруч - чудова, дуже добродушна і надзвичайно талановита (майстерно вишиває) дружина Ольга, яка в будь-яку хвилину вміє підтримати і допомогти. Як і о. Микола, їмость також родом з Верхнього Висоцького. Про родину Різаків та їхніх дітей від людей - тільки теплі відгуки.

- Ми дуже хотіли, аби й син пішов батьковою стежиною, -якось зізналася п. Ольга, - але Микола не став священиком, хоча дуже здібний, співає, голос гарний має. Вісім років пропрацював в Сибіру, звідтам, з Іркутської області, й дружину собі привіз. Гарну невістку маємо -завжди весела, добродушна і щира, справжня бойківчанка. Донька Уляна живе на Закарпатті, Надія - в Тернополі. Четверо милих онуків Бог нам послав.

Апостол Павло своєму учневі Тимофію сказав такі слова: «Будь взірцем для вірних, у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті». Тож о. Микола Різак показує цей образ доброго пастиря і вчить нас жити з Богом: «Бог усіх людей чує і завжди всіх бачить. Кричати йому голосно не потрібно, а щиро за все подякувати і тихенько помолитися».

Дуже скоро в наш дім зайде наше головне і величне свято -Різдво Христове. У храмі Різдва Христового м. Турка, як і у всіх інших святинях, в Різдвяну ніч буде панувати атмосфера святковості, радості і душевності. Разом з отцем Миколою прихожани вшановуватимуть новонародженого Ісуса, Господа нашого, вдячною і щирою молитвою.

Ольга ТАРАСЕНКО.

Газета "Бойківщина" №1,2018


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (11.01.2018)
Переглядів: 88 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.