Неділя, 17.02.2019 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

Гинилевич Ярослав Володимирович

Лікар Української Галицької Армії, професор медицини, доктор Ярослав Гинилевич - український громадський і медичний діяч, педагог.

Народився Ярослав Гинилевич 9 квітня 1891 року в селі Шум'яч Турківського повіту. Походив із стародавнього українського патріотичного роду. Його батько о. Володимир Гинилевич був визначним українським громадським діячем.

Ярослав Гинилевич закінчив Перемиську гімназію, а у 1916 році Львівський медичний університет.

Будучи студентом медицини у Львові брав активну участь у боротьбі за український університет і був серед підсудних 101 студента у відомому політичному процесі у Львові.

Після закінчення у 1916 році медичних студій був приділений в час Першої світової війні санітарним медиком до 41-го піхотного полку в Чернівцях і з цим полком брав участь у боях на італійському фронті.

По розпаді австро-угорської монархії—у жовтні 1918 року— негайно, вже 1-го листопада І9І8року зголосився до війська у Львові і за наказом Таємного Військового Комітету, під ранок, між 3-ою і 4-ою годиною того ж дня разом з четарем Легіону Українських Січових Стрільців Григорієм Трухом (о.Василіянин, помер 9-го травня 1959 р. в Канаді ) роззброїв австрійську військову корпусну команду( Мілітеркомандо) у Львові.

Щойно почалися локальні бої, з’явилися поранені та вбиті. Першим треба було надати допомогу, загиблих – поховати. З цією метою, санітарний референт приступив до організації на окремих відтинках фронту осередків швидкої допомоги («Першої помочі») .

Першу швидку допомогу було облаштовано в приміщенні Народному Дому при Центральному Військовому Комітеті, який став першим штабом Галицької Армії. Ця медична частина розташувалася в залі першого поверху. Її спорядження мало примітивний характер: ковдри на підлозі, стіл на якому поклали кілька бинтів та медичний термометр. До персоналу цієї медчастини належали лікарі: Кость Танячкевич, Ярослав Гинилевич та Володимир Скоморовський; одна «сестра милосердя» та четверо санітарів-стрільців, що мали спеціальні ноші для перенесення поранених .

Увечері 4-го листопада, їдучи санітарним автомобілем за пораненими на головній пошті , Ярослав Гинилевич був тяжко поранений.

Після відступу українських частин зі Львова (21-го листопада 1918 р.) і після одужання був приділений як медик до 7-ої Львівської бригади, в рядах якої в червні 1919 року брав участь в Чортківській офензиві, а після відступу УГА за Збруч у липні І9І9року у відомому Трикутнику Смерті пережив страшну пошесть тифу.

Чорткі́вська офензива (Червнева офензива) — історична назва наступальної військової операції Української Галицької Армії (УГА) здійсненої в період з 7 по 28 червня 1919 р. Вона була однією з найзначніших наступальних операцій, що здійснила Галицька армія під час Українсько-польської війни в Галичині 1918—19 і тільки зовнішні чинники та брак матеріально-технічного забезпечення врятували супротивника від воєнної поразки.

«Трикутник смерті» — історичний термін, яким характеризують ситуацію українських національних сил у 1919 році, коли Українська Народна Республіка опинилась в оточенні більшовицьких, білогвардійських та польських військ.

У вересні 1919 року генерал Денікін, який наступав на більшовиків, припинив похід на Москву і розпочав війну проти армії УНР на всьому фронті. Денікінці вдерлися до Києва і витиснули зі столиці петлюрівські й галицьке військо. Цією ситуацією скористалися більшовики, їх 14-а армія, затиснута між українцями та денікінцями біля Одеси, прорвалася через Ольгопіль і Сквиру до Житомира.

Стан, що склався наприкінці 1919 року, значно послабив боєздатність Української армії. Наближалося холодна зима, але взути й одягнути військо на фронті не було змоги. Серед козаків, згадує сучасник Н.Коваль-Степовий, можна було побачити багатьох з обмотаними ганчір'ям ногами або в черевиках, з яких визирали голі пальці. Майже повністю вичерпались рушничні й гарматні набої. Вкрай бракувало медикаментів, а бойові частини війська були охоплені страшною епідемією плямистого тифу.

Оточена з усіх боків, не маючи достатньої стратегічної бази, зброї й амуніції, українська армія мусила відступати перед численним ворогом — московськими Білою й Червоною арміями. З тилу загрожували поляки. Взимку 1919—1920 рр. від тифу вмерло 25 тисяч українських вояків.

Після підступного роззброєння галицьких частин поляками в квітні 1920 року потрапив до польського табору полонених в Тухолі на Поморі.

Слід згадати, що в УГА разом із батьком о. Вол. Гинилевичем, який був капеланом УГА (помер на тиф 1 грудня 1919 року в Глібовій, пов. Нова Ушиця на Поділлі ) були і чотири його сини, а саме: д-р Іван Гинилевич, д-р Ярослав, Константин і Степан. Найстарший Іван був поручником при важкій артилерії в Перемишлі, в часи Першої світової війні потрапив в російський полон, згодом був у Начальній Команді УГА артилерійським референтом, а після роззброєння галичан поляками в квітні 1920 року був у польському полоні в бараках на Ялівці у Львові, а по втечі з полону, помер у Львові в 1926 р

Константин Гинилевич — технік. Як старшина австрійської армії служив в 10-му (перемиському) піхотному полку, на італійськім фронті потрапив у полон, з якого втік і через Відень прибув в Україну, де був приділений до Начальної Команди УГА в Кам’янці як телеграфічний референт. До Галичини повернувся у 1921 році з частинами Дійової Армії УНР.

Степан Гинилевич у часи Першої Світової війни служив в австрійській армії, на італійському фронті був поранений, згодом при УГА був старшиною у 7-ій Львівській бригаді і за свою відвагу і хоробрість був розпорядком Державного Секретаріату Військових Справ ч. 3346. з 1 березня 1919 року піднесений до звання поручика. За Збручем в Трикутнику Смерті пережив тиф. До Галичини повернувся в 1920 році, де був переслідуваний поляками як член підпільної організації УВО. Потім перейшов до Чехії, де у Празі закінчив Лісову Академію. При обороні самостійної Карпатської України загинув в 1939 році в бою з мадярами і був похований в селі Волове.

Після однорічного перебування в Тухолі Ярослав Гинилевич повернувся до Львова і брав там активну участь у всіх важливих національних справах. Працював повних 19 років безкорисно в клініці Народної лічниці і зібрав понад 20 тисяч польських золотих на будову українського шпиталя. Був приватним лікарем Митрополита Шептицького і його брата о.ігумена Климентія Шептицького. Був також професором медичного факультету у Львівському університеті.

Виїхавши в 1944 році в еміграцію оселиася у Мюнхені, тут відкрив свою лікарську практику, став професором УТГІ і деканом його фармацевтичного факультету, а від 1951 року був постійним головою Української Медично-Харитативної Служби ( колишній Український Хрест ) , яка надає допомогу не тільки українцям в Німеччині, але також і в інших країнах.

15 жовтня 1959 після загибелі Степана Бандери доктор Ярослав Гинилевич проводив розтин його тіла.

Із спогадів Р. Дебрицького :
Десь біля 13.30 Р. Дебрицький зайшов до секретаріату і побачив заплакану паню Осипу Демчук. Вона розповіла те, що повідомили їй інші працівники, тобто що в будинку свого помешкання Степана Бандеру знайшли непритомного, туди відразу поїхали члени Проводу. Бандеру негайно відвезли до лікарні, але врятувати життя лікарі не змогли.

Р. Дебрицькому припав обов’язок домогтися, щоб при розтині трупа був присутній український лікар. Він зателефонував до професора Ярослава Гинилевича, голови УМХС, і попросив його згоди. Доктор Гинилевич згодився, зауваживши, щоб не вимагали потім від нього звіту, бо буде зобов’язаний присягою до мовчання. Все ж Р. Дебрицький попросив написати звіт, здепонувати його в нотаріуса де було б зазначено через який час можна цей звіт відкрити для ознайомлення. Після цього Р. Дебрицький виклопотав у прокуратурі й міністерстві юстиції дозвіл на допущення професора Гинилевича до обдукції — медичної експертизи...

В Мюнхені доктор Ярослав Гинилевич вів активну громадську діяльність, був членом українських організацій , брав участь в чисельних заходах української громади.

Папа Павло VІ-ий відзначив його 1964-го року титулом лицаря-командора Ордену св. Сильвестра Папи.

Помер Ярослав Гинилевич 14 жовтня 1980 р на 89-му році життя. Похований у м.Мюнхені.

В.Ланчак

За матеріалами інтернет-видань


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (28.07.2013)
Переглядів: 1053 | Теги: Гинилевич | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.