Понеділок, 18.02.2019 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Твої люди, Бойківщино !

ЧЕРНЕЧЕ ЖИТТЯ - ЙОГО ПОКЛИКАННЯ

Вісім років тому в редакції районної газети відбулася цікава зустріч з нашим земляком, тоді 33-річним священиком-монахом Ордену Домініканців римо-католицької церкви Ангеліком (в миру - Петром Кіцулою). Цей католицький чернечий орден був заснований у 1215р. в Тулузі (Франція) іспанським монахом св. Домініком. Домініканці - брати-проповідники, основні сфери діяльності яких - проповідь Євангелія, вивчення наук, освіта, боротьба з єрессю, місіонерська діяльність. Одяг ордену - біла туніка, шкіряний пояс з чотками, біла пелерина з капюшоном і чорний плащ з чорною пелериною з капюшоном. У 2010 р. Орден Домініканців нараховував 5906 ченців (з них 4456 священиків). Вони служать у 607 парафіях світу.

І ось днями отець Ангелік, будучи в гостях у родини (до речі, його мама, - Наталія Антонівна Кіцула, уже покійна, багато літ віддала себе роботі в редакції), знову завітав до нас. Нагадаю, що за плечима цієї напрочуд мудрої, доброї, духовно багатої і талановитої людини - Дрогобицький педагогічний інститут, монастир, Папська теологічна академія в Кракові, служіння в одній з домініканських церков Санкт-Петербурга, навчання в Ірландії, вивчення іноземних мов, місіонерські подорожі країнами світу. Та останнім його пристановищем (принаймні на це надіється сам Ангелік) стала Республіка Китай, зокрема острів Тайвань.

Тут, на півдні Тайваню, у другому за величиною, після столиці Тайваню, місті Гаосюн він ось уже 10-й рік живе й працює. Останні два з них - у місцевій школі капеланом, тобто духовним отцем, і одночасно служить священиком на парафії.

- До парафії записано 1000 місцевих жителів-китайців, але щонеділі ходить на богослужіння приблизно 250 осіб, з них 30 чоловік -молодь, - розповідає гість.

- А ось на Різдво чи на Великдень може прийти й 500 парафіян. Тобто, це не дуже велика парафія, але в тому місті, де я живу, багато таких дрібних парафій. Хоча більшість віруючого населення на Тайваню, де, до речі, панує свобода віросповідання, - буддисти та маоїсти. З інших релігійних гілок - римо-католики та протестанти. У місті Гаосюн майже кожен мікрорайон має свою церкву.

Живу я в монастирі разом із монахами-однодумцями, яких є 12 осіб. Монастир є нашим домом і він не подібний до монастирів Європи (вони тут ще старої архітектури), а побудований в новому стилі, тобто сучасний. До послуг - вся новітня техніка, на службу до церкви добираюся автомобілем. Бо тут ніхто пішки не ходить на роботу чи навчання, всі користуються власним транспортом - машиною, мопедом, мотоциклом, велосипедом. Маємо в монастирі свого кухаря.

До речі, на Тайваню, окрім нашого монастиря, є ще два місця, де проживають ченці Ордену Домініканців. За роки свого служіння вже встиг побувати у Японії, Конго, на Філіппінах, у В’єтнамі. Тайвань - досить розвинена, демократична, незалежна країна. Я давно мріяв побувати в Азії. І ось моя мрія здійснилася.

- А як у Вас склалися стосунки з місцевим населенням? - запитую в Ангеліка.

- Насправді у мене на парафії - дуже гарні і добрі люди. Хоча українці також теплий народ, але тамтешні жителі мені видаються ввічливіші, людяніші і культурніші. Зі своїми парафіянами я проводжу дуже багато цікавих і потрібних заходів. А допомагають мені у цьому групи, які створені на парафії. Це літургічна, акційна, економічна, благодійна, хор... У кожній з них є по 6-8 осіб. Керівники цих груп входять у парафіяльну раду. Ми радимося, як зробити, аби цікаво пройшли Різдво, Великдень чи якесь інше свято, або як провідати тих парафіян, котрі вже не мають здоров’я прийти до церкви, що приготувати для них, турбуємося, аби в самій церкві був порядок. Так що я відповідаю тільки за літургію, і то за якусь певну її частину, далі мені у всьому допомагає парафіяльна рада.

Спочатку я дуже боявся , переживав, як мене сприймуть мої парафіяни. Я - білий, іншої раси, наші ментальності також різні. Але досить швидко вдалося знайти порозуміння. Коли бачу, що мої парафіяни не дуже в чомусь мене підтримують, не сприймають моєї ідеї, я й не наполягаю, а йду з ними на компроміс. Стараюся відчувати їх душу, прислухатися до їхніх думок, порад. Основне - зробити щось таке, щоби люди сказали: «Так, він непоганий священик, хоча й молодий. Ми йому довіряємо». Я кілька таких справ зробив, що всім дуже сподобалося. Вибрав те, що було для цих людей найголовнішим, і зробив цю справу добре. Таким чином я отримав від своїх парафіян довіру. А то для духівника - головне.

Петро Кіцула - дуже цікавий співрозмовник. З ним ми говорили про загальнолюдські цінності, духовність, життя ченців, про Турку.

- Я живу тільки сьогоденням, як гласить відоме китайське прислів’я: «Живи теперішнім». Не знаю, що станеться завтра. Якщо ти живеш майбутнім, ти не можеш нічого сказати про день сьогоднішній. І виникає, що в тебе є тільки минуле і майбутнє, а теперішнє випадає з життя. То дуже шкода. А так не може бути. Завтрашній хрест ти будеш нести завтра. Нині маєш нести сьогоднішній хрест.

Але погоджуся, що не кожному з нас це так легко вдається впровадити в життя, - повчає чернець. - Безперечно, що треба покладатися на Бога, але Бог за нас нічого не зробить. Для цього Він наділив нас розумом, дав нам силу, вміння, аби ми робили і творили. Ми повинні зреалізувати Божі плани, а не Бог буде реалізовувати їх за нас. Повторюся - Божі плани, а не власні. Своїми руками, своїм розумом, своїм серцем виконувати Божу волю.

А щодо того, чи змінилася Турка за роки незалежності? Ну, бачу, що люди будують будинки. Багато горян, хоча й зі значним запізненням, але вже користуються Інтернетом. Замітив, що кращою стала дорога при в’їзді в Турку, більше квітів. А так - ні, не змінилося наше місто. Найперше, що потрібно би зробити - це побудувати добротні, гарні дороги і тротуари. То дає вигляд, і хто би не приїхав у Турку, схвалив би це. То є головне. А в житті людському головне -любов і доброта.

Саме таким - завжди життєлюбним і надзвичайно добрим - є й сам священик Ангелік. Недаремно, коли служив у Санкт-Петербурзі, його там з ніжністю кликали «наш Ангел».

Ольга ТАРАСЕНКО.
Фото Костянтина МАЛЕТИЧА

Газета "Бойківщина" №38,2013


Схожі матеріали :

Категорія: Твої люди, Бойківщино ! | Додав: Admin (21.09.2013)
Переглядів: 961 | Теги: Кіцула | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.