Неділя, 20.08.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Християнські свята. Звичаї,обряди.

49. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ПІД КУПОЛАМИ? (Продовження).

В попередній статті ми розповідали про зародження інституту оголошених і про умови його існування. Що відбувалося далі і що стало причиною його занепаду, ми постараємось розповісти в сьогоднішній статті.

Динамічний розвиток дістає й символіка в тлумаченні Євангельського вчення, розписі, скульптурі, гімнографії. Перед самим Хрещенням обраних знайомили з внутрішнім змістом Таїнств Хрещення та Євхаристії, що відкривалося тільки посвяченим. Так в умовах, коли замість ієрархії духовних дарів зароджується ієрархія церковних чинів з різко окресленими привілеями та обов’язками, зароджувалася церковна практика секретності. Тут відбувалося розділення християнського віровчення на екзотеричне знання, яке доступне всім, та езотеричне, тайне знання, яке відкрите тільки посвяченим. При цьому посилалися на Господа, Котрий окремо для учнів тлумачив Своє вчення, тоді як для натовпу воно було заховане за образами та символами. Климент з Оригеном заявили, що на відміну від натовпу, вибрані учні не потребують зцілення, оскільки володіють глибинами божественного знання, котрі скриті від тих, хто ще має потребу в лікарю. Не дивно, що ця елітарність з часом перейшла на клір, котрий перебуваючи «в стате святих», мнив себе досконалим, тоді як натовп християн-мирян потребував лишень символів та образів.

В євхаристичних зібраннях приймали участь тільки хрещені християни. Але коли вони збиралися на агапи (трапези любові), то катехуменам, окремо від вірних, подавали спеціальний хліб, з якого попередньо виганяли бісів. Згідно юдейського передання, на зібраннях катехумени жіночої статі, займали місце окремо від чоловічої. Їм також заборонялося обмінюватися після молитви поцілунками миру. Якщо в перші віки катехуменат гальмував визрівання номінального християнства, то в подальшому все пішло по наростаючій.

В IV-му столітті, через великий наплив бажаючих стати християнами, попередні співбесіди катехуменів з єпископами, відходять в минуле. Оскільки припинилися гоніння на християн, то і відпала потреба більш строгого відбору кандидатів. Після звичайної бесіди з друзями про християнство, відбувався обряд посвячення в катехумени: печатка з хрестом на чолі, покладення рук та перший екзорцизм (вигнання бісів). Не ставилися й ніякі строгі моральні вимоги. В звичай входить практика відкладання хрещення на невизначений термін (коли вляжуться страсті молодості). Ставши катехуменами в дитячому віці, Мартин Турський хрестився тільки в 24-и роки, Іоанн Златоуст – в 25-ть, Василій Великий та Руфін – в 26-ть, Григорій Назіанзін – в 28-м, Павлін Ноланський – в 37-м, Августин – в 34-и роки. Дехто відкладав хрещення аж до свого передсмертного часу: імператори – Костянтин, Валентиніан, Валент, Феодосій І-й. Причин кілька: а) в Хрещенні бачили індульгенцію, оскільки в ньому подавалося прощення всіх гріхів; б) страх перед важким гріхом, адже після Хрещення покарання за гріх було потрійним; в) неможливість другого покаяння (новаціанська єресь); г) відкладання хрещення було поводом до вседозволеності. Валентиніан ІІ-й помер нехрещеним, оскільки до нього не встиг добратися єпископ Медіоланський, Амвросій. Багатьох хрестили тоді, коли вони вже знаходились в стані клінічної смерті.

Після відповідної підготовки, кандидатів зачисляли до тих, хто готувався до просвітлення (хрещення) і починалися щоденні заняття, які проводилися у великій секретності від язичників та катехуменів нижчого розряду ради збереження послідовності вчення від простого до складного, від буквального до алегоричного, від педагогічного до містагогічного, від керигми до догми. Доходило до того, що Василій Великий називав Євхаристію «благими речами», уникаючи використовувати слова «Тіло і Кров». Григорій Назіанзін про Євхаристію взагалі мовчав. А Єпифаній Кіпрський за Євхаристією говорив так: «Він встав за вечерею і взяв це, і подякувавши сказав: «Це, Моє це»». Амвросій вважав розголошення Символу віри, молитви Отче наш і таїнств зрадою. Катехуменам забороняли читати місця з Євангелії про Тайну вечерю, а також слова Апостола про неї. Символ віри, його точне формулювання, вивчали напам’ять, аби він, не дай Боже, не попав до рук непосвячених і не спровокував агресивні дебати та переслідування. Так ревно оберігалися, нібито, апостольські традиції, про які самі Апостоли й гадки не мали.

На той час значно виросла дистанція між кліром та мирянами. Вже давно забули про катехизаторів-мирян харизматів. Збільшилася кількість церковних чинів. З’явився особливий чин екзорциста, в обов’язки котрого входило вигнання бісів з тих, хто готувався до хрещення. В Єрусалимі їх збирали в храмі й покривали лиця покривалами. Екзорцисти читали спеціальні молитви й дули на лиця. Побачивши печатку хреста на чолах катехуменів, демони покидали насиджені місця в їхніх серцях. Якщо раніше демони боялися богоугодного життя, то тепер вони почали боятися слів екзорциста. А коли християнам повернули священну географію, то демони почали боятися й святих місць: каменя, на якому сидів Христос; струмка, через який Він переходив; дерева, під яким Він відпочивав; печери, в якій Він лежав і т.д..

На співбесіді перед хрещенням, єпископ виступав в ролі прокурора, тоді як поручителі виступали в ролі адвокатів та свідків. Ім’я кандидата разом з поручителем записувалося в церковну книгу, що означало запис в книгу перепису в небесному Єрусалимі. Поручитель являвся також і провідником, екскурсоводом у небесному місті.

На першому екзорцизмі кандидати знімали з себе одяг та обув, які символізували кайдани диявола, ставали на волосяницю й готувалися до виходу з його полону через битву Христа з дияволом, коли в хрещенні вони стануть «військовими трофеями Христа» (І.Златоуст). Стоячи на волосяниці, кандидати піднімали руки догори в позі оранти (руки розведені), а в цей час «ангели проводили обшук їхніх сердець, чи не залишилось тут чогось від диявола. Під час цього екзорцисти страшними слова та криком нагадували про відплату й пекельний вогонь (І.Златоуст). Вся процедура носила страхітливий характер. Не дивно, що Златоуст прирівнював дні перед хрещенням до гладіаторських боїв: «кожен катехумен готувався до виходу на арену для вирішального поєдинку з сатаною, в якому Бог виступає в ролі милостивого судді». Катехумени виконували й аскетичні вправи: нічні молитви, пости, відмова від вина, сон на землі, плач про гріхи, милостиня, утримання від купання, читання Писання на розпів і т.д..

Перед Паскою звершувався обряд відречення від диявола та єднання з Христом. Відрікалися не тільки від диявола, а й від світських спокус, через які диявол мав вплив на людину: театр, цирк, спортивні змагання, гра на органі, танці, язичницькі культи, марновірства, астрологія, носіння амулетів, магія, жидівські закони та богослужіння з єретиками. Дуючи та плюючи, відрікалися й від ангелів сатани: філософів, поетів, єретиків. Далі, стоячи на колінах, давали клятву вірності Христу. Всі ці слова записували Херувими та Серафими й несли до Владики (Канони Іполита). Хресні батьки піднімали своїх дітей з колін і покривали їх білим покривалом, котре в Римській імперії могли носити тільки вільні громадяни. Опускаючись на коліна рабами й воїнами диявола, тьми, вони піднімались свобідними у Христі, синами світла, Його воїнами: «…вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога…» (Діян.26.18). Пресвітери в блискучому одязі ставили оливою печать хреста на їхніх лицях. Феодор Мопсуестійський зрівнював печатку хреста з тавром, яке ставить ґазда на тілі худоби, яка належить його стаду, годується з одного стійла та живе в одному загоні з іншою затаврованою худобою. А також клеймом, яке ставили на чолі воїнів, котрі належать імператору. Печатка хреста вказувала, що тепер ці люди являються власністю Царя Небесного.

Християни поступово відвойовували у ідолопоклонників нові ділянки священного простору та часу. Храми, які були вмістилищем демонів, ставали домами Господніми. Мученики являлися в снах і веліли будувати їм мартирії (храми, або усипальниці). Елліністичний світ поступово лишався геніальних творців, обдарованих наслідувачів, мудрих апологетів, славних риторів, талановитих софістів і просто звичайних шкільних вчителів. Християнство почало переростати в нову форму язичництва. В молитвах до християнських мучеників, почали звертатися з тими ж самими просьбами, що незадовго до цього зверталися до богів греко-римського пантеону. Вирубували язичницькі священні гаї, але не засипали язичницькі колодці з цілющою водою. Гадання на нутрощах жертв переросло у відкривання Біблії наугад. Цілющі настої з трав, зібраних на могилах мучеників, а також заговори з призиваннями імен святих, стали популярним засобом народної медицини.

В «Темні віки» відбувається занепад катехизації. Було три причини які відіграли в цьому активну роль: повсюдне хрещення немовлят; занепад загального рівня грамотності та освіти; масове хрещення дорослих за політичними причинами. В Західній Церкві вчення про первородний гріх стимулювало народ хрестити своїх дітей, аби вони як діти прадавнього Адама, не попали, після раптової смерті, до пекла. Враховуючи високу дитячу смертність в древньому світі, батьки спішили охрестити своїх дітей. У Східній Церкві робили акцент на словах Христа: «Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ін.3.5), а не на вченні про первородний гріх. У Вірменській Церкві дітей не хрестили до XIV-го століття. Очевидно, що при хрещенні маленьких дітей про їхнє оголошення не могло бути й мови.

Другою причиною занепаду катехизації став занепад освіти та грамотності, що відобразилося й на самому духовенстві. Активну роль в цьому відігравали часті воєнні конфлікти та загарбницькі війни. Третьою причиною стало масове навернення в християнство. Масове хрещення передбачало відсутність повного оголошення. Неофіти без всякого поняття вступали в невідоме для них церковне життя. Одних вабили сюди чудеса, інших – соціальні привілеї, третіх – імператорські погрози та подачки. Імператори, приймаючи християнство, очікували від нового Бога, в першу чергу, допомоги у військових кампаніях – послуга за послугу. «Ісусе Христе, якщо Ти пошлеш мені перемогу в битві, то я, пізнавши силу, про яку свідчить народ, котрий служить Тобі, увірю в Тебе і хрещусь» (Хлодвиг – король франків). Харарих, правитель племені суевів, перейшов від аріанства до православ’я тільки тому, що мощі святого Мартина Турського зцілили від прокази його сина: «Якщо я сподоблюся дістати мощі цього святого, то повірю всьому, чого б священики не вчили». Питання віровчення найменше цікавили цього варвара. Навернутися в православ’я для нього означало дістати доступ до більш дійсного джерела надприродної сили. Його піддані на цю справу дивилися так само як і їхній правитель. Ввійшовши в Церкву через різні обставини, народ не бажав залишатися тут пасивним та безмовним натовпом. Він приніс з собою клунки язичницьких вірувань та звичаїв. Поступово, однією своєю величезною масою, він змінив характер середньовічного християнства, яке вже було готовим для цього.

Масові хрещення приводили до того, що в наступному поколінні більшість дітей народжувалась в номінально християнських сім’ях. Цікаво те, що Церква вперто продовжувала звершувати обряди посвячення в катехумени та інші ритуали, пов’язані з передхрещальним катехизисом. Так як немовлята самі не могли відректися від сатани, а також промовити Символ віри, то за них це робили хресні батьки, котрі на той час мало що тямили в християнстві. На них і була перекладена, духовенством, роль катехизаторів. Слова на Літургії: «Ті, хто оголошений, вийдіть», перетворилися в мертву формулу, оскільки в храмі не було жодного оголошеного, тобто наставленого у вірі. В Таїнстві Євхаристії приймали участь люди, котрі до християнства не мали жодного відношення. Це був народ, котрий жив позацерковним життям, одягненим в малозрозумілі обряди-символи, без внутрішнього наповнення: змісту та благодаті. Саме цей вид номінального християнства і прийняла Русь в своєму хрещенні. Такою вона залишається і по сьогоднішній день.

Перефразовуючи англійського християнського мислителя К.Г.Честертона, можна сказати, що сучасний світ наповнений старими християнськими ідеями, що зійшли з розуму. Новий Час замість того, аби стати часом свідомої віри в Бога, виявився часом безвір’я, агресивного утвердження гуманістичного ідеалу й піднесення творчих здібностей над владою-служінням Творця. Ми сидимо біля розбитих ночов гуманізму. Ми танцюємо на гробах старих цінностей. Ми пробуємо бенкетувати підчас чуми, шукаємо спасіння в економіці, прикидаючись, що можемо влаштуватися в цьому світі найкомфортніше. Ми зневірились і втомилися. Після кривавих месіанських християнських війн та абсурдних революцій ми вже не так сліпо віримо в торжество людського розуму, як наші предки. Ми безпечно заснули, забувши заклик древнього хрещального гімну: «Встань сплячий! Воскресни із мертвих, і освітить тебе Христос!» (Еф.5.14).

Вибиратися з цих «нових темних віків» (М.О.Бердяєв), до дійсного Ренесансу, дійсної Реформації, дійсної епохи Просвіти та дійсного Нового Часу можна лишень глибого усвідомивши, що: навернення людини, виховання ума, волі і почуттів, починається з оголошувальної практики; тлумачення Священного Писання починається з катехизису; богослов’я й осмислення історії виросло з катехизису; християнська етика входить корінням в древній катехизис; апологетика народжується в досвіді катехизації; догматичне богослов’я знайшло свою структуру в катехизисі; пастирське богослов’я починається катехизисом; символіка Божественної Літургії стає зрозумілою й оживає в катехизисі; молитовне життя починається в катехизації; преображення й воцерковлення людини, її культури як національної так і світової, сьогодні неможливе без катехизації.

Нехтувати практикою оголошення сьогодні, а до того ж, вважати її підозрілим нововведенням, означає не тільки зректися найважливішої частини нашого Священного Передання, а й спотворити його до невпізнання. Принципіальне питання полягає в тому, як підійти до його вирішення, як прислухатися до нього? Одним способом прислухається раб до окриків хазяїна – зі страху. Інакше прислухається слуга до розпоряджень пана – за нагороду, переслідуючи особисті інтереси. І зовсім по іншому прислухається син до порад батька – через любов до нього. Саме пастирська любов і вкаже, яким чином сьогодні відновити інститут оголошених в християнській общині.

Віктор Саварин. м.Турка.


Схожі матеріали :

Категорія: Християнські свята. Звичаї,обряди. | Додав: Admin (13.04.2016)
Переглядів: 300 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.