Понеділок, 25.06.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Християнські свята. Звичаї,обряди.

50. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ПІД КУПОЛАМИ? (Продовження).

Люди, спілкуючись між собою, спілкуються не тільки словами, а й символічними жестами чи рухами, які, крім вербального рівня, також наповнені якимсь відповідним змістом. Особливою символікою огорнуті й відносини Бога з людиною, де невидимий Бог стає видимим через символи, які зримо відображають невидиму духовну дійсність, ілюструючи реальність невидимого світу.

Слово «символ» походить від грецького дієслова «симвалло», що означає «поєдную», «утримую разом». Колись, в давнину, коли дві близькі людини розлучалися на якийсь період часу, вони брали, наприклад, монету, і по складній траєкторії розділяли її навпіл. З часом, коли одна з них повинна було звістити інший про щось дуже важливе, то через наближену людину вона передавала звістку разом з частиною цієї монети. Прибувши на місце призначення, ця людина пред’являла звістку разом з половиною «символу». Якщо половинки збігалися, то це означало, що посланцю можна було довіряти. Дякуючи такому символу, через багато років колись знайомі люди чи навіть їхні нащадки, могли спізнати один одного.

Символіка відіграє в житті людини дуже важливу роль. Ми не здатні пізнавати оточуючий світ безпосередньо, – реально ми маємо справу не з самими речами, а з їхнім впливом на наші органи почуття. Знаки та образи, якими оперує людина, мають символічну природу. І чим тонша, менш доступна сприйняттю наших зовнішніх почуттів реальність, яку ми пізнаємо, тим точнішими й глибшими повинні бут наші символи.

В Біблійному і святоотцівському розумінні – символ – це не знак, який просто вказує на щось від нього відмінне; не образ, призначення якого полягає в максимально точному відтворенні того, що зображується. Символ – це деякий фрагмент матеріального світу, здатний являти духовну реальність і з нею єднати. Але явити духовну реальність і поєднати з нею символ може лишень в силу того, що сам до цієї реальності причасний. Саме такі символи являються не продуктом людської творчості, а того, що дано людині Богом в Його Одкровенні. Це «мова» Бога, Котрий все більше й більше посвячує нас в незнайому людині реальність, Котрий розкриває перед нами світ, тінню якого, в деякому роді, являється символ (протоієрей О.Шмеман. Євхаристія. Таїнство Царства). При цьому символи являються вираженням не ідей чи концептів (понять), а самих Божественних дій. «Походження того, що виражається символічно, завжди вкорінене в самій Божественній мові, закарбованій Святим Духом. Святий Дух утворює все більш тісніший зв’язок між символом та реальністю, яку він виражає, так що на межі між ними символ змішується й ототожнюється з цією реальністю» (свящ. Аржанті Кирило).

Гріховний світ такий, що в ньому завжди присутня небезпека духовної підміни, коли вона буває досить часто обумовлена неправильним сприйняттям релігійних символів. І хоча символи звернені, в першу чергу, до серця людини, але сфера сердечного життя, яка займає центральне місце в духовному житті, має все-таки потребу в контролю з боку розуму. Якщо людина приймає символи, але немає їхнього точного розуміння, або має про них якусь спотворену уяву, то дістає від цього тільки душевну шкоду. Аби правильно зрозуміти символіку Церковних Таїнств, глибше вникнути в їхній зміст та розкрити в своєму Богоугодному житті і присвячується кілька наступних статей.

В попередніх статтях ми розповідали про інститут оголошених як спосіб життя тих, хто готувався до прийняття Таїнства Хрещення. Сьогодні ми будемо говорити про саме Таїнство Хрещення в якому віруючий через троєкратне занурення тіла в воду з призивання Бога Отця і Сина і Святого Духа, помирає для життя гріховного, смертного й воскресає для життя святого, вічного: «Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ін.3.5).

Термін «хрестити» з грецької «baptize», означає «занурювати, погружати, опускати під воду». Тому символіка Хрещення, це, в першу чергу, реалістична символіка смерті і воскресіння Христа: «Чи ви не знаєте, що ми всі, хто хрестився у Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися? Отож, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя» (Рим.6.3-4). Це Таїнство воскресіння з Христом через співучасть в Його смерті, повстання з Ним і в Ньому до нового й вічного життя: «Ви були з Ним поховані у хрещенні, у Ньому ви й разом воскресли вірою в силу Бога, Котрий воскресив Його з мертвих» (Кол.2.12); «…щоб пізнати Його й силу Його воскресіння, та участь у муках Його, уподібнюючись Його смерті» (Флп.3.10). Тільки пройшовши погребіння з Христом, християни воскресають разом з Ним: «…коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним» (2Тим.2.11).

Христос дійсно Другий Адам, але люди повинні заново народитися й поєднатися з Ним, щоб успадкувати Його нове життя. Апостол Павло говорить про «подобу» смерті Христа: «Бо коли ми з’єдналися подобою смерті Його, то з’єднаємось і подобою воскресіння» (Рим.6.5). Але «подоба» тут дещо набагато більше, ніж зовнішня схожість. Це не просто символ чи згадування. Для самого Апостола «подоба» полягала в тому, Що Христос може й повинен «відобразитися» в кожному з нас: «Дітки мої, я знову для вас терплю муки народження, поки образ Христа не відобразиться в вас» (Гал.4.19). Тому за словами християнського богослова, літургіста, та містика-ісіхаста, М.Кавасили (1322-1398), хрещення являється началом не просто життя, а саме блаженного життя у Христі.

Починається таке життя задовго до того, як людина приймає хрещення. Що собою являє таке життя? Для цього варта ознайомитися з таким поняттям як благодать. Вчення Одкровення про Божественну благодать як про силу, котра освячує і спасає людину, зводиться до наступних основних положень: благодать – це особлива нестворена Божественна сила, котра живе в нас і діє в нас разом з нашими природними силами в акті синергії (співробітництва), преображаючи образ нашого буття. Благодать рухається по волі Отця через Сина в Дусі Святім. Присутність Святого Духа в людях – це основа їхньої богопричасності.

Виходячи з цього, можна виділити кілька видів благодаті. 1) Загальна благодать, котра подібна до світла, просвітлюючи тих, хто ходить в пітьмі, наставляє на шлях Божественної істини й навчає творити все, що угодно Богу. Вона діє через Промисел Божий, покладаючи начало спасінню людини і приводить її до вищого духовного рівня – церковної благодаті. 2) Церковна благодать починає діяти в людині з моменту поступового її входження в Церкву: як ми вже говорили в попередніх статтях, – з початком її катехизації. Вона навчає людину діяльній вірі, звільняє від насильства гріха через причетність праведності Христа, та освячує через єднання з Ним. 3) Щоб перетворити об’єктивно даровані в хрещенні праведність та святість в суб’єктивні, потрібна дія ще одного виду благодаті, яка називається благодаттю, що оберігає та зрощує духовне життя. Причетність до такої благодаті відбувається через особистий подвиг.

До прообразів хрещення в Старому Заповіті, відносять обрізання, яке звершувалося восьмого дня по народженні: «І сказав Авраамові Бог: А ти заповіту Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє по тобі в їхніх поколіннях… хай кожне немовля чоловічої статі буде обрізане у вас. І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами. … А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєї крайньої плоті, то винищена буде душа та з народу свого, він бо він порушив заповіт Мій» (Бут.17.9-14). Старозавітне обрізання мало два значення, зовнішнє і внутрішнє, де через символіку зовнішнього обрізання, досягалося обрізання внутрішнє, оскільки обрізання – це не тільки формальна ознака приналежності до вибраного народу й заповіту з Богом, це внутрішнє переродження: «І ви обріжете крайню плоть свого серця, а шиї своєї не зробите більше твердою…» (Пов.Зак.10.16). Бог визначає тут зміст і ціль обрізання серця – щоб людина любила Бога, а в Ньому любила ближнього, тобто реалізовувала в житті Закон Божий (Заповіді). Апостол Павло говорить: «Обрізання корисне, коли виконуєш Закон; а коли ти порушник Закону, то обрізання твоє стало необрізанням. Отож, коли необрізаний зберігає постанови Закону, то чи не порахується його необрізання за обрізання? І необрізаний з природи, виконуючи Закон, чи не осудить тебе, порушника Закону з Писанням і обрізанням? Бо не той юдей, що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі, але той, що є юдей потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога» (Рим.2.25-29).

Отже, як зазначив в свій час богослов, публіцист-проповідник, Феофан, затворник Вишенський: «Якщо немає внутрішнього, зовнішнього хоч і не буть». Тобто, якщо зовнішня символіка не співпадає з духовними реаліями, вона перетворюється в мертвий обряд, букву, за якими не видно Істини. Чи міг Авраам являтися другом Бога поза обрізанням? Міг, оскільки піклувався про обрізання сердечне. Чи стали сини Ізраїлю друзями Бога поза обрізанням сердечним? Ні, так як спотворили ціннісну ієрархію релігійної символіки. Ще якось можна зрозуміти обряд обрізання в зрілому, свідомому віці, коли людина навчена обрізанню духовному й являється його практиком, тобто живе в боротьбі з гріхом за внутрішню чистоту. Таке обрізання підтверджує й закарбовує факт життя. Можна зрозуміти обрізання немовлят, які ще не мають життєвого досвіду обрізання духовного, але ставши членами общини, дістають в ній доступ до її релігійного укладу общини в якій загал живе сердечним обрізанням. Та коли община втрачає зв’язок з Богом і Його Одкровення підміняє людським переданням, в якому буква замінює дух, таке немовля автоматично стає членом общини, яка по духу не покірна Богу. Там, де не відбувалося обрізання серця, там і не могло бути мови й про якусь педагогіку Старого Заповіту. Його історія показує, що тільки незначний контингент людей з ізраїльської общини, – пророки й т.д., – відчував, що загал, попри наявність обрізання крайньої плоті та жертвоприношень, живе фальшивим релігійним життям разом зі своїми релігійними наставниками.

Порівнювати старозавітне обрізання по плоті з новозавітним хрещенням – це досить-таки смілива богословська заява, яка в своєму мудруванні може дійти до відречення від водного хрещення. В цьому плані ми можемо говорити лишень про обрізання серця, яке звершувалося в світлі загальної благодаті в Старому Заповіті на протязі всього життя, і яке дістає свою повноту в Новому Звіті в Ісусі Христі, в Котрім ми помираємо для гріху (обрізуємо серце) і повстаємо, воскресаємо для життя Вічного вже тут, в своєму земному житті. Найяскравіший образ християнського хрещення – це смерть і воскресіння Самого Ісуса Христа.

Як людина в Ньому помирає (обрізує серце) і як воскресає, ми розповімо в наступній статті.

Віктор Саварин. м.Турка.


Схожі матеріали :

Категорія: Християнські свята. Звичаї,обряди. | Додав: Admin (14.05.2016)
Переглядів: 577 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
0
2 Victor   (19.05.2016 07:36)
Цікаву науку викладає дідо з РПЦ для адептів «Русского міра». Пропонуючи з амвону PIZDALGIN та PROPIZDON для своїх слухачів, цей «церковний» діяч, а скоріше директор божевільні, чи пахан, вичавлює з їхніх мозків останні краплини здорового глузду, перетворюючи їх на московських баранів. До речі, українські гниди також дуже цінують цю московську вош за її «високий» інтелект.

https://www.facebook.com/Religionisevill/videos/546578605496875/

Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.