Середа, 28.06.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Християнські свята. Звичаї,обряди.

ЯКЕ РІЗДВО ДІЙСНЕ ?
«Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд Свій весь,
І утішився»
(Колядка).

Різдво Христове! Величне свято Церкви, величне свято кожної людини, охрещеної в ім’я Святої Трійці. Напевно не знайти між нами жодного, хто б не знав, що таке святовечірня кутя, вертеп, колядки… Однак є між нами достатньо таких, хто через всілякі політичні державно-церковні інтриги, що заважають християнським конфесіям об’єднатися в одну Церкву, стоїть перед вирішенням досить-таки заплутаного питання: яке Різдво дійсне, православне, чи католицьке?

Останніми роками багато дискутують на цю тему як прості смертні, так і церковники, і політики, в намаганні об’єднатися бодай хоч довкола святкування одного свята, Різдва Христового, аби разом всім, одними устами, одним серцем, славити Втілення Бога на землі ради нашого спасіння. Хоча Різдво 25 грудня святкують не тільки католики, греко-католики, протестанти, а й більшість православних усього світу.

Хтось такі дії розглядає як намагання держави вмішуватися в життя Церкви; хтось бачить в цьому єресь і порушення канонів-традицій-передань, а хтось не має бажання морочити собі голову політичним богослов’ям і просто «плюнувши» на всі ці біля-церковні балачки, спокійно взявся святкувати два Різдва, католицьке і православне, як і дві Паски. Звісно, що це не вихід. Дана стаття – це спроба в кількох словах донести якусь дещицю потрібної інформації до людей і бодай хоч якось трохи зняти спекулятивну різдвяну гарячку, ажіотаж довкола дати святкування Різдва.

Неабиякої незручності тут задають і два календарні стилі: юліанський (старий) та григоріанський (новий), між якими, після календарних реформ, кожного століття різниця в днях збільшується рівно на один день. На сьогодні маємо різницю в 13 днів, а в 2100 році вже будемо мати різницю в 14 днів і т.д.. Коли ми з вами заглянемо до церковного календаря чи в богослужбову літературу, то побачимо, що як Католицька (Західна), так і Православна (Східна) Церкви, святкують Різдво 25 грудня. Але оскільки православні християни живуть за двома календарними стилями, на роботу ходять за григоріанським стилем, а до церкви за юліанським, то звідси й різні спекуляції довкола дати святкування.

Отже як з’явилося в Церкві свято Різдва Христового, коли і ким святкувалося, чому припадає на 25 грудня і що дала календарна реформа?

Ні тексти Нового Заповіту, ні апокрифи, ні усне передання не донесли до нас дійсну дату та рік народження Ісуса Христа. Чому? Справа в тому, що згідно традиції, яка тягнулася ще з часів Мойсея, ізраїльтяни не відзначали дні народження, а коли б навіть і забажали, то не змогли б цього зробити через користування сонячно-місячним календарем з плаваючим початком року. Кажуть, що персидський філософ, математик, астроном і поет, Омар Хайям (1048-1131), займаючись юдейським календарем, одного разу викликнув, що євреї заслуговують прокляття хоча б через свій календар. Святкування дня народження було для ортодоксальних юдеїв ознакою «язичництва» й могло практикуватися тільки в середовищі відступників від віри отців, в близьких та дружніх Риму кругах. А оскільки перші християнські церковні общини складалися переважно з навернених юдеїв, то вони робили акцент тільки на Воскресінні Христовому, Пасці. Із входом в ці общини греків та інших елліністичних народів, котрі принесли сюди й свої звичаї та традиції, в кінці ІІ століття помалу починається святкування й Різдва Христового, яке в деяких общинах, що жили суверенним життям, поєднувалося з Хрещенням Господнім під одною назвою – Богоявлення. В інших общинах Різдво святкували як навесні – 28 березня, 20 травня, 20 квітня, так і восени – 17 листопада.

На той час в Римську імперію стали проникати східні культи Митри та інших «сонячних богів». Так з’явилося свято 25 грудня, яке називалося Dies Natalis Solis Invicti, «День народження Непереможного Сонця», якого не змогла здолати зима і записи про яке датуються 254 роком. Офіційний культ Sol Invictus в Римі ввів імператор Авреліан після переможних битв на Сході. Бог сонця був затверджений в якості головного божества імперії. Сам Авреліан почав носити корону із зображеним сонячним промінням, заснував колегію понтифіків (жерців), а в 274 році посвятив «Непереможному Сонцю» храм. Свято сонця приурочене до 25 грудня було ще й тому, що 17-23 грудня вшановували бога Сатурна, символом якого був бик, що ніс на рогах сонце, яке після свого умалення знову входило в свою силу (зимове сонцестояння).

У 311 році імператор Галерій (293-311) припинив переслідування християн, а через два роки Міланським едиктом (указом) Костянтина і Лицинія, християнство було визнано терпимою релігією. І вже в 324 році християнство було визнано державною релігією Римської імперії. Борючись з язичництвом, папа Римський Юлій І, в 337 році затвердив дату Різдва Христового на 25 грудня, аби викоренити язичницький культ поклоніння «Непереможному Сонцю», а замість нього вшановувати пришестя в світ Спасителя, Сонця правди, Христа.

З того часу свято Різдво Христове зайняло свою конкретну нішу в череді свят, відділившись від Хрещення Господнього. Різдво Христове, яке відмічали 25 грудня, виявилося настільки переконливим та важливим, що на протязі IV-V віків воно було прийняте повсюди не тільки на Заході, а й на Сході, включаючи й найвіддаленіші країни – Сирію та Вірменію.

Святкування Різдва 25 грудня було встановлено в Константинопольській Церкві в кінці 370 року. В Антіохійській – не раніше 376-377 років. В Олександрійській Церкві між 418 і 432 роками. Найважче це було зробити в Єрусалимській Церкві, яка вперто дотримувалася традиції святкування Різдва разом з Хрещенням Господнім. Щоб змусити тут святкувати Різдво 25 грудня, потрібен був навіть указ імператора Юстиніана. Так з 567 року в Єрусалимській Церкві Різдво почали святкувати окремо від Хрещення.

У богослужбових піснеспівах свята Різдва відображена основна богословська думка про те, що втілення Бога Слова, де Син Божий, будучи Богом, «зодягається» в людську природу, приймаючи образ людини, являється Його кенозисом, смиренням, само-умаленням, за яким у свій час відбудеться прославлення. Найкраще це виражено в тропарі свята, короткій богослужбовій пісні, яка найповніше виражає зміст святкового дня: «Різдво Твоє, Христе Боже наш, осяяло світ світлом знання, через яке ті, що зіркам служили, зіркою були навчені поклонятися Тобі, Сонцю правди і знати Тебе як Світило, що з висоти сходить. Господи, слава Тобі»; тропар на Вечірні: «Засяяв Ти, Христе, від Діви, як Сонце правди духовне, і зірка показала Тебе, Невмістимого, що вмістився у вертепі. Волхвів направив Ти на поклоніння Тобі, з ними ж Тебе величаємо: Життєдавче, слава Тобі»; стихира на стиховні: «Сьогодні народжує Діва Творця всіх; Едем приносить вертеп, і зірка показує сущим у темряві Сонце – Христа; волхви з дарами поклонилися, вірою просвічені; і пастирі, побачивши чудо, з Ангелами оспівують і промовляють: слава в вишніх Богу» і т.д..

До XVI століття, як на Сході, так і на Заході, Різдво Христове відмічали 25 грудня. В 1582 році папа Григорій ХІІІ запропонував нову календарну реформу, яка прийшла на зміну юліанському стилю. В 1916 році григоріанський стиль приймає Болгарія, в 1919 – Румунія, Сербія, а в 1924 році і Греція. На сьогоднішній день Різдво за новим стилем, тобто 25 грудня, святкують Греція, Румунія, Болгарія, Польща, Сирія, Ліван та Єгипет. Старого стилю притримуються разом з Російською Церквою, Єрусалимська, Сербська, Грузинська та монастирі Афону.

Якщо за новим стилем Різдво Христове випадає на зимове сонцестояння і слідує древній практиці, яка утримує в собі весь релігійний та культурно-історичний пласт, то Різдво за старим стилем, яке святкується з запізненням, поки що, на 13 днів після 25 грудня, перетворилося у віртуальне святкування, древнє самочинство, коли кожна християнська община святкувала те чи інше свято згідно своїх мудрувань-розрахунків. Воно втратило історичне підґрунтя. Це так само, як поклонятися Христу, не визнаючи Його конкретної історичної земної місії, чи, наприклад, говорити про догмати, або соборні віровизначення, повністю нехтуючи історичними подіями, згідно яких вони формулювалися вчителями Церкви.

Неврегульованих питань в Церкві достатньо, що є причиною для різних спекуляцій, під хор яких, розділяючи й владарюючи, можна надавати тому чи іншому історичному моменту сакрального значення, зводячи його в ранг оракула, за яким стоїть порожній культ, нездатний поєднати людину з об’єктом поклоніння чи вшанування, а значить і преобразити її спосіб життя. Віддаляючись одні від одних через страх порушити в Церкві людські передання, люди, знаходячись у пітьмі релігійного невігластва, втрачають ціль самого християнства, а з ним і сердечний мир, любов та Різдвяну радість, яка так сьогодні потрібна всім нам ради єднання в один народ, одну Церкву.

Віктор Саварин. м.Турка.


Схожі матеріали :

Категорія: Християнські свята. Звичаї,обряди. | Додав: Admin (03.01.2017)
Переглядів: 141 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.