П'ятниця, 24.11.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Християнські свята. Звичаї,обряди.

Свята неділя, Тройця, П'ятдесятниця
Свята неділя, Тройця, П'ятдесятниця за традицією сіл Верхні і Нижні Турочки на Турківщині

Цей день, окрім Святої Неділі, Тройці чи П’ятдесятниці називається ще Зеленими Святами, адже саме на цей день припадає найбільший розквіт усього зеленого світу землі, а на Бойківщині цей день є ще й Днем Скотаря. Свята Неділя є досить важливим християнським святом, хоч має дохристиянське, язичницьке коріння. Воно є третім за своїм значенням після Різдва і Воскресіння Христового і відзначається в усіх населених пунктах, а найбільше в селах і малих містах.

До цього свята готуються заздалегідь. Ще взимку, за домовленістю між ґаздами села, визначається залишуванка. Здебільшого вона є збоку від села, на груні, біля лісу. Залишуванку спільно удобрюють попелом, органічними і мінеральними добривами, засівають команицею чи травкою, а подекуди залишають для проростання дикоростучих трав. Там невільно пасти худобу. За тиждень до Зелених Свят діти-підлітки, пастушки ставлять або поновлюють колибу (буду). У п’ятницю й суботу до неї зносять чималу купу хмизу, адже кілька хлопців-пастушків, а деколи і дівчатка мають провести тут цілу ніч з суботи на неділю. Сходяться діти ввечері, мають із собою мандрики, у які мама поклала смачну їжу, розкладають вогонь, бавляться у різні рухомі ігри, а як стемніє, поївши, тут же лягають спати. А молоді хлопці і дівчата не сплять усю ніч. Як тільки звечоріє, вони йдуть на грунь, там розкладають вогонь і співають від заходу і до сходу сонця. У ніч перед Зеленими Святами спів не має перериватись ні на хвилину. Тому гурт ділиться на два. Одні співають, інші відпочивають. Найбільший розквіт зеленого світу землі годиться зустрічати з піснями, святково. Таких співочих гуртів є кілька. І спів чути з усіх кінців села. Напередодні свята дівчата плетуть вінки з польових квітів, якими будуть у неділю прикрашати корів. Для вінків використовують зозульку, матіолу, ромашку, папороть, цвітник і інші польові квіти.

Тато в суботу маїть хату й усе, що біля неї. Май — це зелені гілочки липи, берези чи трепетини (осики), якими прикрашають вхід до обори, вхідні двері до хати, образи й стіни в хаті, а також стайні, бойща (шопи) і навіть город, посередині якого тато впинає чималу зелену галузу.

У цей день село прокидається раніше, ніж звичайно. Пастушки дома не снідають. Вони беруть мандрики з їжею, виганяють худобу, а дівчатка забирають сплетені вчора віночки й усі прямують до залишкуванки. Цікаве видовище відкривається згори, від колиби, коли з усіх кінців села пастушки зганяють маржину в одне місце. Ще до вчора її пасли де хто міг, а сьогодні всі разом і в одному місці. Вийшовши на залишкуванку, худоба з апетитом пасе соковиту незайману траву, а діти якийсь час, як заворожені, стоять у купочці і мовчки дивляться на казкову красу рідного краю. Сонце вже освітило село й низину, а туман піднявся догори, і складається таке враження, наче діти стоять усередині хмари. Туман поволі піднімається вище і вище, його можна торкнутись рукою, спробувати розігнати його, та він не хоче слухатись дитячих рук. Лише ранковий вітерець, який не знати звідки взявся, наче щойно прокинувшись, набіжить і скоро розжене рештки туману, і сонце стає повновладним володарем гір...

Як тільки розсіється туман, починаються рухомі ігри, біганина, сміх. Старші хлопці розкладають вогонь, печуть бульбу, смажать м’ясо і десь біля десятої години всі сідають снідати. О дванадцятій годині маржину женуть до хати. Дівчатка чіпляють на роги коровам вінки з польових квітів і пильнують, щоб по дорозі корови не згубили, або не поїли одна одній вінок. Вважається поганою прикметою, якщо корова у цей день прийде до хати без вінка. Така корова хворітиме або й здохне. Коли корів загнали до стайні, віночки вішають там же на кілок або цвях, і так вони висять аж до других Зелених свят. Якщо корова захворіє, то ґаздиня висмикує жмут з вінка, підпалює його і обкурює димом її, вірячи в те, що таке обкурення зцілить корову. Після свят на залишуванці пасуть маржину всі, хто того хоче, вона стає громадським пасовиськом.

Корови вже в стайні. Ситі, напоєні із задоволенням відпочивають. Приблизно у цей час закінчується служба у церкві. Люди розходяться по домівках. Дома не обідають, а беруть заздалегідь приготовану їжу і йдуть на грунь. На перший погляд це може видатись дивним. Адже їжу можна спожити вдома, в хаті. Можна в садку чи біля річки, можна на узліссі, що недалеко від хати. Але ні. Люди йдуть кілька кілометрів на гору де є колиба, чи як її називають у Нижніх Турочках «Столик». Ідуть з музикою і співом. Співають і грають не увесь час походу до столика, адже довго йти до гори і співати чи грати тяжко, а на підході до столика — грають і співають. Чим же пояснити урочисту ходу у цей день далеко від домівки? А тим, що люди традиційно, йдуть до прадавніх язичницьких капищ. Так і туди ж ходили їх прадавні пращури, і ходили вони там сотні, а може й тисячі літ. Там молились, там приносили жертву Богам, там очищались. Так, традиційно і нинішні покоління бойків йдуть до місця прадавніх капищ, які завжди були на вершку гори, ближче до Богів. Щоправда жертв вже не приносять, а споживають принесену їжу, співають, танцюють, святкують.

Якщо в день цього свята пройти селом з кінця в кінець, можна побачити дві незвичні обставини: то з одного, то з другого боку села гурти святково одягнутих людей, які відпочивають на природі. Звідусіль чути музику, спів, сміх, жарти. В усіх хатах відчинені вікна. На вікнах магнітофони, з яких лунають популярні пісні на всю потужність. З одного боку святковість панує над усім й усіма, з другого — магнітофонна музика не є живою, звідси й штучність свята. Рідко де почуєш живу й одвічну музику скрипки чи пищавки.

Правдивим є лише прадавнє скотарське латкання, яке дійшло до наших днів із глибини віків і є таким, яким було ще у далекі дохристиянські часи. Коли діти приганяють худобу до хати, старша з жінок сім’ї виходить за ворота й стрічає її латканням. Латкають лише до корови, рідше до бика. До коня чи вівці не латкають. Латкання — привілей жінки, а з конем має справу чоловік. Вівці пасли гуртом на вигоні (салаші), усю теплу пору року їх в стайні не було, тому й не латкають до них. До коня й вівці є співанки, лиш то вже інша тема й інший жанр.

Маловживані слова:
Залишуванка — пасовисько, яке залишається незайманим до Зелених свят.
Грунь — поле на горбі.
Маїти — прикрашати.
Мандрик — полотняна торба.
Маржина — худоба.
Пищавка — сопілка.
Латкання — вид прадавнього обрядового співу, який дійшов до наших днів від часів матріархату передаючись від покоління до покоління з вуст до вуст. Латкають тільки жінки, тільки заміжні жінки, тільки найавторитетніші жінки села, тільки в унісон і без супроводу.
Скотар — пастух.
Цебрик — дерев’яне відерце.
Гамолі — грудки.
Гурдуля — маленька грудка.
Тиця — дерев’яне відерце.

Петро ЗБОРОВСЬКИЙ.old.risu.org.ua


Схожі матеріали :

Категорія: Християнські свята. Звичаї,обряди. | Додав: Admin (04.06.2017)
Переглядів: 4788 | Коментарі: 24 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 241 2 3 »
1
24 Victor   (24.06.2013 09:11)
Навіть в різних куточках Турки сьогодні пастухи святкують це свято по-різному. Можу описати тільки те, що спостерігаю щорічно в Шименці. Тотальна пиятика. Ні музики, ні співів, ні танців. Деколи додому женуть худобу з вінками на рогах. Позаду плентаються п’яні пастухи, «благословляючи» худобу щедрими матюками та прокльонами. Сьогодні людина забула як християнську науку, так і язичницьку. Щось нібито й згадує з древніх часів, але в пропитих мозках крутиться лишень інформація про самогон та вінки на рогах. Дійсно, хочеться якогось відродження. Але під це повинна бути підведена якась основа, знання, мораль, під те, чи інше розуміння змісту конкретного свята. За своє життя мені довелося тільки кілька разів почути, як в лісі співають народних пісень. Це було в далекій молодості. Я любив читати казки, а ліси довкола були ще в силі, то спів в лісі лунав, мов в казці. Містика. А ось мелодій сопілки не чув. Це, напевно, дивина. Одна справа почути гру на сцені, інша – в лісі. Колись, в молодості, я брав до рук баян, ми з кумом ішли в ліс, співали «Чорна я си чорна…», пили якісь алкогольні помиї, які можна було купити в крамниці за рубля, пекли картоплю, варили зупу. Це була безтурботна молодість, яка дивилася на життя зверхньо. Тут майже не було місця ні Богу, ні богам. Тут людина була богом для самої себе. Сьогодні життя змінилося, з’явилися інші цінності. В когось вищі, а в когось нижчі. Але кожному з нас часто хочеться зазирнути в глибину часу, як назад, так і вперед, в надії побачити якусь красу, мир, спокій, любов.

0
23 Victor   (03.06.2012 09:15)
Коли ми говоримо про коріння будь якого християнського свята, то завжди спираємося як на Священне Писання, так і на Священне Передання. А коли говоримо про обрядову частину свята, чи душевну, то опираємось на людське передання. В даному випадку маємо сплетіння передань. В сплетінні передань можемо говорити й про сходження Духа Святого й про древні звичаї, приймати участь в Богослужінні й співати різних обрядових пісень, традиційних для нашого народу. Але народ мусить мати поняття, як про одне, так і про інше. Нажаль у нас акцент робиться тільки на обрядовій частині, тому маємо пишний розвиток обрядів, традицій, щиро переплетених з різними вірування, марновірством, кощунством і т.д. На духовний зміст свята мало хто звертає увагу, тому він і не виражений в народних традиціях. Тут можемо говорити про душевність, творчість людської душі. Так само обряди Старого Заповіту виникали як по волі Бога, так і з волі людської (святкування історичних дат) й були багато одягнені в символіку, котрої й не вимагав Бог, але котра сама розвивалась від щедрості людської душі. З часом сам зміст свята зникав, а обряд діставав статус самодостатності. Вже не потрібен був Бог, оскільки Його місце займало свято. Символічне значення обряду зникало й проявлялось марновірство. З часом сам момент святкування перетворювався в містерію, де розпалювалися людські страсті. Деякі свята за своїм характером проведення були яскравим вираженням явного біснування. Поняття свято, святий, причасність святу = причасність святості, зникло. Народні звичаї сьогоднішнього свята не являються біснуванням, але й про зміст свята мало хто знає. Ніби й чули, що в цей День Святий Дух зійшов на Церкву, але богословського розкриття цього Божественного акту не знаємо. Не чути з амвонів проповіді про те, як надбати благодать Духа, як утримати, як розпізнати, як з її допомогою засвоїти плоди Жертви Христа, як жити в її світлі й т.д. про це «пастирі» мовчать. Це мовчання й виразилось в народній релігійній творчості, яку чомусь «пастирі» називають язичництвом. Ц не язичництво, це спроба людського розсудку добратися до Бога поза наукою Божою. Це камінь в город духовенства, котре засвоїло собі плоди вчительства, й тут же їх погребло. Залишилась гола критика без знань та прикладу. Сумно все це.

0
22 Наталя   (19.06.2011 14:37)
Отче Михаїле, напишіть мені Вашу адресу на klasztorna@ua.fm
Я Вам пішлю много дачого интересного про наше духовество на Бойківщині.

0
21 Admin   (18.06.2011 13:04)
Шановний ,п.Михайле !
Якщо образок , що висить у топі статті , вважається недоречним у цьому контексті та викликає негативну реакцію , я його можу замінити. Який , на Вашу думку, тут має бути символічний рисунок ?
Цікаво було б опублікувати цілий цикл статей , які розповіли би нашим відвідувачам про історію наших свят, традиції та їх істинний зміст.
Якщо маєте таку можливість , пишіть , надсилайте на мій e-mail : turka@land.ru , я їх з задоволенням опублікую.
Гадаю , цим ми зробимо добру справу.

0
20 Михайло   (18.06.2011 12:29)
Пані Наталя!
Я бачу Ви не зовсім зрозуміли того, що я хотів Вам повісти. Я не протів звичаїв наших предків, я і сам люблю коли латкають. Я протів язичницького змісту в деяких традиціях!
Звичайно я вибачаюся за те, що використав такий сильнодіючий аргумент протів язичників (чи неоязичників, як їх тепер називають). Но і той аргумент котрий я показав то є «дитячий лепіт» в порівнянні з тим що витворяють ці люди.
Пан Петро Зборовський зробив велике діло, описавши деякі звичаї, но на превеликий жаль в його труді є «духовний яд». Якщо інтелегентні люди не знають походження того свята, то що тоді казати про простих?!
Стаття говорит що свято християнське, висит образок Святої Тройці, но ні слова про походження свята, а лиш язичницький зміст в описаних звичаях, та ще й явна брехня «…Свята Неділя є досить важливим християнським святом, хоч має дохристиянське, язичницьке коріння». А дальше ще краще «…А тим, що люди традиційно, йдуть до прадавніх язичницьких капищ. Так і туди ж ходили їх прадавні пращури, і ходили вони там сотні, а може й тисячі літ. Там молились, там приносили жертву Богам, там очищались. Так, традиційно і нинішні покоління бойків йдуть до місця прадавніх капищ, які завжди були на вершку гори, ближче до Богів.» Зверніть увагу, що даже слова «Богам» і «Богів» написані з великої букви!
І автор даже не натякає на те, що так святкували і святкують не християни, а язичники.
І тому в мене була така реакція.
Я з дитинства пам’ятаю то свято (Свята Неділя). Ми, дітлахи, чекали його з нетерпінням. В суботу перед Святов Недільов ми маїли хату (кріпили зелені галузки явіря чи з якогось іншого дерева). В той день, на свято Тройці нам не треба було на цілий допулудинок гнати корови пасти в ліс і для нас (дітлахів) то було додатковим святом . Спозаранку ми випускали худобу пастися в хорошій траві: коло хати або на ділянці, шоби корови поскоріше напаслися бо треба йти до церкви. Потім вся сім’я збиралася і йшли до церкви на відправу (на службу Божу). Служба проходиля святково, багато людей сповідалося і причащалися Святих Христових Тайн і благодать Святого Духа наповнювала наші серця. Повсюди багато зелені, як я вже писав: що за традицією цього свята православні храми і домівки віруючих прикрашаються зеленими деревами, травою і живими квітами. Священики в храмах служать службу в зелених вбраннях. "Смарагдовий наряд" церков нагадує про те, як святкувала П'ятидесятницю старозаповітна ізраїльська церква, ще до пришестя Христа. У ті часи це було свято принесення в жертву Богу перших плодів жнив. У часи Христа зміст свята змінився. Тепер весняна зелень служить символом оновленої Церкви - Церкви Христової, яка з явищем в ній благодаті Святого Духа, дала нові "паростки" по всьому світу. Це символ оновлення душ людських і початку нової, християнської ери. Зелений колір це – символ Вічного Життя!
А от після служби, сполунни (після обіду) ми сім’ями (і дорослі і малі) виганяли корови пастися в ліс і брали з собов продукти. Розпалювали вогнище пекли бульмани і жарили м’ясо і сало, в обшім в кого яка була фантазія. Дорослі веселилися, співали пісні, в тому числі і латканки. Ми діти прислухалися до співу, бавилися в футбол чи доганялки в обшім всьо проходило в святковій атмосфері. І шо інтересно, майже не було п’яних, рідко хто сильно напивався.

0
19 Наталя   (15.06.2011 23:37)
Отче Михайле! Як православний панотець Ви мусите повідати так, як повідаєте. І я Вас розумію. Але Ваше бойківске серце може даколи повіст Вам і то, що наш старий, дохристиянский обряд - він є так само від Творця.
Колись Кирило і Мефодій принесли в наші гори віру в Єдиного Бога. А пак наші предки повязали стару віру з новов моцно і певно, що навіки. Коли чоловік любит всьо навколо, коли жиє в гармонії з собов і світом - то житя з Богом в души.
Я ни ношу фалічних знаків під пахвов і ни бігаю до ворожильниць. Але коли чую стару ладканку ци так само церковний спів під зведеням старойи бойківскойи церковци - тогди я розумію, що і для простого грішного чоловіка даколи на світі втворяють ся небеса.

0
17 Наталя   (15.06.2011 14:47)
Михайле Цюркало, Ви є православним панотцем? Ви є бойком за походженням?

0
18 curkalo5093   (15.06.2011 17:09)
Так.

0
16 Михайло   (14.06.2011 08:17)
Шановний, Lan64!
Спеціально для Вас ще раз повторюю, що Зеленими святами називається тому що "...Тепер весняна зелень служить символом оновленої Церкви - Церкви Христової, яка з явищем в ній благодаті Святого Духа, дала нові "паростки" по всьому світу. Це символ оновлення душ людських і початку нової, християнської ери. Зелений колір це – символ Вічного Життя!" (див. комент ниже)
А Ваше ствердження на рахунок "розквіту зеленого..." не більше як твердження "масло масляне". Свято Тройці в різні роки святкується в різні дні, наприклад в середині травня

А звідки Ви взяли що в християнстві є свято Івана Купала???

0
15 Admin   (13.06.2011 23:11)
Стаття П.Зборовського була надрукована в журналі «Українське слово», № 21, 23 травня - 29 травня 2007 року а також у інтернет виданні РІСУ - Релігійно-інформаційна служба України 01.06.2007 http://old.risu.org.ua/ukr/kaleidoscope/digest/article;16022/
Коротенька стаття журнального формату не дозволяє зробити глибоких теоретичних викладок.Це обзорна стаття , тому не варто надто прискіпливо ставитися до окремих фраз. До того ж вирвану з контексту фразу можна тлумачити зовсім неправильно

Quote (Михайло )

1. Зеленими святами називається тому що "...адже саме на цей день припадає найбільший розквіт усього зеленого світу землі..." Звідки Ви почерпнули таку інформацію? Як Ви встановили що саме на цей день "розквіт усього зеленого світу на землі" і іменно тому так називається це свято?


Гадаю, довести хибність цього твердження так само важко як і його правдивість. Хоча об'єктивно ,враховуючи зсув нашого календаря відносно астрономічного, це свято припадає на середину астрономічного літа.Середина такого літа 22 червня. (для північної півкулі). Хто може заперечити ,що саме в цей найтепліший час відбувається розквіт всього зеленого світу?

Quote (Михайло )
2. Ви пишете: "...Свята Неділя є досить важливим християнським святом, хоч має дохристиянське, язичницьке коріння..." А ЗВІДКИ така інформація???

Ви ж не будете заперечувати ,що це важливе християнське свято.
Хотілося б дізнатися у самого п.Зборовського про джерело інформації. Хоч цілком можливо деякі обряди мають дохристиянське походження.
Чомусь ніхто не заперечує дохристиянські корені свята Івана Купала. Тим не менше це не завадило йому органічно вплестися в християнську ідеологію.
За 1000 років в нашому краї християнство міцно стоїть на ногах.

Гадаю , не варто аж надто боятися якихось язичницьких впливів. Розумніше ,на мій погляд, було б використати ці обряди для укріплення віри.
Приведені Вами сторінки ВКонтакте не більше ,ніж безглузді дитячі забавки неоязичників. "Чим би дитя не тішилося,лиш би не плакало..."

0
14 Наталя   (13.06.2011 22:33)
Друзі, до секти пятидесятників мені точно не треба!

1-10 11-20 21-22

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.