Неділя, 17.02.2019 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » PR

Мирослава ДЯКОВИЧ: «УСІМ НАБРИДЛИ ПАРТІЇ І ЛІДЕРИ, ЯКІ ВЕДУТЬ УКРАЇНУ НАЗАД»

На запитання нашого кореспондента відповідає доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка, Почесний консул Німеччини у Львові, нотаріус, заслужений юрист України Мирослава Дякович.

-В якому окрузі Ви балотуєтесь кандидатом у народні депутати?

-Я балотуюся у 125-му одномандатному виборчому окрузі, який охоплює місто Самбір, Старосамбірський, Турківський, Сколівський райони і частину Самбірського району. Тут живе 164 тисяч виборців і зареєстровано 16 кандидатів. З них тільки дві жінки.

-Які, на Ваш погляд, особливості цього округу?

-Усі кандидати в один голос називають ці райони депресивними! А мені навіть страшно чути слово „депресивні”! Чим більше ми будемо вживати цей термін, тим важче жителі мого округу будуть виходити із загальної депресії всього суспільства, яке перебуває, крім цього, у стані кризи. Передусім, хочу всім нагадати, що у моєму виборчому окрузі живуть прекрасні, волелюбні та оптимістичні виборці - бойки! Одне лише слово „бойки” засвідчує те, що це люди бойові! Це люди, які повсякденно борються за свій край, за майбутнє своїх дітей, за свої права! Це прекрасний гірський край, з багатющою природою, яку, до речі, винищують-вирубують, але вона стоїчно продовжує жити. Ось такі мої бойки, яких я щиро поважаю і люблю!

Чому - мої?! Бо я - бойківська невістка. Мій чоловік родом із села Верхнього Турківського району, з гордих родин Дяковичів-Габрикевичів. У нас є двоє донечок-бойківчанок - Олеся і Софія -і три внуки - Віктор, Тарас, Лука. На день завершення виборів чекаємо на внучку Марійку. Чим це не горда та міцна бойківська родина!?

Я виховую своїх дітей і внуків так, як виховували мене мої батьки. Народилася я у селі Бишів Радехівсь-кого району Львівської області у сім’ї робітників 31 березня 1957 року. Мій тато - Садовський Михайло Йосипович (10 років, як його вже немає на цьому світі) -був заслуженим працівником на заводі у селі Вузлове. Мама - Марія Петрівна -працювала офіціанткою, а потім виховувала трьох дітей - маю ще старших брата і сестру.

Виховали мене батьки у християнських традиціях, у любові до української пісні, мови, народних звичаїв, повазі до батьків та до родинних цінностей. Стосунки між батьками були прикладом для наслідування. Українською мовою я завжди розмовляла, навіть у 70-80-ті роки, коли була студенткою університету імені І. Франка. Вишивану сукню мені вишила мама, і я її одягала у ті часи, коли це було ще своєрідним викликом системі. Мій тато передав мені своє життєве кредо: „Якщо можеш допомогти людині, допоможи. Якщо ж не можеш, то не шкодь. І ніколи не чекай подяки, бо добрі справи може оцінити тільки Бог!”

- Хто головний об’єкт Вашої виборчої програми?

- Головне - це люди! Саме тому я на виборах закликаю:

- Голосуйте за людину, а не за партію!

- Голосуйте за ідею, а не за ідеологію!

- Голосуйте за майбутнє, а не за минуле!

- Голосуйте за образ соціальний, а не політичний!

- Голосуйте за людину довіри, а не за посередність розчарування!

- Голосуйте за цінності справжні, а не надумані!

Усією душею прагну, щоб і виборці під час цьогорічних виборів дослухались до своїх сердець і розуму!

На одній із зустрічей один із старих сільських політиків сказав мені: „ Нам потрібна людина у Верховній Раді України, яка буде писати закони, за якими ми будемо гідно жити у нашій Україні». Це стало для мене політичною настановою, оскільки життєві проблеми бойків треба вирішувати на загальнодержавному рівні, що я і хочу, і можу зробити. Адже мій життєвий професійний шлях - це юриспруденція. На юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка я прийшла у пошуках соціальної справедливості, і цьому вибору не зраджувала ніколи.

- Які основні проблеми виборчого округу №125?

- Проблем багато, виокремлю найважливіші. Ті, які я беруся вирішити, коли стану депутатом Верховної Ради:

1. Включити Карпатський регіон у державну програму фінансування ремонту доріг: до кожного міста, до кожного села, до кожної оселі.

2. Внести зміни та доповнення у Закон України „Про статус гірських населених пунктів в Україні” від 15.02.1995 № 56/95-ВР щодо збільшення пільг та підвищення статусу горян.

3. Формувати Комплексні стратегічні плани розвитку передгірських та гірських місцевостей за принципом знизу-вгору, а фінансувати -згори-донизу. Кошти для розширення виробничої, транспортної, соціально-культурної інфраструктури, підвищення рівня якості життя мають бути зібрані паралельно з різних джерел: державного фінансування, підприємницької діяльності, зарубіжних інвестицій. Кожен, хто господарює тут, незалежно від місця реєстрації його підприємницької діяльності, мусить матеріально підтримувати проекти з соціально-економічного розвитку краю. Ці правила треба закріпити законодавчо.

4. Стимулювати започаткування і розвиток власного бізнесу у сільських населених пунктах за рахунок пільг в оподаткуванні; забезпечити сприятливі умови для розширення діяльності роботодавців, створення нових робочих місць та працевлаштування безробітних шляхом звільнення роботодавців від сплати єдиного соціального внеску залежно від кількості працюючих та величини заробітної плати.

5. Реформувати освіту шляхом запровадження дуальної системи навчання, що дасть можливість молодим людям додатково отримати робоче місце і навчатися у вищому навчальному закладі. Дуальна система, яка успішно впроваджена у Німеччині, передбачає поєднання теорії і практики: підприємство бере на себе витрати на навчання студента і навіть виплачує йому стипендію, а студент зобов’язується після закінчення навчання почати свою трудову діяльність саме на цьому підприємстві.

6. Встановити єдину систему виплати допомоги при народженні дитини, у сумі 150 000 грн, незалежно від того - це перша чи третя дитина. Стимулювати народжуваність не економічним фактором, а належним соціальним захистом материнства і дитинства. Найдорожче, що дають країні українські сім’ї - нових громадян. Такою ж високою і щедрою має бути з боку держави піклування про дітей та сім’ї.

7. Збільшити соціальні виплати жінкам на виховання дитини до трьох років відповідно до затвердженого прожиткового мінімуму.

Решту завдань викладена у моїй виборчій програмі. Хочу наголосити: усе, повинно робитися для блага конкретної людини. Це має стати головним законом для Держави! Це будуть мої першочергові кроки в парламенті.

- Чому Ви вирішили балотуватися від партії „Україна - вперед!”?

- Правду кажучи, дуже набридли вже партії, які ведуть Україну назад. У мене завжди була мрія - коли прийду у політику, буду боротися за гідне життя українців у своїй державі Україні, за майбутнє своїх дітей, внуків, за духовність, за права жінок на сім’ю, достойне життя та жіноче щастя.

Моя мрія збіглася з головною метою партії - „Україна - вперед!” - це гідне життя кожного українця. Можливість кожного реалізувати себе у своїй країні. Добробут кожного громадянина, якість його життя, впевненість у завтрашньому дні - це ті критерії, за якими оцінює партія ефективність своєї політики і які є в основі моїх моральних цінностей.

- У парламенті Ви будете у фракції партії „Україна -вперед!”, чи будете позафракційним депутатом?

- Я - командний гравець. Вірю, що партія буде розвиватися відповідно до задекларованих нині ідей і принципів. Насамперед, соціал-демократії, яку сповідує більшість європейських країн - це регульовані ринкові відносини і соціальна держава. На це скерований партійний проект „Нова економіка - нова країна”.

- Яка Ваша українська мрія?

- Моя мрія - це мрія кожного українця, який хоче жити у гідній державі. Я мрію разом з українцями, які є за кордоном на заробітках, щоб вони з радістю повернулися до рідної домівки. Мрію, щоб діти, здобувши освіту, отримали достойну працю. Щоб закон був один для всіх. Щоб суди працювали і по закону, і по справедливості. Щоб жінки мали і духовні, і матеріальні можливості виховувати своїх дітей у дусі патріотизму і національної гордості за свою Україну!

- Чому Ви ідете в політику?

- У горах добре пам’ятають: якщо ти не берешся за політику, то політика візьметься за тебе. Я хочу, щоб не ми залежали від політики, а політика - від нас. Щоб ми були господарями прийняття рішень щодо свого життя. Для цього треба, щоб всі ми були небайдужими. Особливо - на цих виборах. Згадаймо прекрасні та змістовні слова відомого американського поета: «Не бійся ворогів, у найгіршому разі вони можуть тебе вбити, не бійся друзів - у найгіршому разі вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих - вони не вбивають і не зраджують, але з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрадництво і вбивство».

Тому сьогодні я йду в політику - настав час для мене бути небайдужою!

Суспільство має усвідомити, що подальший його розвиток можливий лише за умов виховання, освіти та дотримання моралі. Сьогодні настала необхідність морально оздоровити політику шляхом розвитку культури як загалом, так і політичної культури зокрема. Оскільки більшість проблем виникає внаслідок кризи культури, яку не можна подолати лише грошима, бо наші цінності і духовне життя мають значення не менше, аніж валовий національний продукт.

Василь ГОРІШНИЙ.

Газета "Бойківщина №35,2012


Схожі матеріали :

Категорія: PR | Додав: Admin (04.09.2012)
Переглядів: 3071 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 4
0
4 Victor   (03.06.2013 19:31)
Какие же кровавые деяния сия человеческая особь, которая тужится вести Украину вперед, совершила?

0
3 ДН   (03.06.2013 12:58)
Господи, эта нечесть с руками по локоть в крови идет в политику?

0
2 Danko   (10.10.2012 11:57)
Цікава стаття про пані Дякович, коханку кримінального авторитета Ореста Завінського "Завіні" та родичку (тещу брата) іншого кандидата Тараса Козака і їхні справи!!!!!!!!!!!!!!!!!
http://h.ua/story/197389/

1
1 Victor   (07.09.2012 09:03)
«Усім набридли партії і лідери, які ведуть Україну назад».

Чому набридли? Політика – театр, в котрому показують спектаклі артисти-політики. В житті вони одні, на сцені – інші. Народ знає їхнє закулісне життя, та прагне реалій сцени. Народ навіть сам запрошений на сцену для участі в спектаклях. Така собі масовка. Спектакль про щасливе життя без масовки виглядає дуже пісним, а ось в кулуарах влади, де масовка зовсім не потрібна, він досягає своєї мети. Маси тут винесені за стіни. Там вони щось репетують, щось вимагаю, про щось нагадують своїм артистам, та вже пізно. Артисти вже грають на іншій сцені, за іншими правилами й за інші гроші. Маси зазирають, в надії угледіти бодай якусь дещицю з спектаклю. Та де там. Сцена занадто висока, а підлога держави-цирку зроблена до навпаки. Чим дальше від сцени, тим нижчі сидячі місця. Той, хто займає місце на периферії, дивиться на сцену, мов на небо, на котрім поселилися артисти-боги. Деколи з’явиться над краєм сцени голова якогось божка, гляне скляним поглядом на низи, плюне на чернь й далі піде грати роль бога, владики мас.
Політика мов гра в доміно – всі розложені на столі, та все закінчено «козлом». В ролі козла опиняється завжди народ. Саме на його голову падають гріхи божків і він у них завжди у вигнанні та стражданні.

Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.