П'ятниця, 28.07.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Древній рід Драго-Сас

Історія гербу САС

   Герб Сас I

27 червня 1431 р. Владислав Ягайло, польський король, надав шляхетному Ванчі Волоху та його синам Ходку, Іванку і Занку село Турку в Самбірському повіті . Від синів Занка походять Яворські і Турецькі. Зокрема четверо синів Василя Занковича осіли в Яворі, а єдиний син Федора Занковича Дмитро () – у Турці. Ільницькі натомість були нащадками або Ходка, або Іванка Ванчовичів. Перша згадка про Ільницьких припадає на 1491 р. , коли Миклаш і Ігнатко з Ільника провадили судову справу з Влодиком зі Стебника.

Сас (Драґ) — шляхетський герб, до якого належала більша частина руської (української) шляхти в Галичині (Червоній Руси).

Герб Сас виступає в кількох відмінах, найважливіші з яких є такі:

Сас I: В блакитному полі — золотий півмісяць, обернений ріжками вгору, над ним, між двома золотими зірками — срібна стріла, скерована гострим кінцем угору. У нашоломнику — 7 павиних пер, простромлених срібною стрілою ліворуч.

Сас II (Сас-Комарницький): В червоному полі — золотий півмісяць, обернений ріжками вгору, над ним, між двома шестикутними золотими зірками — золота стріла, скерована гострим кінцем угору. У нашоломнику — 7 павиних пер, простромлених срібною стрілою ліворуч.

Герб виступає також у графському варіанті (графи Дідушицькі, Комарницькі, Уруські), з доданими ранґовими коронами, відмінами та щитотримачами.


   Сас II — Сас-Комарницькі

Герб має угорське походження. Найімовірніше, пов'язаний з волохами, яких угорські королі у 13 ст. розселили на теренах Марамарошу (Мармарощина, Марамуреш) з метою захисту від татарів. З 1359 року їхні потомки, представителі роду Драґо-Сасів, з'явилися на землях Червоної Руси.

Слід волоського походження гербу зберігся в гербовій легенді (гербовник Каспара Несецького), яка виводить Сасів від волоського графа Ванчалуха (Ваньча Волошина), що у 15 ст. отримав від польського короля обширні землеволодіння в околицях Турки.

Сас II (Сас-Комарницький) пов'язаний з волоськими родами (передусім, Драґо-Сасами) — серед кількасот родин, що користуються цим гербом, найбільше було переселенців із Молдови та Волощини, які ще в 13-му (або навіть 12-му) ст. оселилися у Галицькому князівстві. Ті переселення були спробою створення щільної системи захисту перед татарськими набігами, а також впровадження нового типу скотарства на неосвоєних землях.

Перші відомості про герб Сас на північ від Карпат походять з 1253 р. 1262 року в Польщі зафіксовані Драгомирецькі гербу Сас, які походили з Русі. За твердженням польського історика Францішека Пєкосінського, найдавніші згадки про герб Сас у Польщі походять з 15 ст., а найдавніше збережене зображення на печатці — з 1462 р. Більшість родин — дрібна галицька шляхта.


   Сас III — відміна гербу Сас

Походження назви гербу не до кінця з'ясоване. Згідно з однією з теорій, ім'я Драґо-Сасів походить від імені воєводи Саса, сина Драґа (Драгоша), намісника короля Угорщини у Молдавії. Семигород, угорська територія, прикордонна з Молдовою, у ті часи була густо заселена «сасами» — саксонськими колоністами. Можливо, слово «Сас», яке спочатку було придомком, а згодом стало назвою цілого роду, є відлунням родинних зв'язків волохів з німецькими поселенцями.

Інша теорія спирається на угорське походження слова «сас» (угорськ. szasz), що в перекладі означає «орел». Своєю чергою, drago означає дорогий, любий, безцінний. Угорське походження назви пов'язують з історією міґрацій волохів. В Угорщині таким самим гербом від 15 століття користується родина Dragffy, що мало би підтверджувати угорське походження гербу.

Півмісяць — походить від сарацинів, від яких його перейняли хрестоносці (вживали як символ надії, слави). Є також симоволом віри, вірності, успіху, сімейного щастя. У магічних обрядах символізує таємницю або срібло.

Зірка — зазвичай свідчить про прагнення до мети (згідно з засадою Per aspera ad astram). Є атрибутом волі, натхнення, амбітної мети. Шестикінечна зірка означає високі вчинки, надійного провідника.


   Герб родини Dragffy

Стріла — звичай її вживання також, можливо, походить з часів хрестових походів. Може означати когось, хто без вагання взяв участь у битві без огляду на те, якою буде її фінал, а також вміння бути напоготові, швидкість.

Блакитний колір — символізує вірність, постійність, чуйність, патріотизм, побожність, довіру.

Родини, що використовують герб Сас

Сас I: Александровичі, Арсеничі, Асламовичі, Бадовські, Балицькі, Бандрівські, Баневичі, Баранецькі, Бацовські, Бачевські, Бачинські, Бейовські, Березовські (Березівські), Березницькі, Бернацькі, Бжеські, Бжесцянські, Білинські, Блажевичі, Блажівські, Бориславські, Боришківські, Бороди (Броди), Боярівські, Боярські, Братковські (Братківські), Брестянські, Бреські, Брилинські (Барилинські), Брілінги, Буховські, Бушинські, Валахи, Васильковські, Василькевичі, Венгжини, Винницькі, Віслоцькі, Вітковські, Вітвицькі, Волковиські, Волковицькі (Волковецькі), Волосецькі, Волосянські, Волянські, Воритки, Вислобоцькі, Високинські, Височанські, Вишинські, Ганилецькі, Гачинські, Гвоздецькі, Германи, Годориські, Голинські, Гординські, Городецькі, Горуцькі, Гошовські, Грабовецькі, Губецькі, Гугерницькі, Гуснянські, Даниловичі, Дасевичі, Дверницькі, Дзендзелі, Дністрянські, Добрянські (Добжанські), Долинські, Дробницькі, Дрогомирецькі (Драгомирецькі), Дубаневичі, Дубравські, Дунаєвські, Душинські, Дідицькі (Дзєдзіцькі), Дідушицькі (Дзєдушицькі), Єлічі, Жабинські, Жейми, Желіборські, Желіски, Жеребецькі, Жеснєвські, Жесньовєцькі, Жодкевичі, Жубри (Зубри), Жураковські (Жураківські), Журоші, Завадські, Завіши, Заплатинські, Засуличі, Затварницькі, Зелінські, Ігнатовичі, Іжицькі, Ільницькі, Камінські, Канофойські, Карчинські, Качковські (Качківські), Кендзерські, Клодницькі, Кнігиницькі (Княгиницькі), Кобилянські, Коблянські, Козловські, Колодницькі, Комарницькі (графи), Коморовські, Корончевські, Корчинські, Косинські, Котецькі, Красовські (Красівські), Крехівські, Креховецькі, Кречковські, Криницькі, Кропивницькі, Крушельницькі, Кульчицькі, Куницькі, Лабиновичі, Лаврівські, Левандовські, Літинські, Ліщинські (Лещинські), Лодинські, Лонцькі, Лопушанські, Лукавецькі, Луцькі, Лучицькі, Малитовські, Малкевичі (Малькевичі, Малковичі), Манастирські, Маньчаки (Манчаки), Матковські (Матківські), Мацулевичі, Мединські, Микульські, Молитовські, Морковські, Мостишевські (Мосцішевські), Нагуйовські (Нагуївські), Нанівські, Негребецькі, Недільські (Нєдзєльські), Новаківські (Новаковські), Новоселецькі (Новоселицькі), Новосельські, Обертинські, Опольські, Орловські, Ормовські, Ортинські, Павлики, Павликовські, Паславські, Пасхальські, Підгурські, Підгородецькі, Підлісецькі, Підвисоцькі, Плошанські, Погорецькі, Погородецькі, Попелі, Прусиновські, Радзевичі, Райкевичі, Райці, Раставецькі, Рожнятовські, Розлуцькі, Рибницькі, Риботицькі, Рихлинські, Рихлицькі, Рубиновські, Рудницькі, Ржодкевичі (Ржоткевичі), Ряснівські, Рясновецькі, Сарновські (Сарнівські), Саські, Сасуличі, Свистельницькі, Селецькі, Семковичі, Середницькі, Серновські, Семигинівські, Сємаші (Семаші), Сірчинські, Скотницькі, Скульські, Смеречанські, Смольницькі, Смуки, Сови, Созанські, Сосинські (Сосінські), Станіславські, Сташкевичі, Стрийські, Стрільбицькі (Стрельбицькі), Струтинські, Ступницькі, Сулятицькі, Сваричевські, Сярчінські, Шандровські (Шандрівські), Шептицькі, Шпаковські (Шпаківські), Шумили, Шумілли, Шумлянські, Тарнавські, Тарновецькі, Татомири, Темеринські, Терлецькі, Терновські, Тешковські, Тимовські, Тисаровські, Тисовські, Товарницькі, Токарські, Топольницькі (Топільницькі), Трояновські, Турецькі, Турчинські, Турянські (Тужанські), Тустановські, Туховські, Тушевичі, Уберницькі, Угриновські (Угринівські), Унятицькі, Урбанські, Уруські, Уссаковські, Устияновські, Фалінські, Фуговські, Харевичі, Хехловські, Хирівські, Хлопіцькі, Ходковські, Хрустовські, Цємєжинські, Цєшковські, Ціссовські, Чайки, Чайковські, Чапевські (Чапівські), Чарновські, Чарноти, Чолханські, Чоломські, Щомбровські, Юркевичі, Яблонські, Янішевські, Ясенські, Ясінські, Яворські

www.wikipedia.org

***

Герб Яна Сас Даниловича (1605).
Картуш Олеського замку

Одним з парадоксів української історії є ставлення суспільства до правобережної шляхти.Правомірно негативно оцінюючи полонізацію частини українських шляхетських родин Правобережжя, наша історіографія поширює свою оцінку на всю шляхту, огульно звинувачуючи її в багатьох гріхах, в тому числі і в байдужості до долі України. Не зрозуміло, але пізніше перетворення іншої частини української шляхти на російське дворянство просто не аналізується. Ще більш незрозумілою є оцінка ролі греко-католицької церкви в історії України. Її звинувачують навіть, у зраді національних інтересів, тоді як її відмінність від церкви православної полягає лише в тому, що вона, як і будь-яка католицька церква, є інституцією, що не бажає залежати від державної влади — польської, російської, австрійської чи рідної української. Але зараз нас цікавить місце української шляхти (і, конкретно, геральдичного роду Драґ-Сасів) в історії України, зокрема, її вплив на розвиток української культури.

Історичні процеси на українських землях у XIV—XVI ст. були набагато інтенсивнішими і набагато цікавішими, ніж це видається нині. Серед тодішніх проблем і пріоритетів питання віри розглядалося в площині чисто інтелектуальній. У зв’язку із все глибшим занепадом Константинополя Київська митрополія активно розширювала відносини з Ватиканом і, навіть, епізодично брала участь в організовуваних ним соборах. Руські бояри і шляхта, що проживали на уламках створеного Данилом королівства, невдоволені станом тодішнього православ’я, у рівній мірі цікавилися католицизмом і протестантизмом. Зміна конфесії не вважалася відступництвом і не ставала перешкодою для формування релігійних і освітніх закладів, що залишалися на теренах України православними. Хоча діти українських магнатів і шляхти здобували освіту в кращих і, ясна річ, католицьких університетах Європи, саме вони згодом засновують Острозьку і Могилянську академії, підтримують фінансово численні братські школи і монастирі, очолюють місцеві органи самоврядування. У XVI та і в XVII століттях козацька старшина також формувалася з родової знаті і із шляхти. Візьмемо лише найвідоміші імена. Засновник Запорозької Січі князь Дмитро Вишневецький, як і, звичайно, його нащадки Ярема та польський король Михайло Вишневецькі належали до гербу Корибут. Гетьмани Остафій Дашкевич належав до гербу Леліва, а Самійло Зборовський — до гербу Яструб. Богдан Хмельницький та Іван Виговський походили з геральдичного роду Габданк, Іван Мазепа — з герба Курч. Один з найвідоміших українських гетьманів Петро Сагайдачний користувався гербом Побуг. Проте, він походив з Попелів-Конашевичів, що належали до геральдичного роду Драґ-Сасів чи просто Сасів. До герба Сас належала і родина Шептицьких, яка приблизно в 1500 році разом з графським титулом одержала власний герб.


Герб Варлаама Ясінського -
Митрополита Київського та всієї
Русі, зберігся на дзвоні в Софі-
ївському соборі міста Києва.

Хто ж такі Саси?Цей шляхетський рід виводиться від Грифичів, які в кінці I тисячоліття володіли землями в межиріччі Одри і Лаби. В X—XII ст. землі Грифичів перебувають під постійним тиском саксів і данців, тому велика кількість люду відходить на південь і осідає на інших землях. Існує версія, що один чи декілька загонів таких переселенців, взявши участь в одному з перших Хрестових походів, на запрошення угорської корони осідає в самому центрі Європи, в Марамороші — так донедавна називалася частина сучасного Закарпаття. Тут, на землях, де стрункі гірські пасма змінюються полонинами, помережаними нитками сотень безіменних гірських потоків, що несуть свої води до розлогих долин Тиси, Боржави і Сирету, проживало давньоукраїнське плем’я бродників. Новоприбулі лицарі швидко освоюються на нових землях. Тут вони стають відомими як Драґ-Саси. Символом Драґ-Сасів був знак стріли в польоті. Так починається українська історія роду. Коли ж в 1222 році угорський король Андраш II віддає землі на захід від поселень Драґ-Сасів Тевтонському орденові, перші звертають свої погляди на Північ, в бік Галицько-Волинської держави, яка вела активну експансіоністську політику в західному та південному напрямках. У 1236 році відбувається знаковий перехід марамороського воєводи Гуйда на службу до Данила Галицького. Хоругва новоприбулого загону містила родовий знак воєводи — стрілу в польоті, покладену на синє поле щита, з півмісяцем і двома золотими зірками на його ріжках. Відбувши успішні воєнні кампанії проти мазурів і ятвягів, Гуйд здобув особливу прихильність Данила, отримав у нагороду земельний ґрант та одружився з його небогою. Цим самим він заклав перший осередок шляхтичів герба Драґ-Сас у Галичині. Впродовж наступних десятиліть сформувалися родини Даниловичів, Дрогомирецьких, Татомирів, Княгиницьких, кожна з яких послуговувалася родовим знаком стріли.


   Herb SAS Neseckogo

Монголо-татарська навала прокотилася карпатськими перевалами і спустошила землі за Карпатами, в тому числі й Мараморощину. Тільки в середині XIV ст. Драґ-Саси знову появляються в угорських хроніках. В цей час марамороським землями володіють брати Драґош і Драґх; третій брат Богдан за незгоду з політикою угорського короля був позбавлений титулу. В 1359 році уже немолодий Драґош утверджує королівську владу на землях сучасних Буковини та Молдови. Але в 1365 році бунтівний Богдан виганяє нащадків Драґоша з регіону і утворює незалежне князівство Молдову.

У XIV ст. воєводи Драґош і Драґх та їхній брат Богдан були православними. Вони опікувалися православними церквами та монастирями Мараморошу, водночас закладаючи нові. Драґи були покровителями і Грушевського чоловічого монастиря, що поблизу Тересви. Перша згадка про нього пов’язана з монголо-татарами і датується 1242 роком. Упродовж наступних століть монастир славився як найвідоміший центр переписування русинських і волоських рукописів. В 1390 році з ініціативи родини Драґів монастир одержує від Константинопольського патріарха ставропігійське право, а в 1404 році Дмитро і Олександр Драґи дарують Грушевському монастиреві нові землі, на яких стояли села Тересва, Грушево, Крива. З цього приводу видана грамота, написана кирилицею. Вона є однією з найдавніших на Закарпатті пам’яток української писемності.

З Грушевським монастирем пов’язана також загадкова історія про книгодрукування на теренах Угорської Русі. В 1491 році Швайпольт Фіоль друкує у Кракові перші українські кириличні книги «Часослов» та «Октоїх». Існує нічим не підтверджене припущення, що після заборони на книгодрукування у Кракові Фіоль перевозить свою друкарню до Грушевського монастиря і, нібито. видає там «Тріодь Пісну і Цвітну». Ці відомості спираються на непевні слова ігумена мукачівського монастиря Кралицького, що марамороський вікарій Кисегій в кінці XVIII ст. бачив видрукований грушевською друкарнею «Буквар».

Щоб там не було, Грушевський монастир відіграв одну з провідних ролей у підтримці розвитку української культури. Саме з цих земель покоління геральдичного роду Драґ-Сасів розселяється спочатку в Галичині, а потім і по всій Україні, даючи їй не лише видатних політиків і воїнів, але й відомих церковно-освітніх діячів, поетів, письменників, музикантів.


   Герб родини Dragffy

Одним з найбільших серед шляхетських загонів, що брали участь у Грюнвальдській битві, був загін, над яким майорів блакитний стяг зі срібною стрілою та золотим півмісяцем. Під цим прапором виступав найчисельніший український шляхетський рід Драг-Сас. Зображення на блакитному полі срібної стріли над золотим півмісяцем було їхнім родовим гербом. „С-а-с-!” – лунав бойовий клич над полем бою, і лицарі стріли й півмісяця атакували ворога.

У XV—XVI ст. угорський рід Драґ-Сасів зазнав відчутних втрат в угорсько-турецьких війнах і остаточно вигас після поразки угорців під Мохачем. Інакше велося Драґ-Сасам на північних схилах Карпат. Польські королі регулярно запрошують для захисту кордонів і торговельних шляхів у Карпатах шляхту герба Сас, причому не лише з Мараморошу, а і з інших земель Трансільванії, яку в Україні називали Волощиною. Тож не дивно, що численні нові родини Драґ-Сасів ведуть свої родоводи від предків, яких у документах часто називали «волохом» чи «венґрином». Так в Україні в XV ст. появляються сасівські родини Берестянських, Бісківських, Волосецьких, Губицьких, Ільницьких, Комарницьких, Риботицьких, Турчанських, Турянських, Яворських, а в XVI ст. — Бачинських, Білинських, Винницьких, Гординських, Жураківських, Кобилянських, Кропивницьких, Сасів, Тарнавських, Терлецьких, Ясинських та низки інших.

Якщо українські магнатські роди вигасли або сполонізувалися ще в XVII ст., то проста шляхта продовжувала служити Батьківщині якщо не мечем, то пером.

teresva.com

***

Походження герба оточене туманом віків, офіційно з Саксонії, менш офіційно хто його знає, може й тут в когось був, такий же, в інших країнах також зустрічається. Варіантів також достатаньо, від трьох зірок до просто заколотого півмісяця або тільки перевернутого, як символ перемог над мусульманами. Шестипроменеві зірки, символ обраності роду. Роди шляхти гербу Сас, в основному залишили по собі зачний слід в історії регіонів проживання.

Герб Сас, все таки слід розділити на дві редакції: перша - це ранній період, як герб аристократії, друга середні віки - польський шляхетський герб, які нічим не відрізняються зовні.

Зрозуміло, що ранги шляхти гербу Сас ,все таки, були різними, в другій редакції - це однозначно шляхта, яка також була різних рангів. В першому випадку також ситуація була неоднозначною. Сеньйор міг дати право на користування гербом звичайному рицарю, чий рід нічим особливим не відрізнявся, та з плином часу не відзначився, але гербом користувався.

Залишається саме шляхта гербу Сас раннього періоду, котра з"явилася в Східній Європі після хрестових походів. По відомих родах можна сказати що значна частина їх була нащадками графів Угорщини, що не дозволяє їх характеризувати як дрібну шляхту. Звичайно в Римській Імперії, було чітко передбачена система складання гербів, відповідно герб з шоломом та короною маркграфа міг мати лише відповідний пред"явник. Титул маркграфа, передбачав особу відповідальну за захист прикордонної області, крім цього титул маркграфа був найвищим серед графських титулів. Крім цього, він вважався княжим титулом, а в середніх віках маркграфів зрівняли з герцогами. В Угорщині, з якої прийшла шляхта гербу Сас, вона виконувала прикордонну функцію. З цього можна сказати, що Сам первинний клан Сас складався з осіб не нижче барона. З цього виходить, що шляхта гербу Сас раннього періоду являла собою середню та вищу аристократію, а не тих ким тепер пробують зобразити шляхту гербу Сас.


Герб книговидавця та гравера
Михайла Стрельбицького

Звичайно з плином часу роди розрослися, маєтки роздрібнилися, але шляхтич не фермер, його гідність не залежить від розміру маєтку, а від справ роду, впливів, грамотних рішень. Роди перетворилися на певні династичні клани, з відповідним рівнем можливостей. Старші лінії цих родів мали відповідну підтримку молодших ліній, все самі вони зробити не могли.

Те протистояння з державою на яке пішла значна частина родів гербу Сас без відповідної потужності було неможливим. Тому говорити про її дрібність недоречно.

Приходиться визнати той факт, що польські історики є вищої думки про шляхту гербу Сас ніж українські. Статті на тему дрібності шляхти - це виправдання того чи іншого роду перед суспільством, яке просто ненавидить магнатів, котрі згубили державу. В поляків - дрібношляхетський, значить непричетний до знищення держави, магнатський - значить винний у розділах Польщі. Значення слів різне. В Україні дрібношляхетський рід - це рід незначний. Тут почувається тяга населення за такою династією котра вміє подбати за себе та про суспільство, а не виправдовується за непутящість. Тут не сприймають тих хто ні сам не гам, ні другому не дам. Виправдання завжди знайдуться, вони нікому не потрібні, потрібна відповідальна аристократія, не пожалувана, а справжня.

Питання де були лідери сасів, чому вони не вивели клан Сас на рівень домінуючого шляхетського клану Речі Посполитої. Цілком реально це було не найпотрібнішим завданням. В кого справи добре, то чого йому хвилюватись.

Роман І. Жеребецький де Сас


Схожі матеріали :

Категорія: Древній рід Драго-Сас | Додав: Admin (01.05.2011)
Переглядів: 10138 | Коментарі: 12 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 121 2 »
1
12 Сергій Яворський   (24.09.2011 21:46)
Роду Яворских герба САС и фамилии в этом году 580 лет.
http://emalit.blogspot.com/2011/09/580.html

1
11 Яворський   (24.09.2011 21:44)
Городу Турке 580 лет!
Во Имя Господа Аминь. Для всегдашней о деле памяти, дабы погрешность забвения (и) деяниям во времени обращающимся, впоследствии не причинила урона, Высокие Королей и Государей Советы определили, увековечивать оных записями и достоверным свидетельством, чтобы оне с течением времени не утратились; почему Мы Владислав Божиею Милостию, Король Венгерский, Польский, Далматский Кроатский, Росский, Сербский, Болгарский и проч. и областей Краковии, Сандомирии, Лавциции, Куявии, Литвы, Верховный Государь, Померании и Руссии Владетель и Наследник и проч. даем знать содержание настоящего Акта всем кому о том ведать надлежит нынешним и будущим, как верные нам Жанко, и Ходко родные братья [cыновья] Валяха выходца из Венгрии, привилегиею блаженной Памяти и Любезнаго Предка Нашего на Пустошь или ненаселенное наследие называемое Турка, на реке Стрый и на пределе Самборском лежащее, и на город его, который на той пустоши следовало уничтожить и основать на другом месте, с позволения того ж предка нашего, назвав оный тем же именем Турка, - представили и наше Величество просили, чтобы и Мы также означенную Привилегию Прародителем нашим им данную и позволенную ратификовать, одобрить, возобновить и утвердить благоволили..."
http://emalit.blogspot.com/2011/09/580.html

1
10 Борис   (10.05.2011 23:55)
Не прочитавши матеріал прийти до такого висновку, можливо у голові смердить.
На Турчанських землях рід Сасів походить від волоського графа Ванчалуха (Ваньча Волошина). Руська шляхта не російська (від слова русин) ніколи не була польською, вона заснувала українські Острозьку і Могилянську академії. Герб Сасів є на пам'ятнику королю Данилу Галицькому у Львові.

0
9 Роман   (10.05.2011 13:56)
смердить польською!

1
8 Наталя   (07.05.2011 21:28)
Дякую, Максе, за підказку. Ми таки направду є РУСЬКОЮ шляхтою!

0
7 макс   (07.05.2011 00:59)
Українська шляхта - козацька шляхта. Все інше - польска, російська та жидівська.

1
6 Наталя   (06.05.2011 14:00)
Борис правду пише. Ті степертипи треба руйнувати. Людям просто дуже довго втовкмачували, що вони - народ холопів. Колись чула приказаку: потри бойка - найдеш шляхтича.

0
5 Борис   (05.05.2011 13:30)
У нашій та й зарубіжній літературі помилково вважають чимало родин української шляхти з прізвищами на –ський поляками. Ця помилка живе і у свідомості багатьох українців. Такі вже парадокси української історії. Але із опублікованих у ХІХ ст. документів української шляхти (збірка «Акти о шляхєтскіх родах Юго-Западной Россії») видно, що десь із середини ХVІ ст. до середини ХVІІ ст., коли Польща поширила свою владу на українські землі, понад 700 родин української шляхти перейшли у католицьку віру, зреклися українства. Дехто з істориків називав ту нашу еліту «украденими дітьми».
Думааю що варто п. макс почитати http://www.brusilov.org.ua/Articles/Culture/00394.htm статтю В. Святенко "Чиїх батьків ми діти".
Внаслідок незгоди української шляхти переходити у католицьку віру ними була проголошена Брестська унія і утворена православна грекокатолицька віра. В шляхотських селах українська шляхта будували не костели а церкви. Багато укаїнської шляхти воювало у війську запоріжському і також безземельна шляхта яку іронічно називали голота.

0
3 макс   (02.05.2011 17:52)
Відповідно до польських законів, шляхта мала право на власність, звільнялась від різноманітних повинностей та мала судову владу над селянами. Згідно Кошицького привілеюя 1374 року шляхта отримала виключне право займати посади воєвод, кастелянів, судей, підкоморіїв та інш. «Віра» за вбивство шляхтича складала 60 гривень, за лицаря рядового — 30 гривень, лицаря останьої категорії — 15 гривень. Кожен шляхетський рід повинен був мати свій герб. Дрібна шляхта була відносно відкритим суспільним станом, який поповнювався за рахунок не аристократичного елементу з князівського та магнатського ополчення та військових формувань під час багато чисельних бойових дій.

Попри великі соціально-економічні відмінності та конфлікти, що мали місце між різними верствами шляхти, в цілому серед них розвивалось відчуття приналежності до одного стану. Обдарована привілеями у 1387, 1413, 1430, 1434 роках польська (а згодом польсько-литовська) шляхта була однієї з найбільш захищених шляхетських верств тогочасної Європи. Вільність, рівність, незалежність — ці шляхетські гасла сприймались як вроджені чесноти шляхтича. Навіть бідні шляхтичі, що були слугами у великих панів мали «гонор» та дистанціювались від «бидла» — селян та міщан. Через право обирати королів, кожний шляхтич вважав себе рівним до нього, тримав за «пана-брата» и завжди пам'ятали про право на рокош. Кожен з шляхтичів, що засідав на сеймі, мав за собою право вето.


0
4 Admin   (02.05.2011 18:16)
Маєте багато цікавого матеріалу.Може получитися цікава стаття.
Сформуйте все це у формі статті і надсилайте. Опублікуємо. smile

0
2 макс   (02.05.2011 17:50)
1 липня 1569 року була укладена Люблінська унія. Тепер до Польської корони відійшли всі українські землі. Після цього, привілеї, що їх мала польська шляхта почала робити свою справу. У Ярославі, Львові, Кам'янці, Барі, Луцьку, Вінниці та Києві було відкрито єзуїтські колегії, в яких шляхетські діти здобували сучасну європейську освіту. Полонізація проходила такими темпами і мала такі наслідки, що 1610 року був написаний трактат «Тренос, або Плач за Святою Східною Церквою». В ньому провідний православний діяч Мелетій Смотрицький тужив за втратою для «Русі таких діамантів руських князів: Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сунгушки, Чорторийські, Пронські, Ружинські, Соломирецькі, Головчинські, Коропинські, Масальські, Горські, Соколинські, Лукомські, Пузини та інші, яким немає ліку..»

Зрештою, тільки декілька магнатських родів залишились вірними православ'ю та власному народу. Українські традиції підтримували та розвивали, також окремі осередни бідної шляхти.

В Польщі, де шляхта була найбільш організована, вона складала близько 8-10 % населення (середній показник для Європи — близько 2 %). На українських землях кількість шляхти в середині ХVI століття не перевищувала 5 % усього населення. В середині ХVIІ ст., на території Волині та Центральної України, чисельність шляхти становила 38,5 — 40 тис. чоловік, або 2,3-2,5 % загальної чисельності населення регіону.

Влада, якої користувалась шляхта, була безконтрольною і такою, що порушувала навіть писані закони Речі Посполитої, що викликало все наростаюче неприйняття та обурення у іншого населення.

Шляхтичі пишались своїм лицарським походженням, хоробрістю та військової вправністю. Проте, їх недисциплінованість під час бойових дій паралізувала великі шляхетські з'єднання. Крім того прийшов час масових бойових армії, що вимагало наймати вояків з нижчих класів. Більшість дрібної шляхти були без- або малоземельними й наймались на службу до магнатів.


1-10 11-11

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.