Неділя, 22.10.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Древній рід Драго-Сас

БЛАЖІВСЬКІ ГЕРБУ САС У XIV- НА ПОЧАТКУ XVII ст.

Шляхетські роди Дрогобицько-Самбірського підгір’я в абсолютній більшості належали до категорії дрібної шляхти, відомої в українській та польській історіографіях ще під такими назвами, як загонова, ходачкова, гніздова, часткова тощо. Акцентуючи на їхній незаможності (що, власне, відображено у назві "загоновий", тобто власник одного або кількох загонів землі) та чисельності, вчені дослідники та краєзнавці (В. Лозинський, О. Яблоновський, В. Пульнарович, З.Грімбергова-Стрілецька тощо), апріорі вважали ці атрибути незмінними супутниками Бачинських, Блажівських, Винницьких, Височанських, Гординських, Городиських, Ільницьких, Кульчицьких, Комарницьких, Монастирських, Матківських, Созанських, Ступницьких, Сілецьких, Турянських, Унятицьких, Уруських, Яворських і т.д. впродовж XV-XVIII ст[1].

Однак більш детальне вивчення історії кожного з цих родів дозволяє змінити уявлення про історію формування цієї соціальної групи, виділити додаткові ознаки приналежності до неї, та з’ясувати наявність альтернативних шляхів соціальної еволюції кожного з цих родів. Спробуємо продемонструвати це на прикладі роду Блажівських.

Блажівські присутні у всіх без винятку гербівниках та інших генеалогічно-довідкових виданнях, що з’являлися з-під пера польських дослідників, починаючи з К.Несецького й закінчуючи шляхетською єнциклопедією. Однак для всіх них характерні одні й ті самі вади: інформація про ранній період історії роду вкрай скупа, обмежується відомостями про окремих Блажівських, що зуміли досягнути відносно високого суспільного становища. Ці видання не подають цілісної реконструкції роду[2]. Винятком є праця Л. Виростека, в якій, залучивши опубліковані найраніші записи перемишльського гроду та земського суду, а також реєстри коронної метрики, дослідник відтворив генеалогічні дерева перших поколінь понад півсотні шляхетських родів Руського воєводства волоського походження. Серед них віднаходимо й Блажівських. Результати роботи Л. Виростека ілюструє таблиця № 1[3].

Таблиця № 1 Генеалогічна таблиця роду Блажівських XV - початку XVI ст. за Л. Виростеком

Реконструкція роду Блажівських за Л. Виростеком далеко не повна, оскільки поза увагою дослідника залишилися архівні матеріали, зокрема, записи перемишльського земського суду та гроду після 1505 р. У свою чергу, спираючись на них та інші невідомі для польського вченого документи, маємо можливість скорегувати вищевказану генеалогічну таблицю.

Насамперед, варто згадати привілей Владислава Ягайла, датований 25 лютим 1425 р., яким було надано братам Васильові, Ігнату Ходкові і Янкові Осерговічом з Яблониці Сяноцької землі пустку біля р. Черхави для осадження нового поселенння. Оригінал надання не зберігся, але його текст влючений до акту підтвердження Сигизмунда ІІІ, виданого 6 листопада 1611 р. Назва документа ("Innovatio et confirmatio privilegii super villam Błazow et Wola Błazowska") вказує на те, що мова йде саме про заснування родового гнізда Блажівських[4]. На жаль, через брак інформації про Блажівських у другій чверті XV ст. не можемо встановити родинний зв’язок братів з Яблониці з наступними поколіннями роду. Єдине, що доводиться констатувати - Блажівські справді мігрували з Сяноччини й це не була одна особа, а ціла родина. Ще один суттєвий момент - перелік синів Яцька, самбірського судді. Він був значно більшим, а ніж подає Л. Виростек. Зокрема, до нього треба включити Ігната, Петра та Івана, яких Л. Виростек не міг ідентифікувати[5]. Двоє з них - Ігнат та Іван - востаннє згадуються у 1515 р.[6], а Петро - у 1516 р.[7] Насамкінець, Ванько, Івашко та Василь, походження яких дослідник також не міг з’ясувати, доводилися синами Климашку.

В 1520-1530-х роках Блажівські були представлені чотирма відгалуженнями. Це - Яновичі, Антоновичі, Івашковичі та Климашковичі.

Перше започатковане Яном (Іоаном) Блажовським, згаданим вперше у перемишльських земських актах під 1522 р. Відповідним записом він квитував Станіслава Ловецького з 50 злотих, сплачених у вигляді посагу за Аполонією Ловецькою, сестрою Станіслава[8]. У 1541 р. Ян одружився вдруге з Ядвігою, дочкою Луки Рудницького[9]. Ці дві дати допомагають з’ясувати хронологічні рамки життя Яна, адже поза ними раніших або пізніших відомостей про нього немає. Чиїм сином був Ян Блажовський та ким доводився решта представникам роду, що жили в першій половині XVI ст., джерела не повідомляють.

Ян мав четверо синів та двох дочок. Їхні імена з’являються на сторінках актів перемишльського гроду та земського суду з 1560-х років. Зокрема, це - Сигизмунд, Криштоф, Єронім, Мартин, Анна та Катерина. Імена батька та синів можуть свідчити про приналежність до римо-католицького віросповідання, хоча прямих доказів цього немає. Якщо відомості про Мартина та Криштофа обриваються 1570 р.[10], то інші два брати - Сигизмунд та Єронім - згадуються до кінця XVI ст.[11] Сигизмунд Блажівський з-поміж решти синів Яна досягнув високого суспільного статусу. У 1589 р. він був послом на сеймі у Варшаві та посідав уряд кам’янець-подільського бурграбія (воєводи). Тривалий час, як повідомляє К. Несецький, виконував обов’язки збирача податків (poborca) на Поділлі[12]. В актах перемишльського гроду та земського суду, як "exactor Podoliae", "poborcza podolski" згадується у 1579-1581 рр.[13]

Інше відгалуження Блажівських - Антоновичі - мають багато спільного з Яновичами. Його засновник на ім’я Антон жив в першій половині XVI ст. Він вперше з’являється у 1527 р., записуючи посаг своєї дружини Софії, дочки шляхетного Андрія з Старого Самбора, на половині своїх маєтків у Блажові[14]. До 1560 р. за різних обставин він згадується ще кілька разів. Наприклад, у 1548 р. він повернув борг у розмірі 18 злотих, записаних на двох кметях у Блажові[15], Яцькові Блажівському. У 1557 р. його ім’я присутнє у протестації серед переліку шляхти з Блажова, звинуваченої у вбивстві війта з с. Звір[16]. Помер Антон між 1560 і 1562 рр.[17] Про родинні зв’язки Антона з Блажівськими Яновичами, Івашковичами та Климашковичами нічого не відомо.

В другому поколінні Антоновичі були представлені шістьма синами та однією дочкою Антона. Імена окремих з них - Якоб, Бальтазар, Станіслав - наводять на думку про їхнє римокатолицьке віросповідання. Зрештою, як і у випадку з Яновичами, достовірних свідчень про це немає.

Ян, Бальтазар, Андрій, Павло Антоновичі наприкінці 1570-х - початку 1580-х років зникають зі сторінок актових книг перемишльського земського суду та гроду[18]. Натомість, Станіслав, Петро жили і мешкали у родовому гнізді до середини 1590-х років, а Якоб - до 1601 р.[19]

Про третє покоління Блажівських Антоновичів практично жодних відомостей немає, як, зрештою, і про Яновичів. Можна припустити, що обидві родові гілки вигасли. Однак, не виключено, що брак відомостей про них пов’язаний не тільки з відсутністю спадкоємців чоловічої статі, а й з еміграцією членів цих двох відгалужень у пошуках кращої долі в інші регіони Речі Посполитої. Підтвердженням цього може слугувати біографія вже згаданого Станіслава Блажівського Яновича. З-поміж Антоновичів такий шлях обрав, наприклад, Андрій Блажівський, зокрема, у 1600 р. він отримав від Сигизмунда ІІІ у доживотне володіння фільварки (villagio) Карпівці, Довге, Грицьова, Залаве у маєтку (fundum) Війтівці, як зазначалося у привілеї, за значні заслуги і працю на користь Речі Посполитої[20].

Від згаданого Яцька Блажівського, самбірського судді кінця XV ст., беруть початок Блажівські Івашковичі та Климашковичі. З них перші вже в другому поколінні розділилися на дві гілки: Івашковичі Михайловичі та Івашковичі Олехновичі. Обидві, ймовірно, вигасли наприкінці XVI ст. Петро Олехнович, одружений з Фемкою Дубравською, помер або у кінці 1589 р., або на початку 1590 р., не залишивши спадкоємців ні чоловічої, ні жіночої статі[21]. Його двоюрідні брати - Васько, Іван та Федько Михайловичі - були покійними вже на середину 1570-х років. З них двоє - Васько і Федько - загинули, відповідно у 1566 і 1568 рр. в результаті збройних сутичок[22]. У третьому поколінні Михайловичів представляв Матвій син Федька. Однак, з 1589 р. згадки про нього у актових книгах перемишльського гроду та земського суду зникають.

Спадкоємцями Блажівських Івашковичів стали: Миколай Непельський, який отримав частку від Івана Михайловича на прізвисько Ляшко (Ляшек); Яцько Блажівський Телепа, що набув частку Васька Михайловича[23]; Іван та Андрій Блажівські Миговичі, власники часток Петра Олехновича та Матвія, сина Федька Михайловича[24].

Нарешті, треба спинитися на найбільш чисельному та розгалуженому відламі роду - Блажівських Климашковичів, які з кінця XVI ст. чи не єдині з усього роду залишалися в сс. Блажові, Блажівській Волі, Радиловичах, звідси розселяються у XVII - XVIII ст. до навколишніх сіл.

Климашко Блажівський, що жив у останній третині XV ст. залишив трьох синів. Він також мав двох дочок на ім’я Машка та Олюхна, одружених з представниками роду Турянських. Ванько (Ванико), Васько, Іванко Климашковичі відомі своєю активною господарською діяльністю. Наприклад, лише за період з 1510 по 1533 рр. вони викупили частки Ігната Блажівського у Блажові[25], позичили 50 злотих Ігнату Тустановському під заставу земельної власності в с. Уличному. Згодом, впродовж 1510-1515 рр. брати змушені були через суд вимагати повернення боргу[26]. Разом з рідними дядьками вони стали посесорами с. Станиля в Дрогобицькому повіті (можливо, Блажівські з’явилися у Станилі ще за життя Климашка, наприкінці XV ст.). У 1515 р., позичивши співпосесорам Бартоломею та Георгію Губицьким 100 марок, брати розширюють свої володіння у Станилі[27]. В 1523 р. брати позичили 350 зл. Станіславу Торгановському[28], а через рік отримали королівський привілей на право викупити війтівство у Стрілковичах з рук Торгановського[29]. На початку 1530-х років троє братів за 200 марок тримають у заставі від Станіслава Торгановського 5 осілих кметів у с.Торгановичі та 3 у Стрілковичах разом зі ставком, помірками тощо[30].

Ванько Блажівський помер у 1532 р., залишивши четверо синів та двох дочок, виданих, відповідно, Ганна - за Олехна Тустановського, Катерина - за Прокопа Гошовського.[31] Кожен з синів Ванька започаткував окреме відгалуження Блажівських: Іван Чех - Чеховичі, Федько Миго - Миговичі, Мисько Соха - Сошичі, Яцько Сікота - Сікотичі Блажівські.

З-поміж численних спадкоємців Ванька Блажівського на особливу увагу заслуговують сини Федька - Іван та Андрій Миговичі. Успадкувавши підприємницькі здібності своїх попередників, брати виділялися серед решти дрібношляхетського загалу Перемишльської землі, без перебільшення, унікальною за своїми масштабами активністю та господарською діяльністю. Скуповуючи та перепродуючи земельну власність, віддаючи під заставу великі та малі суми, вони були щороку активними учасниками сотні кредитно-фінансових операцій, в які було втягнуто десятки осіб з різних куточків Перемишльської землі. Ось, для прикладу, невеликий перелік поодиноких майнових операцій, покликаний проілюструвати географію господарської діяльності Блажівських Миговичів:


-у 1575 р. п’ятеро братів Созанських відступили половину своєї частки в Копистному Андрію Блажівському Миговичу[32].
-У 1580 р. Андрій Блажівський Мигович відступає свої права на володіння у Комарниках, отримані від Федька Комарницького Леськовича, Миколаю та Івану Височанським Янков’ятам (Янковичам)[33].
-У 1584 р. Андрій Блажівський Мигович відступає свої права на нерухомість у м. Перемишлі брату Івану[34].
-У 1596 р. Іван Блажівський Мигович відступає свої права на частку у сс. Бориславі та Мражниці Марті, дружині Петра Винницького Климковича[35].
-У тому ж році Созанські Вороничі дарують Івану Блажівському Миговичу частину лісу у Созані та іншу земельну нерухомість[36].
-У 1602 р. Юхно Ортинський половину своїх володінь у Ортиничах та Бикові заставив за 100 зл. Андрію Блажівському Миговичу[37].
-У 1602 р. Іван Блажівський Мигович дарує синові Янушу свою частку у с. Радиловичах[38].
-У 1602 р. Грицько Уруський Козанович дарує свою частку лісу, що у с. Лопушній, Івану Блажівському Миговичу[39].
-У тому ж році Олекса Красницький, князь із Красного, Либохірської країни, Самбірської економії дарує свої земельні ділянки, розміщені між сс. Красним та Матковим, Івану Блажівському Миговичу[40].
-У 1603 р. гурт шляхти з Монастирця відступає третину свого села Андрію Блажівському Миговичу[41].
-В тому ж 1603 р. Васько Винницький відступає Андрію Блажівському Миговичу заставлені йому від Монастирських землі в Монастирці (загальна сума застави - понад 600 злотих)[42].

Все це дало змогу братам Миговичам зібрати чималі статки й піднятися на щабель вище серед своїх родичів та інших дрібношляхетських родів Самбірського повіту. Це був ще один зі шляхів суспільного зростання, яким Миговичі скористалися.

Двоє братів Ванька Блажівського пережили останнього майже на тридцять років. Васько востаннє з’являється у 1562 р., оскаржуючи разом з племінниками іншого Блажівського - Васька Михайловича, закидаючи йому своєвільне виловлювання риби у ставку, що належав позивачам[43], а Іванко Блажівський з прізвиськом Климашкович згаданий у майновій угоді, укладеній у 1563 р. між Петром Блажівським та Іваном Блажівським Чехом[44].

Васько Блажівський мав троє синів: Яцька на прізвисько Телепа (Телепка), Іванка та Гриця. Останній, напевно, був наймолодшим, він дожив до середини 1590-х років, тоді як інші двоє синів Васька померли у середині 1580-х років[45].

З чотирьох синів Іванка Блажівського двоє померли доволі рано. Федько був убитий в 1555 р. у сутичці з Іваном Бориславським Федьковичем[46]. Через деякий час, у 1562 р. від руки Василя Блажівського Михайловича загинув інший син, Петро, на прізвисько Сідло[47]. Рід продовжили Андрій та Ігнатко Іванковичі. Обидва брати регулярно згадуються з приводу полагодження майнових та судових справ серед співвласників Блажова та Блажівської Волі до кінця XVI ст. (Ігнатко - до 1602 р.).

Поданий в загальних рисах генеалогічний огляд роду та наведена таблиця № 1 дозволяє зробити певні висновки з приводу демографічних змін.

Таблиця № 2 Динаміка чисельного зростання Блажівських до початку XVII ст.

Покоління Яновичі Антоновичі Івашковичі Климашковичі Інші Всього
I 1 1
II 2 2
III 3 3
IV 1 1 7(2) 9(2)
V 1 1 2 3(2) 1* 8(2)
VI 4(2) 7(1) 5(2) 13(5) 29(10
VII (1) 2 1(1) 22(10) 24(12)

* до категорії інших включено осіб з першого покоління роду та осіб, які не входили до вказаних чотирьох відгалужень.

** перша цифра вказує кількість представників чоловічої статі, друга в дужках - жіночої.

*** цією однією особою є рідний брат Яна Блажівського, родоначальника Яновичів, Фелікс Блажівський.

Очевидним є чисельне зростання роду Блажівських впродовж XV-XVI ст., однак темпи цього зростання були повільними. Якщо прослідкувати зміни чисельності роду Блажівських упродовж двох століть та співставити отримані дані з даними інших родів, то припущення про нерівні демографічні умови і, як наслідок, значну чисельну перевагу одних родів над іншими, доведеться відкинути. У кінці XV ст. Блажівські були представлені п’ятьма синами і двома дочками Яцька Блажівського та дочкою й сином якогось Ярослава Блажівського, тоді як Яворські - п’ятьма синами Федька Яворського, Матківські - Петром, Іваном, Грицем і Думкою Височанськими (Матківськими), Ільницькі - Миклашем, Ігнатком і Сеньком Ільницькими, тощо.

На кінець XVI - початок XVII ст. загальний показник Блажівських для обидвох статей складав 36-39 осіб. Але вони значно поступалися, наприклад, Винницьким, Кульчицьким, які на кінець XVI ст. нараховували понад сотню осіб лише чоловічої статі, Яворським та Матківським, які наближалися до сотні, й ще приблизно десятку родів, чия чисельність перевищувала півсотні представників чоловічої статі для окремо взятого роду[48]. Отже, Блажівські входили до групи родів, які умовно можна назвати малочисельними.

Цікавими є дані про демографічні зміни в оремих відгалуженнях роду з часу їхнього виникнення до початку XVII ст. Впродовж XVI ст. відбувається процес нарощення чисельної переваги одного з відгалужень, в даному випадку Блажівських Климашковичів, і, як наслідок, вони за кількістю осіб суттєво випереджають представників решти трьох відламів роду. Таке явище було характерним не тільки для Блажівських, воно спостерігалося ще у кількох дрібношляхетських родах, що мешкали на території Перемишльської землі. Наприклад, з понад сотні Яворських початку XVII ст. близько половини були нащадками Яцька, одного з п’яти братів, які жили наприкінці XV ст. й були засновниками роду, тоді як інша половина - це нащадки Богдана, Федька та Романа Яворських[49]. Найчисельніший на кінець XVI ст. рід Винницьких складався з чотирьох відламів, в кожному з яких існувало до десятка менших відгалужень. З цих чотирьох найчисельнішими були Винницькі Радевичі, яких нараховувалося близько 30-35 осіб чоловічої статі[50]. З шести братів Радиловських, що жили у першій половині XVI ст., прямих спадкоємців мали лише двоє. На кінець XVI ст. це були два сини Федька Радиловського та три сини і п’ять внуків Давида Радиловського[51].

Дані з таблиці відображають суттєву чисельну перевагу чоловіків над жінками, однак це до певної міри пояснюється специфікою джерел. Адже активними учасниками майнових угод та судових справ традиційно були чоловіки, тому імена жінок в документах фіксуються рідко. Не виключено, що імена деяких з них просто не потрапили на сторінки актових книг.

Ще одним аспектом історії роду Блажівських, який підкреслює його нетиповість серед решти дрібношляхетських родів Перемишльської землі, є шлюбні зв’язки. В актах перемишльського земського суду та гроду за період від першого такого повідомлення до 1605 р. вдалося віднайти 74 згадки про подружжя, де чоловіком або дружиною був представник або представниця роду Блажівських. Запропонована нижче таблиця містить вичерпний перелік шлюбних партнерів Блажівських обидвох статей.

Таблиця № 3 Шлюбні партнери представниць жіночої статі роду Блажівських

Роди Кількість шлюбів Перша згадка про шлюб Роди Кількість шлюбів Перша згадка про шлюб
Бачинські 2 1581,1597 Марковський 1 1577
Бориславський 1 1575 Монастирський 1 1605
Братківський 1 1549 Ортинський 1 1575
Виислобоцький 1 1563 Радиловський 1 1561
Гошовський 1 1546 Созанський 2 1571,1603
Добрянський 2 1577,1603 Стажавський 1 1555
Замойський 1 1479 Стрілецький 1 1570
Комарницький 2 1572,1594 Ступницький 1 1594
Копистенський 1 1585 Терлецький 1 1585
Красницький 1 1603 Турянський 3 1530,1567,1575
Кульчицький 2 1567,1585 Тустановський 1 1540
Попель 2 1564,1605 Уруський 2 1559,1565
Літинський 1 1588 Шляхтич з Самбора 1 1547
Всього 35

Таблиця № 4 Шлюбні партнери представників чоловічої статі Блажівських

Роди Кількість шлюбів Перша згадка про шлюб Роди Кількість шлюбів Перша згадка про шлюб
Балабан 1 1529 Радиловська 2 1567,1603
Баранецька 1 1501 Ритаровська 1 1471
Блажівська 2 1545,1558 Рудницька 1 1541
Яскманицька 1 1499 Сваричовська 1 1564
Винницька 1 1585 Свістельницька 1 1479
Дубравська 3 1536,1565,1603 Скарбкова 1 1600
Ільницька 1 1600 Тесаровська 1 1510
Калиновська 1 Кінець XVI ст. Турянська 2 1531,1557
Коблянська 1 1589 Угерницька 1 1547
Комарницька 1 1542 Чернецька 1 1592
Личек 1 1579 Чоловська 1 1516
Літинська 1 1561 Ястрембковська 1 1575
Ловецька 1 1522 Яворська 1 1577
Монастирська 1 1567 дочка війта зі Старого Самбора 1 1527
Мельновська 1 1522 Не встановлено 4 1568, 1584, 1597, 1602
Оріховська 1 1594 Всього 39

Перше, що впадає у вічі, це відсутність вихідців з інших станів, окрім шляхетського. Цим не міг похвалитися, за поодинокими винятками, жоден інший дрібношляхетський рід. В кожному з них траплялися випадки створення сім’ї якщо не з представниками простолюду, чий статус окреслено як "працьовитий", "робітній" (laboriosus), то принаймні з вихідцями з категоріїї населення, що було проміжною ланкою між привілейованими й непривілейованими станами, чий статус окреслювався, як "учтивий", "шанований" (providus, honestus). Цьому факту не суперечить одруження Антона Блажівського з Софією, дочкою війта зі Старого Самбора Андрія (1527 р.)[52], Софії Блажівської з якимось Георгієм з Самбора (1547 р.)[53]. У цих випадках вказується на шляхетське походження чоловіка та дружини (nobilis). Єдине застереження викликає одруження Анни Блажівської, дочки Яцька Сікоти, з Олексою, князем з с. Красного (1605 р.)[54]. Останній іменується то шляхетним, то учтивим, однак у пізніших документах, датованих 1620-30-ми роками, Красницькі незмінно зараховуються до шляхти[55].

Цікавою є географія шлюбних зв’язків. Вона доволі широка. Серед дружин та чоловіків Блажівських були вихідці не тільки з Самбірського повіту, а також з сусідніх - Дрогобицького (Бориславські, Тустанівські, Попелі, Літинські) та Стрийського (Братківські, Гошовські). Зустрічаються представники і представниці родів, осілих в інших частинах Перемишльської землі (Копистинські, Терлецькі, Баранецькі, Замойські тощо). З Львівської землі були Чоловські, Свістельницькі, Добрянські, з Галицької - Балабани, Угерницькі. Доволі екзотичним виглядає на цьому фоні одруження Андрія Блажівського Миговича з Катериною, дочкою Вітта Личка з Богемії[56].

Показово, що Блажівські одружувалися не лише з представниками та представницями шляхетських родів, які звично зараховуються до дрібношляхетських, а й з такими, які з тих чи інших причин не належали до категорії дрібної шляхти. Це, наприклад, Вислобоцькі, Марковські, Стажавські, Стрілецькі, Балабани, Ловецькі, Калиновські, Скарбкові тощо. Такі шлюби властиві першим поколінням Блажівських та пізніше фіксуються серед Блажівських Яновичів, Антоновичів, Климашковичів-Миговичів. Це може вказувати на особливий (вищий?!) соціальний статус Блажівських до початку XVI ст. та намагання його зберегти пізніше окремими відгалуженнями, в той час як інші - зокрема Блажівські Климашковичі, за винятком Миговичів, поступово еволюціонували в напрямку розчинення серед дрібношляхетських родів Перемишльської землі. Саме завдяки Блажівським Климашковичам в останній третині XVI ст. починають виникати шлюби Блажівських з Бачинськими, Кульчицькими, Созанськими, Комарницькими, Яворськими, Ступницькими, Ортинськими тощо, а на початку XVII ст. - вже згаданий шлюб з князем з с. Красного.

Підсумовуючи, варто сказати, що в середині роду Блажівських впродовж XV-XVI ст. відбувалися процеси, які пізніше, у XVII-XVIII ст. можна спостерігати практично в кожному дрібношляхетському роді Перемишльської землі. Відбувається соціальне, конфесійне розшарування. Окремі представники й цілі відгалуження, як-то у випадку з Блажівськими Яновичами, Антоновичами, Климашковичами-Миговичами обрали шлях, що зводився до активних пошуків та спроб підвищити соціальний статус та покращити майнове становище. Для цього вони залишали своє родове гніздо в пошуках щастя на військовій та цивільній службі. Інші, в особі Блажівських Климашковичів, за винятком окремих, все більше уподібнювалися і розчинялися серед дрібношляхетської маси. Обмежені матеріальні ресурси, що з кожним новим поколінням все більше розпорошувалися й танули, не давали жодної перспективи соціального росту й вели до поступової соціальної деградації.

В кінцевому результаті, опинившись перед дилемою фізичного виживання, найбільш активні представники дрібношляхетських родів, як засвідчує історія, обирали перший напрямок. Суспільно-політичні та економічні негаразди середини XVII - першої половини XVIII ст. лише активізували ці процеси. Залишаючи родові гнізда, представники дрібнопомісної шляхти мігрували в інші землі та воєводства Речі Посполитої, наймаючись на військову службу до короля, магнатів, поповнюючи лави економів, адміністраторів та управителів королівських та магнатських маєтків, заповнюючи посади при гродських судах та інших адміністративно-судових органах[57]. Як це відбувалося у кожному конкретному випадку, до певної міри ілюструє матеріал, зібраний А. Прохаскою[58].

ІГОР СМУТОК (Дрогобич)



[1] Grymbergowa-Strzelecka Z. Staromiejskie. Ziemia u ludność. Łwów 1899. Horoszkiewicz R. Szlachta zaściankowa na ziemiach wschodnich. - Warszawa, 1936. Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Warszwawa, 1903. - T. VII: Ziemie ruskie, część 2: Ruś Czerwona. - S. 317-355. Łoziński W. Szlachcic chodaczkowy. Powieść. - Lwów, 1857. Łozinski W. Szaraczek i kaczmazyn. - Lwów, 1859. Łoziński Wł. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi za panowaania Zygmunta III. - Lwów, 1903.Pulnarowicz Wł. U źródeł Sanu, Stryja i Dniestrzu (Historia powiatu turczanskiego). - Turka, 1929. Saloni A. Zaściankowa szlachta polska w Delejowie. Materiały etnograficzne // Materiały antropologiczno-archeologiczne i etnograficzne. - Kraków, 1914. - T. XIII. - S. 3-151. Szajnocha K. Szlachcic chodaczkowy // Szkice hostoryczne. - Lwów-Złoczów. B.d.w. - S. 8-13.
[2] Niesiecki Kasper. Hebarz Polski. Wyd. J.N. Bobrowicza. - Lipsk, 1839. - T. II. - S. 166. Czarnecki-Łodzią K. Herbarz polski. - Gniezno, 1875. - T. 1. - S. 270-271. Boniecki A. Herbarz polski. Cz.1. Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. - Warszawa, 1899. - T.1. - S. 281-282. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. - Warszawa, 1904. - T. 1. - S. 231.
[3] Wyroszek L. Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi halickiej // Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraaldycznego. - Lwów, 1932. - T. XI (1931/2). - S. 53-54, 155.
[4] Zbiór dokumentów małopolskich / wyd. I.Sułkowska-Kuraś i St. Kuraś. - Wrocław etc., 1975. - T. VII. Dokumenty króla Władysława Jagiełły z lat 1418-1434. - Nr 1979.
[5] У 1507 р. Ігнат і Петро Блажівські, рідні брати, заставили Івашку Гостиславському 2-х кметів у с. Блажівська Воля за 10 марок (ЦДІАУЛ. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 6. - С. 824). У 1515 р. Івашко Блажівський - дядько, Ванько і Іван Блажівські - племінники, позивали до гродського суду Петра Блажовського - рідного брата Івашка й другого дядька Ванька та Івана Блажівських з приводу захоплення маєтку у с. Блажова, який позивачі придбали від Ігната - третього брата Петра і Івашка Блажівських (ЦДІАУЛ. - Ф. 13. - Оп. 1. - Спр. 5. - С. 340-341)
[6] У 1515 р. Ігнат Блажівський продав Івашку, Ваньку, Іванку Блажівським весь свій маєток у с. Блажів (Там само. - Спр. 9. - С. 44). Див. також примітку 3.
[7] У 1516 р. Петро Блажівський заставив Бартоломею Губицькому 1-го кметя у с. Станиля за 6 марок (Там само. - Спр. 8. - С. 140)
[8] ЦДІАУЛ. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 9. - С.303.
[9] Там само. - Спр. 14, c. 315-6
[10] Там само. - Спр. 24. - С.697-698.
[11] У 1594 р. Єронім Блажівський записав на частині свого маєтку 100 злотих посагу, внесених дружиною Зофією Оріховською (Там само. - Спр. 59. - С.388-389).
[12] Niesiecki Kaster. Herbarz Polski. Powiększony dodatkami z poźniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędpwych i wydany przez J.N. Bobrowicza. - Lipsk, 1839. - T.2. - S. 166.
[13] Там само. - Спр. 36. - С.252, спр. 38, c. 626-630. Biblioteka Polskiej Akademii Nauk w Krakowie. - Odział rąkopisów. - Sygn. 712: " Zbiór autografów Cypriana Walewskiego. T.1.". - K. 143.
[14] Там само. - Спр. 9. - С.564.
[15] Там само. - Спр. 14. - С. 1124.
[16] Там само. - Ф. 13. Спр. 284. - С. 96-98.
[17] Там само. - Ф. 13. - Спр. 285. - С. 498; ф. 14. - Спр.21. - С.165-166.
[18] Ян, Андрій, Павло востаннє згадуються у 1577 р. у позові Дороти Блажівської, дружини Валентина Марковського, їхньої рідної сестри, з приводу невиділення належної їй частки після смерті батьків (ЦДІАУЛ. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 277, c. 451) Бальтазар Юлажовський Антонович - у 1584 р. у зв’язку з продажем своєї частки у Блажівській Волі Яцьку Блажівському Телепі (ЦДІАУЛ. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 36, c. 778-779)
[19] У 1594 р. Станіслав Блажівський Антонович квитував Леська Блажівського Чеховича зі 100 злотих (ЦДІАУЛ. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 60, c. 1153). У 1596 р. Петро Блажівський Антонович відступив свого підданого у с. Блажові Івану Блажівському Миговичу (ЦДІАУЛ. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 62, c. 161-162). У 1601 р. Якоб Блажівський Антонович квитував зі 100 злотих Луку Терлецького Кардашовича (ЦДІАУЛ. - Ф. 13. - Оп.1. - Спр. 317, c. 547-548)
[20] ЦДІАУЛ. - Ф. 13. - Оп.1. - Спр. 316, c. 74-76.
[21] Там само. - Спр. 305, c. 1734-1735, спр. 306, c. 310-311.
[22] Там само. - Спр. 34, c. 449; спр. 287, c. 500.
[23] Там само. - Ф.14. - Оп.1. - Спр. 29, c. 611-616.
[24] " Błazow Antiqua … Sors Iwani et Andreae Michowiczow Błazowskich apud Petriconem Błazowski aequisita, lan. 3 1/2, inq. рaup. 1. Sors eorundem apud Matiassum Błazowski aequisita, lan 1, hort. s. agr. 1, inq. paup. 1 …" (Źródła dziejowe. – Warszawa, 1903. – T. XVIII, cz.1: Polska XVI wielu pod względem geograficzno-statystycznym. Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona. – 1902. – S. 30)
[25] ЦДІАУЛ. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 9, c. 44
[26] ЦДІАУЛ. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 6, с. 138, 240-241, 307, спр.7, c. 27, 48, 67, спр. 9, c. 83-4, спр. 9, с. 83-84.
[27] MRPS. - P. IV, V.1. - Nr 1341, 2839.
[28] ЦДІАУЛ. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 8, c. 441-2
[29] MRPS. - P.IV, vol.1. - Nr 4570.
[30] ЦДІАУЛ. - Ф. 9. - Оп.1. - Спр.961/1. - С.11-13.
[31] Там само. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 14, c. 152-3, спр. 14, c. 913
[32] ЦДІАУЛ. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр.33. - С. 908-909.
[33] Там само. - Спр. 38, c. 43-4, 249-250.
[34] Там само. - Спр. 43, c. 322
[35] Там само. - Спр. 62, c. 205-206.
[36] Там само. - Спр. 62, c. 250-251.
[37] Там само. - Спр. 67, c. 538-540.
[38] Там само. - Спр. 67, c. 2048-2050.
[39] Там само. - Спр. 68, c. 180-181.
[40] Там само. - Спр. 68, c. 198-201.
[41] Там само. - Спр. 68, c. 671-673.
[42] Там само. - Спр. 68, c. 878-879.
[43] Там само. - Ф.13. - Оп.1. - Спр. 285, c. 305-6
[44] Там само. - Ф. 14. - Оп. 1. - Спр. 20. - С. 474-475.
[45] У 1584 р. під час судового процесу між Блажівськими від Васьковичів були присутні: Яцько, Грицько і Фенна, дружина покійного Іванка, Блажівські (Там само. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 270, c. 553-560). У 1588 р. Олюхна Винницька Антонович, дружина Яцька Блажівського Телепи, вже була одружена вдруге з Іваном Турянським Угрином, натомість її перший чоловік названий покійним (Там само. - Ф. 13. - Оп.1. - Спр. 304. - С. 483-484). Востаннє Грицько Блажівський Васькович з’являється у 1596 р., коли визнав у перемишльському гроді борг Матвію Літинському у розмірі 450 злотих (Там само. - Ф. 13. - Оп.1. - Спр. 62, c. 1257-8)
[46] Там само. - Ф. 13. - Оп.1. - Спр. 28, c. 241.
[47] Там само. - Спр. 285, c. 544-545.
[48] Детальніше: Смуток І. Чисельність дрібношляхетського стану Самбірського повіту у XV-XVI ст. (готується до друку)
[49] Про Яворських, Ільницьких та Турецьких див детальніше: Смуток І. Початки родів Яворських, Турецьких, Ільницьких (XV-XVI ст.) (у друці)
[50] ЦДІАУЛ. - Ф. 13. - Оп.1. - Спр.60, c. 682-92
[51] Там само. - Спр. 45, c. 227
[52] ЦДІАУЛ. - Ф. 13. - Оп.1. - Спр. 9, c. 564.
[53] Там само. - Спр. 14, c. 1087.
[54] Там само. - Ф.13. - Оп.1. - Спр. 319, c. 194
[55] Наукова бібліотека Львівського Національного університету. Відділ рідкісної книги та рукописів ім. І. Максименка. - Архів Самбірської економії. - Спр. 518/ІІІ. - Арк. 566зв.; спр. 519/ІІІ. - Арк. 15зв.; спр. 548/ІІІ. - Арк. 33зв., 561зв., 583.
[56] ЦДІАУЛ. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 36, c. 619-20
[57] Показово, що шляхта, яка досягнула високого суспільного становища, не мігрувавши за межі Перемишльської землі, тим не менше не мала осідку у родовому гнізді. Наприклад, Винницькі Антоновичі, з яких вийшли перемишльський єпископ - Інокентій, та киівський митрополит - Юрій. Виннницькі мали родовий маєток в с. Уріж. Ілля Комарницький, жидачівський чашник, фундатор мурованої церкви у Новому Самборі мешкав у с. Радиловичах (Ралівці). Ян Яворський Пиркевич, закрочмський підхорунжий - у с.Грозьова.
[58] Prochaska A. Ze żródeł do genealogii szlachty województwa ruskiego // Miesięcznik Heraldyczny. - Lwow, 1913. - R. VI. - Nr 7-8. - S. 97-101, 137-142.

Схожі матеріали :

Категорія: Древній рід Драго-Сас | Додав: Admin (08.06.2013)
Переглядів: 1704 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.