Неділя, 22.10.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Древній рід Драго-Сас

Українська шляхта - біла пляма нашої історії

В ХХІ столітті говорити про шляхетність, гонір, честь, совість не дуже модно. А якщо точніше, то може про це і говорять, але тих, хто дбає про розвиток цих якостей, вкрай мало. А з іншої сторони, що таке шляхетність, які відтінки має слово «гонір», чому слово «шляхтич» зазвичай сприймається як негативний термін?

Сьогодні нашим гостем є Ігор Булинський, людина непересічна і добре знана у Трускавці, котрий відповість на ці та інші запитання.

- Пане Ігорю, Ви є активним учасником одного з шляхетських товариств у Трускавці. Чи можете розказати детальніше, що це за товариство, яка його мета, хто до нього належить, які правила вступу?

- Дякую пане Володимире, що Ви піднімаєте таку дуже важливу для нас тему. Максим Рильський писав: "Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани". На сьогоднішній день маємо визнати, що українська шляхта – це біла пляма нашої історії.

Я дійсно є членом "Українського Шляхетського Товариства", мета якого в першу чергу об'єднання нащадків роду Драго-Сас, для відродження шляхетства та необхідності поглиблення й посилення родинних зв'язків задля збереження родового генофонду, підтримки один одного при необхідності. Мовиться і про доцільність виявлення замків, фортець, інших давніх споруд, так чи інакше пов'язаних з історією того чи іншого роду, задля їх реставрації й відповідного облаштування, можливості відкриття музеїв для пропаганди шляхетського способу життя і відродження духовності, створення своїх друкованих видань та веб-сайтів, видавництво тематичної літератури, матеріальна підтримка обдарованих дітей, тощо.

Для вступу в наше товариство необхідно подати письмову заяву встановленого зразка, бажано представити документи, які стверджують ваше шляхетське походження і вказати, до якого гербу належить ваша родина, після цього необхідно пройти співбесіду. Якщо ваше прізвище Балицький, Баньківський, Бачинський, Білинський, Бориславський, Винницький, Височанський, Вовчанський, Гординський, Гвоздецький, Долинський, Загвойський, Зелінський, Зубрицький, Ільницький, Козловський, Колодницький, Комарницький, Корчинський, Кропивницький, Кульчицький, Ластовецький, Левицький, Літинський, Лопушанський, Лужецький, Матківський, Монастирський, Нанівський, Ортинський, Погорецький, Попель, Риботицький, Рудавський, Рудницький, Сас, Середницький, Стрельбицький, Тарнавський, Татомир, Терлецький, Токарський, Тустановський, Устріцький, Хохловський, Чайковський, Шептицький, Шумлянський, Яворський, а таких прізвищ гербу «САС» є більше 350, то ви вже майже наш побратим.

Також зараз працюємо над тим, щоб приймати в товариство асоційованих членів, тобто людей, які без шляхетського походження, але маючи належний світогляд, підтримують статутні вимоги товариства.

- Прізвища, які були названі, майже всі польські, чи не так?

- Ви маєте рацію, не раз доводилося чути від наших людей, що всі ми, у кого прізвища мають закінчення на "ський", не є щирими українцями, якщо не поляками, то польськими запроданцями, не дуже надійними людьми, які для нашої неньки-України нічого доброго не зробили.

Хто дійсно цікавиться історією нашої держави, давно вже мабуть зауважили, що майже 2/3 видатних людей минулого мають прізвища якраз з закінченням на "ський", "зький", "цький", або дотичні за своїми родинними відносинами до таких людей, що говорить в першу чергу про їхнє шляхетське походження, і безумовно - українське.

Вирішуйте самі - у Степана Андрійовича Бандери бабця – Розалія Білецька, мати -Мирослава Глодзінська, дружина - Ярослава Опарівська, теща - Юлія Ганьківська, я вже мовчу про те, що спадковість, як стверджують вчені, передається більше по материнській лінії.

До речі, дружина командуючого УПА Романа Шухевича - Наталія Березинська, мати символу української нації Євгена Коновальця - Марія Венгриновська, ідеолог державної самостійності України - Микола Міхновський, історик і державний діяч, голова Центральної Ради - Михайло Грушевський, громадсько-політичний діяч, митрополит УГКЦ - граф Андрей Шептицький, онук гайдамацького курінного отамана Грушівського - Тарас Шевченко.

Ще один приклад: мати Івана Франко - Марія Кульчицька, дружина – Ольга Хорунжинська. Вивели в люди Івана Яковича шляхтичі - дядько Павло Кульчицький, який навчив його читати й писати українською мовою, та тітка Людвіга Кульчицька, яка походила із "загонової шляхти" і розповідала малому про польське повстання 1863 року, вселивши дух революціонера.

Дідусь лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока – український священик Артемій Цегельський, рідний брат бабці Тягнибока Марти Цегельскої – лікар Петро Стебельський. Прадід Тягнибока – Льонгин Цегельський був заступником міністра зовнішніх справ Української Народної Республіки, і таких прикладів можна наводити дуже багато...

Тому хочу порадити нашим читачам добре ознайомитися в літературі з матеріалами про походження українських прізвищ, а не намагатися всіляким способом принижувати нас – нащадків шляхетних українців.

- В радянський час нас вчили, що шляхта – це дрібні пани, на відміну від магнатів – панів великих. І одні, й другі – гнобителі народу, кровопивці-експлуататори. Як позбутися цього стереотипу?

- Позбутися цього стереотипу дуже просто – вчіть правдиву історію України, читайте відповідну літературу. Щодо того часу, про який ви згадали, то якраз за нього було знищено найбільше українців і пролито крові, а вся радянська ідеологія працювала на те що шляхта завжди „зраджувала, пригноблювала, експлуатувала».

Втім «шляхта» - анафемне поняття для українців. Це слово, як і всі похідні від нього, майже не використовують у мас-медіа, воно фактично табуйоване, заборонене для вжитку. Ще російський імператор Микола Перший у 1831 році заборонив використовувати це слово в офіційних документах, а для знищення самого шляхетського стану застосував усю потугу своєї держави, маючи за мету приниження і знищення всього українського, що з успіхом робиться і сьогодні, нав’язуючи нам синдром меншовартості.

Найвищий щабель суспільної піраміди українського суспільства посідала родова українська знать – шляхта. Слово «шляхта» позначає аристократію – привілейований стан людей здебільш відомого та благородного походження.

Цікава етимологія назви «шляхта». Це слово походить від давнього північнонімецького «slacht» (сучасне Geschlecht – рід, порода). Тобто, позначає окрему касту в людській спільноті або ж, інакше кажучи, звістує про лицарський рід. Приміром, шляхтичі роду «Сас» - одного зі славетних, найбільших на наших теренах гербів, брали участь у хрестових походах, у Грюнвальдській битві проти тевтонів, тощо…

Верхівку шляхетської ієрархії посідали князі. За ними йшли пани, потім середня та дрібна шляхта. Така структура панівної верстви утвердилася в Україні з XV ст. й була поширена на Волині та центральній Україні до середини XVII ст.

Слово «пан» у XVI ст. позначало своєрідний титул. Так, у Київщині й Брацлавщині першої половини XVI ст. серед 450 шляхетських родів панськими називалися близько сотні. Головною ознакою пана було те, що він володів хоч і невеликою, але власною, з діда-прадіда, отчинною землею.

Нижчий стан шляхти утворювали представники військових, які перебували на службі у князів, - дрібна й середня шляхта. До цієї категорії потрапляли вихідці з різних верств, наприклад, дрібною шляхтою ставали міщани або селяни, які виконували військові обов’язки.

За Першим (або Старим) Литовським статутом 1529 р. шляхті було гарантовано, що її не можна карати без суду. Закон забезпечував шляхті також володіння землею, яку не можна було відібрати «без вини».

У Другому литовському статуті (1566 р.) новим стало зрівняння у правах нижчої ланки боярства-шляхти з князівсько-магнатською аристократичною верхівкою.

На жаль, протягом XIV – XVI ст. в українському суспільстві відбулася зміна традиційних суспільних ролей. Шляхта, яка споконвіку тримала державні важелі, почала втрачати здатність вирішувати долю батьківщини.

Одначе, міцно тримаючи владу на місцях, вона ще довго зберігала звичний для України від княжих часів спосіб життя, а за умов бездержавності зберегла державні традиції княжого Києва й передала їх козацтву – провідній верстві українського суспільства нової доби.

- Що для Вас означає термін «шляхетна людина»?

- Шляхетність і нешляхетність розрізнити неважко, люди шляхетні безстрашно йдуть назустріч небезпеці і вмирають десь у полі або в лісі, захищаючи свою країну чи рятуючи життя інших людей. Наші ж плебеї, високі чиновники, одразу ж після чорнобильської аварії відсилають своїх діток в «Артек», а самі поховалися від радіації, не забувши виробити собі посвідчення ліквідаторів. Людина шляхетна зазвичай є безпорадною у практичних життєвих ситуаціях, а її висока духовність заважає зробити відповідні кроки у боротьбі за виживання.

Відразу хочу зауважити, що шляхтич і шляхетна людина, на жаль, не завжди є словами тотожними. Народившись шляхтичем, ще потрібно стати шляхетною людиною, людиною з високими моральними якостями, добрим виховання, благородним серцем. До речі, це не так важко – коли на першому місці маєш Бога, то все решта стає на свої місця.

- Чи для того, щоб бути «шляхтичем», потрібно мати якісь «папери», тобто, докази свого родовитого походження, чи може просто тільки треба поводитися по-шляхетному?

Поводитися «по-шляхетному» нам потрібно всім, незважаючи на своє походження, якщо ми бажаємо жити в цивілізованій державі. Що стосується «паперів», то дійсно, на жаль, останнім часом багато ділків і діячів різного роду, за свої брудні гроші, намагаються зробити собі свідоцтва свого «виняткового» походження, таким чином дискредитуючи інших.

- Український вчений В’ячеслав Липинський відстоював ідею, що державою повинна керувати еліта, аристократи, що допускати до влади люмпен не можна в жодному разі. Чи погоджуєтеся Ви з його поглядами і як можете охарактеризувати теперішню ситуацію в українській державі?

З вченими людьми сперечатися важко, але не потрібно мати великий розум щоб зрозуміти: посадивши дерево догори корінням – марно сподіватися на його плоди. Відгомін подій перевороту 1917 року ми будемо відчувати ще довго. Відносно ситуації в державі, то тут все просто – ми ще не маємо держави, а є тільки відповідний проект, під відповідною назвою, який ніхто не в стані наповнити змістом. Якщо згадувати наших президентів, то спочатку не знали що і як будувати, то були не спроможні щось робити, або взагалі не розуміємо, що таке держава, тому і маємо відповідні наслідки.

- Чи багато у Трускавці шляхетних людей, як Ви думаєте? І ще одне. Інтернет-виданням «Трускавецький вісник» було засновано в 2011 році премію імені отця Олекси Пристая, вже 24 осіб удостоїлися її отримати. Хто, на Вашу думку, є достойний цієї відзнаки, а ми про цю людину не згадали?

- Так, багато. Серед них яскравим прикладом для мене є Лев Ярославович Грицак, людина, яка давши мені слово, незважаючи на всі обставини, дотримала його. Це яскравий приклад шляхетності, під враженням від якого я вже є багато років.

Люди завжди мають мати якусь мотивацію і премія отця Пристая одна з них. Я радий, що номінантом минулого року заснованої вами премії є і член нашого товариства, почесний громадянин Трускавця, Мирон Бучацький. З Вашого дозволу, в номінації «Духовність» пропоную розглянути кандидатури подружжя Бега.

Що стосується шляхти, то, на жаль, сам Трускавець не входить до кола тих населених пунктів Дрогобицького району де в свій час оселилася шляхта, на відміну від таких як Борислав, Винник, Волоща, Грушів, Губичі, Добровляни, Літиня, Лішня, Мединичі, Нагуєвичі, Новий Кропивник, Опака, Попелі, Рихтичі, Сілець, Снітинка, Старий Кропивник, Ступниця, Тустановичі, Тустань, Унятичі, Уріж, Ясениця Сільна, і не тільки ці села, вся Галичина зокрема, мають дуже багато яскравих людей, колоритну і давню історію, якою майбутні покоління можуть сміливо пишатися, де галицька шляхта традиційно завжди відігравала провідну роль і цей факт є незаперечним. Зараз немало шляхетських родин проживає або працює в Трускавці, і ми робимо все можливе, щоби залучити цих людей до нашого товариства, тим самим давши можливість усвідомлення ними свого значення в історії України, віднайти своє родинне коріння, яке має більш ніж 600-літню історію.

Хочу додати, пане Володимире, що ваше рідне село Ямельниця також належить до низки шляхетських сіл Сколівського району, таких як Верхня Рожанка, Грабовець, Гребенів, Коростів, Корчин, Крушельниця, Либохора, Нижня Рожанка, Опорець, Орява, Погар, Підгородці, Росохач, Риків, Тернівка, Тухля, Тухолька, Урич. А додавши до назви окремих сіл «-ський», ви відразу впізнаєте дуже багато знайомих нам прізвищ, чи не так?

- І на закінчення, пане Ігорю, хотілося б почути Вашу думку про нашу владу – загальноукраїнську, обласну, місцеву. Там багато чесних, порядних, шляхетних людей?

- Важко називати тих людей які не є державниками – владою, тим більше «нашою», українською. Чесних, порядних, розумних і шляхетних людей є завжди багато, але, на жаль, вони не займають домінуючого становища в нашому суспільстві, є можливо занадто пасивними, тому наше об’єднання представників українських шляхетських родів виходитиме у своїй громадській діяльності з того, що не за горами час, коли до державного керма в Україні на всіх рівнях, мають стати нарешті представники правдивої еліти, ті, кому це належить за правом народження, або виключно тільки завдяки своїм неординарним розумовим здібностям.

- Дякую за розмову.

- Дякую і вам за надану можливість висловити свої думки, маю надію, що це не остання наша зустріч, а скориставшись нагодою, хочу навести приспів славеня нашого товариства, автором якого є Богдан Виханський, в моїй редакції:
Братерство родинне нам душу бентежить,
До єдності кличе, до чину взива.
Служили Вкраїні завжди, як належить,
Шляхетська амбітність і горда душа!

Розмовляв Володимир КЛЮЧАК

bulynski-sas.at.ua


Схожі матеріали :

Категорія: Древній рід Драго-Сас | Додав: Admin (23.06.2013)
Переглядів: 1998 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 4.3/6
Всього коментарів: 4
0
4 sokil   (21.11.2015 15:33)
Кожний нарід гордиться своєю шляхтою, тільки один український відмежовується насилу від того вінка людських окрас, наче б це була марнота - мати визначних предків і почувати в собі шляхетську кров ...
                                                   
                                                                                                                                           Ольга Кобилянська

0
3 Victor   (29.06.2013 09:26)
«ШЛЯХЕТНИЙ» - етимологія слова.

Кожне слово, яке ми використовуємо в своєму лексиконі, має своє глибинне, змістовне наповнення, корінь якого визначає його подальший розвиток через синоніми, які можуть мати подвійне змістовне навантаження, як духовне, так і матеріальне. Глибинне значення слова «шляхетний» має в своїй основі корінь «шлях», який тлумачиться, як «рід». Сам «шлях», як «дорога», визначається, як «історична дорога роду», а сам «шлях», як «подорож», - це подорож від «роду» на «чужину». Досить поширеним синонімом слова «шляхтич», являється слово «благородний». Розбираючи зміст слова «благородний», ми маємо «благий рід». А слово «благо», йде від слова «благодать», тобто як той, хто наділений благодаттю, тобто являє в собі присутність Духа Святого. Дух Святий проявляє Себе в людині Своїми дарами: смирення, мирність, щирість, правдивість… вінчаючи їх найвищим даром, даром любові. «Благородний рід, або ж «шляхетний рід», це рід, в якому проявляється стійкість роду до благочестивого життя, де через подвиг поколінь примножується в його генофонді здатність жити по Богу. Вершиною історичного шляху роду являється святість. «Шляхетний», «благородний» - це рід, в якому не тільки відбувається процес народження блага, але це благо виливається на супутні роди, які включаються в його життя. Для того, щоб рід був шляхетним, благородним, від кожного його адепта вимагається життя по Богу, через яке в генофонді зникає залежність від пороків, а звідси й звільнення від родових хвороб. Шлях в сторону одного з членів роду, провокує знекровлення роду, відхід від благодаті, хворобливість. Досить часто ми бачимо в такому роді хама, людину нешляхетну, безблагодатну. Через кілька поколінь в цій «гілці» роду будуть переважати деградовані особи, які тільки будуть мати личину шляхетності, тобто зовнішні регалії, без внутрішнього наповнення. Поняття благородний не може являтися статусом, оскільки це не «statis». Воно завжди «dinamis» в ту, чи іншу сторону. В історії родів ми можемо побачити деградованих батьків і благородних дітей, або ж навпаки – благородних батьків і деградованих дітей. Як це пояснюється? Людина від людини, через акт запліднення дістає душу та тіло, від Бога ж вона дістає дух, як образ, якому повинна відповідати в житті. Дістаючи душу та тіло, вона приймає в себе від роду всю його геноісторію з плюсами та мінусами. Як розпорядиться особа, яка буде володіти цією природою, і цією історією, визначається трьома факторами: її зв’язком з Богом, її зв’язком з соціумом і її зв’язком з самим собою. Щоб цей зв’язок дав позитив і рух вперед до досконалості, до шляхетності, благородства, людина повинна включитися в життя по Богу. Коли цього не відбудеться, відбувається зворотній процес. Тоді й виникає парадокс, описаний нами вище. Личина є, а образу немає. Є сіль, та вона втратила силу й годна тільки на гній. Тому тут стають актуальними слова Христа до фарисеїв, яким він радить очистити свої серце, щоб і зовнішність їхня стала чистою, тобто являла внутрішню чистоту в ділах жертовної любові.

0
2 Victor   (25.06.2013 09:44)
Ну і трохи про те, як виникає каста. Є дві причини виникнення каст: психічна та соціальна. Гордість, владолюбство та сріблолюбство, спонукають людину видати ці пороки за доброчинності, й огородити їх законами та привілеями. Касти з’являються на зорі історії людства. З втратою такого поняття як смирення, а в соціумі, - як соціальна рівність, людина починає проектувати на свій спосіб життя, спосіб життя тварини. З моменту гріхопадіння поняття касти, в першу чергу, виникає в тваринному світі й з часом переростає в один з видів тваринного інстинкту, без якого не було б здорового розвитку, еволюції в середовищі, в якому запанувала смерть. Людина, яка жила в цьому тваринному світі і втратила зв’язок зі своїм Творцем, спроектувала відносини тварин на себе. В людській спільноті відразу ж відчули весь позитив такої практики. Для того, щоб суспільство було міцним в боротьбі за виживання, тут повинна бути така сама каста вибраних: вождь, жрець, мудрець, воїн, ремісник, простак. Все це з часом одягалося в закони, які надавали привілеї один над одним, відділяючи зерно від полови. В процесі міграції, асиміляції, війн і т.д., утворювалися більші спільноти з великими кастами. Касти утворили нації. Тепер самі нації стають кастами. Починається процес месіанства. «Розвинені», мечем та вогнем, навчають «недорозвинених» нових істин. Ось приблизно в кількох словах про порок як честь.

Касти ведуть між собою непримириму війну. Одні винищують інших. Щоб втриматися в цьому середовищі, якось вижити, потрібно мати приналежність до касти. З нашого недавнього минулого, щоб мати привілеї в СРСР, потрібно було належати до комуністичної касти, яка наділяла своїх адептів найголовнішим правом, правом бути завжди попереду. Той, хто попереду, вже стоїть одною ногою в світлому майбутньому. Наділений привілеями, він живе в маленькому раю, в якому немає місця для непривілейованих. Жерці, а зараз – духовенство, це також звичайна каста, яка наділена також відповідними привілеями і вже, ще тут на землі, живе одною ногою в царстві небесному. Симфонія світської та релігійної каст – це образ того, як ефективно керувати люмпенами, руками котрих для каст створюються комфортні умови проживання. Касти піклувалися про розвиток люмпенів по мірі того, як відбувався матеріальний розвиток. Не більше.

Апогею свого розвитку каста досягає в тому суспільстві, де присутня найвища соціальна, та моральна деградація. Сьогодні на пострадянських теренах, а простіше – на просторах «лапотної» Русі, знову почався бум каст. Люди не здатні жити без касти. З втратою могутності комуністичної касти, знову на світ з’являються дворяни, шляхтичі, барони, владики й т.д. всі вони претендують на імунітет, тобто привілеї, недоторканість, а попросту – на статус богів. Кожному, хто забажає дістати такий статус, достатньо зателефонувати у відповідну інстанцію, оплатити послуги й за якийсь час людині буде надано відповідний документ з печаткою, який засвідчує, що його пращури були прародичами Адама та Єви, й в раю здоровалися з Богом за руку, як рівний з рівним.

Тепер, маючи такий документ, захований за образом, можна діяти згідно його приписів, тобто привілей. Те, що ми спостерігаємо сьогодні, й називається відродженням каст, або просто – звичайний психоз на ґрунті гордості, влади та грошей, а в суспільстві, моральної та соціальної деградації. Як бачимо, нічого нового під сонцем. Звичайне існування в горизонтальній площині між людиною та твариною.

0
1 Victor   (25.06.2013 09:42)
Добре. Скільки шляхтичів стоїть в Турці при владі? Скільки хлопів-люмпенів? Що встигли зробити одні і що встигли зробити інші? Хто встиг урвати, чи бодай хоч відсьорбнути щось від турківського корита і кому не дісталося нічого? Про шляхту, як про вищу касту, можна говорити довго, але побачити її дуже важко, тому для декого здається, що це біла пляма. Один чоловік сказав: «Якщо ви прагнете диктатури, то ваш геній – Сталін, а коли ви прагнете стати над іншою нацією, чи над особистим народом, то ваш геній – Гітлер». Щоб стати шляхетною людиною, це не означає мати прізвище на «-ський», чи «-ич»; мати свій герб; фану; кілька моргів поля, вирваних у хлопа. Такими кренделями можна створити лишень касту, на подобі духовенства індусів, дворянства, жидівства, а в результаті – звичайнісінького гітлеризму. Але це немає нічого спільного з антропологією. Заглянувши в цю науку, ми можемо відкрити для себе досить дивні речі. Виявляється, що той, хто щиро вірить в те, що в його судинах тече «голуба» кров, навіть і не здогадується, що він так само любить гроші та владу, як і звичайний, задрипаний хлоп. Коли його посадити за стіл, він так само смачно любить поїсти. В нього так само блищать очі, коли він бачить порядну кубіту. Допавшись до влади, він так само гнобить ближнього. Його тупість чи всезнайство нічим не відрізняються від звичайного, хлопського. Представник, тої чи іншої касти, так само боїться смерті. Його гонор щезає відразу ж, як його тіла торкається смертельна хвороба. Коли ж він лежить на смертному одрі, то його голуба кров так само смердить, як і проста червона, хлопська. Ні один з них не довів людству свою надприродність, інопланетність. Різниця між хлопом та шляхтичем полягає в тому, що шляхтичу приємно гратися в вищість при наявності однаковості. Коли хлоп спокійно спить у «стеблі», шляхтич в перинах викохує свій гонор. Особисто для мене, хлопа, який знає на практиці життя, в тому числі й релігійне, поняття шляхтич – це звичайнісінький симптом, патологія. Лікується ця хвороба не інакше, як тільки смиренням. Смиренна людина не говорить ні про герб, ні про безстрашність та свою досконалість, вона сприймає від Бога те, що Він їй дарував і втілює це в життя не ради своєї слави, а ради слави свого Творця. Відсутність цих якостей і вказує на шляхту, як на білу пляму в історії. Тобто ось нібито вона й є, а ось вона живе так, нібито її й немає. Таке собі видимо-невидимо.


УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.