Неділя, 22.10.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Древній рід Драго-Сас

Рід Комарницьких наприкінці XV - на початку XVII ст.
спроба генеалогічної реконструкції.

Генеалогічні дослідження дрібнопомісної шляхти Руського воєводства є однією з найактуальніших проблем вивчення історії західноукраїнського регіону ранньомодерного часу, котра потребує негайного розв’язання. Ця проблема стає все більш суттевішою в контексті перманентного зростання впродовж останніх десятиліть кількості публікацій, присвячених, наприклад, таким питанням, як волоська колонізація в Перемишльській, Галицькій, Сяноцькій землях, соціальна стратифікація суспільства та його трансформація періоду адаптації суспільно-політичних, адміністративно-територіальних і правових структур земель колишнього Галицько-Волинського князівства у складі Польського королівства (з 1569 р. – Річі Посполитої) тощо.

Наскільки успішними можуть бути спроби використання генеалогічних даних для розв’язання тих чи інших питань, у свій час небезуспішно було продемонстровано Б. Барвінським та Л. Виростеком. Перший, досліджуючи біографію козацького гетьмана Петра Сагайдачного, спробував пов’язати його з родиною Попелів, які належали до дрібної шляхти з-під Дрогобича. Для цього автору довелося реконструювати генеалогію окремого відгалуження Попелів на прізвисько Кунашовичі. Л. Виростек здійснив реконструкцію генеалогічного дерева понад півсотні родів гербу Сас XIV початку XVI ст. і в такий спосіб намагався з’ясувати масштаб та етнічний аспект волоської колонізації.

Вважається, що рід Комарницьких є відгалуженням родової спільноти, від котрої беруть початок також Височанські, Матковські і можливо Турянські. Починаючи з кінця XV ст., її представники володіли дідичними маєтками в найбільш віддаленій на південь гірській частині Самбірського повіту, зокрема це такі села як Комарники, Верхнє Висоцьке, Матків, Жупани, Тур’є , а також правом митного збору на кордоні з Угорщиною і війтівством у Нижньому Висоцьку.

Імена перших Комарницьких були добре відомі вже на початку ХХ ст. укладачам гербівників польської шляхти А. Бонецькому та С. Уруському. Відповідну інформацію вони почерпнули в щойно опублікованих "Aktасh Grodzkich i Ziemskich", окремі томи яких містили найдавніші записи перемишльського гроду та земського суду.

Більш докладну інформацію подав Л. Виростек, спробувавши відтворити родовід Комарницьких і Височанських на початковому етапі. Для цього він залучив опублікований джерельний матеріал, зокрема, це вже згадане видання записів перемишльського гроду та земського суду до 1506 р. та реєстри документів Коронної метрики, опубліковані в кількох томах перед Першою світовою війною. Л. Виростек зібрав та подав імена перших Комарницьких та обставини, за яких вони згадуються, однак не зумів з’ясувати в яких родинних стосунках вони перебували між собою. Зокрема, як зазначав вчений, першим з-поміж членів цієї родини в тогочасних документах згаданий якийсь Федько в 1493 р., роком пізніше – Яцек (у А. Бонецького – Якоб в 1495 р.), якого позивав до суду Іван Гошовський, звинувачуючи у захопленні отари овець. Наступний Комарницький – Дмитро, з’являється щойно в 1518 р., у зв’язку з купівлею у Ільницьких с. Ільничок. Онуфрій та Лесько Комарницьківиступали разом з чотирма Височанськими від імені власників Висоцька, Комарників, під час відмежування їхніх маєтків від королівських у 1538 р. Завершує перелік Іван – посесор князівства у Нижньому Висоцьку, згаданий під 1539 р.

Матеріали, виявлені в актах перемишльського земського та гродського судів першої половини XVI ст., та інші документи, невідомі Л.Виростеку, дозволяють суттєво уточнити та доповнити історичні відомості про перших Комарницьких.

Вже згадані Яцько та Федько жили ще на початку XVI ст. Вони обидва були присутніми під час вивчення та підтвердження королівськими комісарами у 1505 р. дідичних прав власникам Комарник, Верхнього Висоцька, Тур’я та Жупанів[1]. Яцько Комарницький був одружений з Марушою (Marussa), дочкою Сенька Ступницького. В 1509 р. він присутній в Самбірському замку під час процедури квитування дружиною Марушою - Андрія Ступницького зі спадку по батькові в селах Ступниця та Новошичі[2]. Пізніші відомості про Яцька Комарницького відсутні.

Федько, або інакше Тадор (Thador), Комарницький в 1520 р. заставив свою частку в с. Жупанє Івашкові Думці Височанському за 30 фл.[3] Однак, не виключено, що в даному випадку маємо справу з сином згаданого в комісарському акті за 1505 р. Тадора, який називався так само, як і батько. Достовірно відомо, що на середину 1520 р. Тадор старший вже помер. Про це дізнаємося з судового процесу між його спадкоємцями, який тривав у 1520- 1526 рр[4].

Обидва Комарницькі належать до першого покоління роду. На користь такого припущення говорить такий факт, як наявність дорослих синів та внуків вже на 1520-ті рр. у випадку з Тадором та право репрезентації решти членів родини під час діяльності комісії в 1505 р.

Починаючи з 1510-х років, з’являються перші відомості ще про двох Комарницьких – Дмитра та Онуфрія (Онофрика).

В 1511 р. Дмитро Комарницький був позваний до перемишльського земського суду рідною сестрою – Марією. Справа тягнулася до 1513 р. Причиною суперечки стала невиплата посагу сестрі, яка одружилася з Андрієм Урозьким Маликовичем[5]. В тому ж 1513 р. він заставив лан поля у Висоцьку та два лани в Комарниках Васькові Тустановському Нагорному[6]. Дмитро помер перед 1531 р. В цьому році в Самбірському замку розглядалася судова справа між Павлом Радецьким, самбірським підстаростою та Химкою Дмитровою (Chymka Dmytrowa), власницею часток в Комарниках та Нижньому Висоцьку, мабуть, дружиною Дмитра. Відсутність останнього говорить на користь припущення про його смерть на той час. Зрештою, це підтверджується записом від 2.VI.1531 р. в актовій книзі Самбірського замку, де Дмитро згаданий як покійний ("... olim nlis Dmythr Wyssoczansky...") [7].

Онуфрій Комарницький вперше згадується в поборовому реєстрі 1515 р. в якості власника півлану у Нижньому Висоцьку[8]. В 1538 р., будучи одним з найстарших в родині, він представляє решту родичів під час відмежування Комарник, Верхнього Висоцька та Жупанів від Самбірського староства. В 1552 р. Онуфрій разом з синами та іншими родинами Комарницьких у перемишльському гроді зобов’язався здійснити акт поділу родових маєтків. Пізніших відомостей про нього немає, що може свідчити про його смерть невдовзі після цієї події[9].

В яких родинних відносинах перебували між собою згадані Яцько, Тадор, Дмитро та Онуфрій Комарницькі ? Останні двоє були братами, судячи із запису, внесеного до актової книги Самбірського замку від 2. VI. 1531 р. У ньому Іван Дмитрович - Височанський названий племінником Онофрика Комарницького[10]. В свою чергу, Дмитро та Онофрик могли бути синами Яцька. Тесть останнього – Сеньо Дзюрдзьович Ступницький в 1469 р. під час перевірки заставних записів на королівські маєтки в Руському воєводстві пред’явив привілей Владислава Ягайла, наданий Івашкові та Климашкові Ступницьким на князівство - війтівство у Висоцьку, заставлене за 200 гривень[11]. Про синів Сенька Дзюрдзьовича нічого не відомо. Таким чином, князівство у Висоцьку могла успадкувати його дочка Маруша – дружина Яцька Комарницького, а від неї, в свою чергу, Дмитро – посесор князівства на початку XVI ст., імовірний син та спадкоємець Яцька Комарницького та Маруші Ступницької.

В певних, однак до кінця нез’ясованих, родинних стосунках перебували між собою Дмитро та Тадор Комарницькі. При укладенні одного з актів перемишльського гроду 1552 р., яким возний засвідчував вбивство Грицька Комарницького - Гузеля, сина Дмитра, разом з Анною – дочкою вбитого, при цьому був присутній Васько Комарницький - Дуда, внук Тадора. Його родинний статус по відношенню до вбитого окреслено дослівно як "двоюрідний брат" ("frater patruelis")[12]. В XVI ст. це словосполучення використовувалося для визначення доволі широкого кола родинних відносин, і не тільки двоюрідних, а і троюрідних та більш віддалених зв’язків. Це підтверджує приналежність Тадора та його нащадків до однієї родової спільноти разом з Дмитром та Онуфрієм.

Від цих трьох осіб виводять свій родовід практично всі відомі на сьогодні відгалуження Комарницьких.

Комарницькі - Дмитровичі представлені нащадками Дмитра Комарницького. Він залишив по собі четверо синів та дочку – Марушу (Marussa). Остання була одружена з Андрієм Урозьким. В 1539 р. вона квитувала своїх братів – Ігната, Івана, Михайла та Грицька з виплати посагу та зреклася на їхню користь батьківських та материнських маєтків[13].

Впродовж 1540-1550-х років троє синів Дмитра Комарницького (окрім Ігната) неодноразово згадуються в перемишльських земських та гродських актах. З них Іван (Йоан, Ян) – на 1552 р. вже був покійником. Відомо, що його дружиною була Маланка (Малинка, Мадлена, Магдалена), дочка Івашка Вериги - Височанського[14]. З нею Іван Комарницький мав двоє синів – Микулу (Миколая), Івана та трьох дочок – Фенну, Анну, Анастасію.

Третій син Дмитра – Грицько, на прізвисько Гузель – в тому ж 1552 р. загинув від руки Васька Лукавського[15]. Він був одружений з Марухною, дочкою Павла Ступницького, яка після смерті чоловіка провадила судовий процеc з його братом Михайлом, вимагаючи виплати вінця ("wyencza", "crinilem") в розмірі 30 марок[16]. Їхня єдина дочка Анна двічі виходила заміж. Спочатку за шляхетного Івана Дем’яновича Устрицького (1562 р.), згодом за Олексу з Нижнього Висоцька, королівського підданого (1579 р.)[17].

Нарешті, ще один син Дмитра, не виключено, що наймолодший – Михайло, котрий також використовував прізвисько Гузель, прожив найдовше. В 1552 р. він вступив до монастиря Святого Спаса. Свої маєтки в Комарниках, Верхньому Висоцьку, Жупанах та частку війтівства у Нижньому Висоцьку Михайло подарував племінникам, синам Яна Комарницького[18]. На 1562 р. припадає остання згадка про цю особу. Саме цим роком датується документ, яким він дозволив одружитися своїй племінниці Анні з Іваном Дем’яновичем Устрицьким[19]. Правдоподібно, що Михайло був бездітним.

Третє покоління Комарницьких - Дмитровичів було представлене лише двома особами чоловічої статі, синами Яна Комарницького - Микулою (Миколаєм) та Іваном (Йоаном, Яном), котрий започаткував придомок Янковичів - Височанських. Таким чином, обоє братів стали спадкоємцями маєтку Дмитра Комарницького[20]. Окрім дідичних часток в Комарниках, Верхньому Висоцьку і Жупанах брати отримали в 1566 р. привілей на пожиттєве володіння князівствами у Борині, Ботельці, Яблінці, в 1569 р. – на князівство у Нижньому Висоцьку[21]. За даними поборового реєстру 1589 р., Миколай був власником 4 ланів та млина в Ільнику[22]. Така концентрація маєтків була нетиповим явищем на фоні загальної тенденції зменшення розмірів земельної власності дрібнопомісної шляхти Самбірського повіту, спричиненого стрімким зростанням кількості членів її окремих родів.

На кінець 1570-80-тих років брати виділяються серед решти співвласників Комарник, Висоцька та Жупанів своєю заможністю. Згідно з поборовим реєстром 1589 р., розміри шляхетських часток у згаданих селах коливалися від загороди з городом до одного лану. Тоді як, Миколай та Ян Височанські - Янковичі сплатили побори з одого лану в Жупанах, п’яти ланів із загородою в Комарниках, одного лану у Верхньому Висоцькому та вже згаданих чотирьох ланів з млином в Ільнику[23]. Оперуючи сумами в кілька тисяч злотих, вони активно провадять кредитно-лихварські операції. Так, в 1589 р. Ян та Миколай Височанські - Янковичі отримали 1800 злотих від Єжи Мнішека, записані по селах Марковичі та Дуденичі, маєтках останнього. У 1594 р. Єжи Мнішек знову повернув Яну Височанському борг в розмірі 4800 злотих. В тому ж році Ян Височанський разом з спадкоємцями свого покійного брата повертає борг Івану Дубравському в розмірі 1100 злотих.[24]

Місцем постійного проживання братів стає війтівство у Нижньому Висоцьку. Це призводить до використання поряд з прізвищем Комарницькі паралельно ще одного – Височанські. З початку 1570-х років відбувається остаточна заміна прізвища. Одночасно Ян та Миколай Комарницькі - Височанські активно послуговуються прізвиськом, похідним від імені свого батька – Янковичі, Янков’ята, започаткувавши, таким чином, відгалуження Височанських - Янковичів.

Старший серед братів, Миколай, був одружений з Марухною, дочкою Петра Полянського (1562 р.). Він помер перед 1594 р[25]. Його син, також Миколай помер раніше від батька в 1589 р. Він був одружений з Февронією, дочкою Олександра Літинського[26]. Сестра Миколая молодшого, Марухна, була дружиною Івана Турецького (1594 р.)[27].

Ян Янкович - Височанський пережив свого брата. В 1603 р. він згадується в актах з приводу того, що Іван Комарницький - Димонович заставив йому за 60 злотих свого підданого в Комарниках[28].

Комарницькі - Онофриковичі були представлені шістьма синами та трьома доньками Онофрика (Онуфрія) Комарницького. З них двоє – Стецько та Дмитро не мали прямих нащадків роду.

Стецько на прізвисько Лико був найстаршим у родині. Саме ним розпочинається перелік синів Онофрика в кількох актах, де згадуються їхні імена. Зокрема, в 1552 р. під час поділу маєтків між Комарницькими; в 1555-1556 рр. в ході судової суперечки братів Онофриковичів з сестрами – Фенною та Анною[29]; 1558 р. у судовій суперечці Комарницьких, Височанських та Матковських з Турянськими[30]. Перша згадка про Стецька датується 1533 р., в цей час він був позваний до перемишльського земського суду Петром та Іваном Комарницькими у справі дворища, заставленого їхнім батьком Стецькові Онофриковичу[31].

Стецько мав двох дочок. В 1556 р. він подарував свої маєтки в Комарниках, Жупанах та Верхньому Висоцьку одній з них – Марухні, що була одружена з Васьком Височанським - Вережичем. Ім’я другої дочки в актах не зафіксовано. Відомо, що вона була одружена з Юрком (Георгом) Бережовським і мала двоє дітей – Івана та Федору. На 1556 р. друга дочка Стецька була вже покійницею[32]. Стецько помер між 1571 та 1573 р. Після його смерті розпочався судовий процес, що тривав декілька років між його дочкою Марухною з одного боку, та Васьком Комарницьким - Михалковичем, який був одружений з Федьою Бережовською, внучкою Стецька – з іншого[33].

З-поміж синів Онофрика найменше відомостей збереглося про Дмитра. В 1552 р. він присутній на розподілі маєтків між Комарницькими. В 1554 р. разом з іншими братами він був позваний сестрою Анною до перемишльського земського суду за невиплату їй посагу[34]. Однак, в 1556 р. Дмитро був вже покійним. Його майно стало об’єктом суперечки між братами Стецьком, Сташком, Климком та Ігнатом з одного боку та сестрою Анною з іншого, що наводить на думку про відсутність у нього прямих нащадків[35].

Троє інших синів Онофрика - Ігнат на прізвисько Мотиль разом з сином Васьком, Сташко з синами Федьком, Матвієм та Леськом, Климко з синами Іваном та Васьком започаткували окремі відгалуження Комарницьких, двоє з яких – Сташкевичі та Климовчаки – вилегітимувалися в 1782 р. в Перемишльському земському суді та у Становому відділі в 1790 р.[36] Комарницькі - Мотильовичі проживали в Комарниках ще в другій половині XVII ст.[37]

Серед внуків Сташка в кінці XVI ст. з’являється перший представник духовенства в родині Комарницьких. Під 1602 р. один із записів перемишльського земського суду засвідчує, що священик Михайло Сташкович - Комарницький, син Федька, отримав від Івана та Левка Матківських - Масьовичів певні земельні посілості у Маткові у вигляді застави[38].

Троє дочок Онуфрія були одружені, відповідно, Анна з Савкою Терлецьким, Фенна з Миськом Селецьким, Марухна з Миськом Корчинським. Всі троє в середині 1550-х років позивали своїх братів за невиплату посагу[39].

Комарницькі - Тадоровичі були найбільш чисельним відгалуженням роду у XVI ст. Після смерті Тадора, десь перед 1520 р., розпочався судовий процес за спадок між його дочкою Машкою (Maszka), дружиною Конрада Ячинського та сином Федьком, який подібно до батька іменується у документах Тадором. Акти цього процесу, що тривав до 1526 р., містять інформацію про синів та внуків Тадора. З них дізнаємося, що окрім Федька (Тадора) Тадор - старший мав ще трьох синів – Петра, Ванка (Ванико, Ванчо), Олександра. Всі вони на початок 1520-х років, як і батько, були покійними. Тадор - молодший був опікуном їхніх дітей. Імена внуків Тадора -старшого від трьох синів не вказані. Їх вдалося відновити завдяки документам 1520-1550-х років, в яких вони згадані разом з прізвиськами, похідними від імені своїх батьків, або вказано чиїми синами вони були.

Зокрема, в 1523 р. Васько, син Олександра виплатив посаг Машці Ячинській зі своєї частки в Комарниках, Жупанах та Верхньому Висоцьку[40]. Олесько Ванчович (Olesko Wanczowіcz) в 1530 р. був позваний до перемишльського гродського суду підданим Петра Крушельницького з Хоростова у справі нанесення тілесних ушкоджень[41]. Його брат Дмитро Ванчович (Dmitr Wanczowicz) з’являється щойно в 1552 р. під час розподілу маєтків між Комарницькими[42]. Сини Петра – Іван та Михайло Петрашовичі (Петращата) – згадані у протесті Леська Комарницького, внесеного до Самбірського гроду, в котрому Лесько звинувачував братів у неявці на визначений термін для сплати йому певної суми компенсації за вбивство третього брата. Ім’я вбитого на жаль не повідомляється[43].

Можливо, ще одним сином Олександра був Андрій, згаданий декілька разів у записах перемишльського гроду наприкінці 1540-х років. Після його смерті в 1549 р. Василь, син Олександра, вигнав вдову Андрія, Химку та його трьох синів – Михайла, Івана та Петра з батьківського маєтку[44]. Подібні вчинки були поширеним явищем у шляхетському середовищі того часу. До таких дій вдавалися сини після смерті батька, виганяючи мачуху, або брати, виганяючи братову з дітьми. На жаль, наявні документи не проясняють, яким чином завершилася ця справа. Пізніших відомостей про синів та дружину Андрія немає. Отже, припущення про родинний зв’язок цієї сім’ї з Олександром та в цілому з Тадоровичами потребує додаткових свідчень.

Серед нащадків чотирьох синів Тадора лише наступники Тадора-молодшого залишаються своєрідною білою плямою в історії цього відгалуження Комарницьких. Відомо, що він мав двох синів – Петра та Івана, єдина згадка про яких міститься у записі перемишльського земського суду під 1533 р. В цьому році вони позивали до Стецька Онофриковича - Комарницького у справі заставленого йому від їхнього батька дворища. Документ повідомляє, між іншим, що Тадор-молодший помер за чотири роки до цієї судової суперечки, отже близько 1529 р[45]. Одночасно в тому ж 1533 р. серед двоюрідних братів – Васька Дуди, Михалка, Леська - Тадора – згаданий Іван, син Тадора[46]. На цьому відомості про синів та наступні покоління цієї сім’ї обриваються.

Можливо, з сином Тадора можна ідентифікувати Івана Комарницького, який у 1541 р. дарував всі свої маєтки в Комарниках, Жупанах та Верхньому Висоцьку Андрієві Тарло, львівському хорунжому[47]. В 1545 р. Андрій Тарло відступив набуту посілість, як вказано в документі, спадкоємцям покійного Івашка Комарницького ("successoribus nobilis olim Iwasko Komarnyczky") Михалкові, Васькові, Леськові, Дмитрові і Іванові Комарницьким. Перераховані особи легко ідентифікуються як внуки Тадора-старшого. Вони, будучи двоюрідними братами Івашка та за правом "близькості" та "дідичності", цілком могли претендувати на маєтки Івашка в ролі непрямих спадкоємців.

Ще одна гілка Комарницьких - Тадоровичів, представлена нащадками Ванчі, вже на середину XVI ст. фактично розпалася на два відгалуження. Перше започаткував Лесько Ванчович, друге його молодший брат - Дмитро Ванчович.

Нащадки Леська вже на кінець XVI ст. залишили родове гніздо в Комарниках, Верхньому Висоцьку та Жупанах. Його син, Федько Леськович, одружився з Марухною, дочкою Міська Блажовського - Сохи, записавши їй в 1572 р. посаг на половині своїх маєтків в розмірі 100 злотих[48]. В 1580 р. Федько дарував свої дідичні маєтки в Комарниках Андрію Блажовському - Миговичу, котрий у свою чергу, відступив їх Іванові та Миколаю Височанським - Янков’ятам ( Янковичам )[49]. В наступні роки Федько позбувся решти своїх володінь у Жупанах та Верхньому Висоцьку, перебравшись до Блажова. Починаючи з 1582 р., він виступає в актах як власник часток у Блажові та Блажівській Волі, провадячи майнові операції із співвласниками цих сіл[50].

Дмитро Ванчович, мабуть, був наймолодшим серед внуків Тадора-старшого. Згаданий вперше в документах щойно в 1552 р., він пережив усіх своїх двоюрідних братів. Востаннє Дмитро виступає в документах в середині 1590-х років.Так, в 1596 р. він заставив Сеньку Комарницькому три дворища в Комарниках за 107 злотих[51]. Доволі плутаною є інформація про його дітей. Достовірно відомо, що Дмитро мав сина Івана, одруженого з Марухною, дочкою Василя Комарницького - Мотиля. В 1572 р. він вніс до перемишльських земських актів відповідний запис оправи посагу на половині своїх маєтків[52]. В 1597 та 1603 рр. Івашко Дмитрович двічі згаданий по причині застави своєї частки в Жупанах - Андрію Комарницькому - Дудичу за 40 злотих, та свого підданого в Комарниках -Івану Височанському - Янковичу за 60 злотих[53].

Очевидно Дмитро мав ще двох синів – Петра та Павла, котрі також послуговувалися прізвиськами на кшталт Дмитрович та Ванчович. Зокрема, в 1588 р. Петро Комарницький - Дмитрович - Ванчович ("Petrus Komarnicky Dmitrowicz Wanczowicz") разом з дружиною Марухною зобов’язалися квитувати Федька Комарницького - Федьковича з протесту про напад та побиття[54]. А в 1593 р. Петро Комарницький - Дмитрович сплатив 100 злотих Івану та Яцькові Матковським - Перчов’ятам, записаних їхній сестрі та дружині Петра – покійній на той час Марухні[55]. Павло Комарницький з прізвиськом Дмитрович в 1597 р. заставив свою частку в Комарниках Івану Височанському за 160 злотих[56]. Через певний час, в 1602 р. знову Павло Комарницький, але з прізвиськом Ванчович, від імені дружини Феді відступив частку в Маткові - Яцьку Матковському[57].

Подібно, інформація про одруження Дмитра з Анною Сілецькою Дзюрдзьовичевою також потребує додаткових свідчень. Попри наявність запису, у відповідності з яким в 1571 р. Дмитро Комарницький записав доживоття Анні на половині своїх маєтків у Комарниках та Жупанах, необхідно зазначити, що Дмитро був не єдиним носієм цього імені серед Комарницьких в другій половині XVI ст. В 1588-1589 рр. серед синів Михалка Комарницького - Петрашовича також натрапляємо на Дмитра. Хоча, між вищевказаним записом від 1571 р. та першими згадками про останнього майже два десятиліття.

Як і у випадку з Ванчовичами, Комарницькі - Петрашовичі – внуки Тадора-старшого від сина Петра – були представлені двома синами, кожен з яких започаткував окреме відгалуження Комарницьких.

Один з них, на ім’я Іван, використовував прізвисько Дубець ("Dubecz, Dubiecz, Dubiec"). Він залишив двох синів (можливо, трьох) та двох дочок. Між іншим, ім’я однієї з них, Анни, відоме завдяки публікації В. Семковичем акту очищення від звинувачення у нешляхетському походженні Василя Розлуцького з Маткова в 1640 р., котрий доводився Анні внуком[58]. Сини Івана – Стецько (Стефан) та Грицько Дубчовичі – після смерті батька, на початку 1590-х рр., придбали частину війтівства у Біличі в Самбірській економії від Петра Ільницького[59]. Натомість в 1594-1595 рр. відступили свої частки дідичних маєтків у Комарниках, Жупанах та Верхньому Висоцьку Сеньку, Ігнату, Івану, Васькові Комарницьким - Федьковичам з Рикова[60].

В 1570-х роках перемишльські земські та гродські акти згадують ще одного Дубцьовича – Петра. В 1572 р. він отримав у заставу від Васька Височанського - Вережича декілька підданих у Верхньому Висоцьку за 100 злотих[61]. В тому ж році Петро Дубчич записав своїй дружині, Фені, дочці Васька Височанського - Вериги посаг у розмірі 100 злотих на половині своїх маєтків[62]. В 1579 р. разом з Грицьком Бачинським поповичем він завдав тілесних ушкоджень Федьку Бачинському[63]. В 1581 р. Федько Комарницький звинуватив Петра Дубчовича у несплаті 16 злотих[64]. Однак в жодній з цих згадок про Петра не зазначено його родинних зв’язків з Іваном Дубцем. Можна припустити, що він був його сином.

Нащадки Івана – Комарницькі - Дубичі – продовжували проживати на теренах Самбірщини та Турківщини впродовж XVII-XX ст.[65]

Єдиний брат Івана Дубця називався Михайлом (Михалком) та використовував прізвисько Петрашович ("Petrassowycz, Petraszycz, Petraszczentha, "). Він помер наприкінці 1580-х років і залишив п’ятеро синів: Федька, Павла, Васька, Дмитра та Михайла. В 1588 р. Васько Комарницький - Мотильович звинувачував їх у нанесенні тілесних ушкоджень[66]. Наступного року Комарницькі - Михалковичі, саме так вони іменуються в документах, разом з Грицем Комарницьким - Дубцевичем звільнили від принесення присяги та позову до перемишльського гродського суду Комарницьких - Дудичів та Височанських - Янковичів у справі використання обшарів та полів на Тростянці та Гуличнім, що в Комарниках[67]. На цьому відомості про деяких синів Михайла Петрашовича уриваються. Наприкінці XVI – початку XVII ст. лише імена Васька, Федька та Павла Михалковичів – продовжують регулярно з’являтися в актах перемишльського гроду та земського суду.

Васько Комарницький - Михалкович був одружений з внучкою Стецька Комарницького - Лика – Фенною (Федою) Бережовською і, як вже зазначалося, провадив в першій половині 1570-х років судовий процес з дочкою Стецька, Марухною[68]. Васько жив ще в 1602 р. і використовував прізвисько Шипа ("Szypa")[69].

Федько Комарницький - Михалкович відомий тим, що, окрім дідичних маєтків у Комарниках, Висоцьку та Жупанах володів, згідно привілею Сигизмунда ІІІ від 4 червня 1593 р., пожиттєвим правом на війтівство у Рикові та згідно привілею Стефана Баторія, виданого у Львові в 1578 р., пожиттєвим правом на війтівство у Багноватому[70]. Обидва села були засновані осадчим Михалком Миговичем (привілей на Риків виданий Михалку Миговичу королевою Боною 20 серпня 1553 р. у Варшаві[71], на Багновату – Михалку Риківському, самбірським старостою Яном Стажеховським 5 квітня 1567 р.[72]). Цілком імовірно, що цей Михалко та батько Федька Комарницького - Михалковича одна і та ж особа. Хоча використання прізвиська Мигович, Михалком Петрашовичем поза згаданими привілеями не зафіксовано. Немає акту, який би засвідчував передачу ("cesja") війтівств у Багноватому та Рикові від батька до сина. Федько Комарницький у 1580-х роках виконував функції крайника Стрийської країни у Самбірській економії. Наприкінці 1590-х та в першій чверті XVII ст. посади крайників Стрийської (згодом Риківської, а з 1640-х років перейменованої в Ільницьку), займали сини Федька – Ігнат до 1611 р., згодом Іван – до 1624 р.[73] До середини XVIII ст. їхні нащадки були посесорами війтівства у Багноватому.

Павло Комарницький - Михалкович послуговувався прізвиськом Дружба. Його дружина Анна, мабуть була єдиною дочкою Івана Ільницького - Занковича. Ця обставина дала змогу Павлові успадкувати від тестя частки у Ільнику, Мельничному. Під час делегування повноважень для голосування на елекційному сеймі 1572 р., наданих Миколаю Тарлові, перемишльському хорунжому від Ільницьких, Матковських, Височанських у справі захисту своїх прав та повернення маєтків, відібраних королевою Боною, Павло Дружба присутній у переліку Ільницьких[74]. Після його смерті розгорілася боротьба навколо батьківського спадку в Комарниках між його чотирма дочками та двома синами – Міськом та Федьком Дружбичами[75]. Павло Комарницький - Дружба започаткував окреме відгалуження Комарницьких - Дружбичів. Його нащадки проживали в Комарниках та навколишніх селах до ХІХ ст.[76]

Нарешті, ще один внук Тадора від сина Олександра – Васько на прізвисько Дуда, був помітною особою серед місцевої шляхти. В документах 1540-1570-х років він регулярно згадується як свідок майнових угод, а частіше, як учасник сутичок, наїздів, насильницького захоплення худоби та нерухомого майна тощо[77]. Неспокійний характер Васька Дуди успадкували його сини та внуки. Так, двоє старших синів були вбиті під час сутичок із місцевою шляхтою. Спочатку така доля спіткала старшого сина Івана на прізвисько Димон (Демон, Гімон, Гимон). В 1569 р. він загинув від руки Дмитра Комарницького - Ванчовича. В 1578 р. його брат Стецько помер від ран, завданих Петром Матковським[78]. Серед чотирьох синів Івана - Димона, двоє – Андрій та Яцько, також померли передчасно. В 1579 р. у сутичці з Васьком Комарницьким - Голодом було вбито Яцька, а в 1608 р. від рук війта з с. Завадки, що в Самбірській економії, загинув Андрій[79].

Найдовше прожив Тимко, мабуть, наймолодший з синів Васька Дуди. Ще в 1612 р. він згаданий у зв’язку з передачею своїх маєтків синам – Петрові та Гнату[80].

Тимко був одружений з Настасією, дочкою Івана Завадського, який в 1560-х роках заснував у Самбірській економії такі села як Довжки, Мита, Криве, Росохач[81]. Від тестя він отримав війтівство у Росохачі. В документах кінця XVI – початку XVII ст., Тимко ще іменується як Росохацький. Його нащадки витворили окреме відгалуження Комарницьких - Дудичів, котрі впродовж XVII ст. були посесорами війтівства у цьому селі[82].

Третє покоління Комарницьких - Дудичів представлено внуками Васька Дуди від чотирьох синів – Івана, Стецька, Тимка, згаданих вище та Павла, який залишив по собі Грицька Павловича. Ще два сини Васька Дуди – Михалко на прізвисько Чех та Федько – не мали прямих спадкоємців чоловічої статі. Михалко, попри те, що був двічі одружений, помер імовірно бездітним.

В другій половині 1580-х років його частка в Комарниках стала об’єктом суперечки спочатку між його другою дружиною, овдовілою Марушою Турянською та рештою Комарницьких - Дудичів, згодом - між його братами та племінниками[83]. Федько мав одну дочку на ім’я Марухна, яка була одружена з Іваном Ільницьким - Телеп’яном з с. Гусного. Відомості про неї містяться в перемишльських гродськах актах за 1591 та 1594 рр. по причині захоплення успадкованої від батька частки в Комарниках іншими членами родини Комарницьких - Дудичів[84].

Серед внуків Васька Дуди наприкінці XVI ст. виділяється Андрій, син Стецька, який використовував прізвисько Черлений. Окрім спадкових маєтків, Андрій отримав у 1593 році привілей на війтівство у Жупанах, розміщених на королівській частці, яка входила до складу Самбірської економії[85]. Впродовж 1590-х років він скуповує шляхетські частки в Жупанах, Вижлові (Верхнячці), перетворюючись на найбільшого землевласника в цих селах[86]. Одночасно в 1599 р. Андрій Черлений здійснив спробу викупити війтівство у Климці. Попри те, що вона не вдалася, впродовж наступних років шляхом тиску, погроз та наїздів він примусив климецьких війтів продати йому свої частки[87].

На початок XVII ст. Андрій Комарницький - Черлений та його син Констянтин виділялися серед решти представників роду своєю заможністю. Так в 1603 р. Андрій виділив своїй дочці Анні, дружині Андрія Височанського - Вережича посаг у розмірі 1000 злотих, що на тлі кількадесять, зрідка кількасот злотих, котрі виділялися батьками для дочок у вигляді посагу серед дрібнопомісної шляхти Самбірського повіту, було чималою сумою[88]. У XVII ст. Комарницькі - Черленовичі залишалися найбільшими землевласниками серед інших членів роду. Протягом цього часу документи незмінно підтверджують їхній статус як "уроджені" ("Urodzony", "Generosus")[89].

Нащадки Васька Комарницького - Дуди, Комарницькі - Дудичі, Комарницькі - Фагараші, підтвердили своє шляхетство у львівському земському суді 1783 р., Відділі Станів 1831 р., галицькому гродському суді 1782 р.[90]

Окремо слід згадти певних носіїв прізвища Комарницьких, родинні звязки яких з рештою членами цього роду не вдалося з’ясувати. Насамперед, це – Пилип ("Philipus") Комарницький. У 1531 р. він заставив свої частку в Комарниках Олехнові Урозькому за 100 злотих, наступного року він позивав до перемишльського гродського суду Васька у зв’язку із нанесенням тілесних ран. Остання згадка про Пилипа Комарницького - Дуди, це свідчення возного від 13 березня 1537 р. в перемишльському земському суді про його вбивство[91]. У жодному з цих випадків документи не повідомляють про те, ким доводився Пилип іншим членам родини.

В 1576 р. в перемишльському гродському суді розглядалася справа Олюшки, дочки Федька Комарницького проти Михалка Комарницького, останній захопив батьківську частку Олюшки. Документ містить цікаву деталь – вказівку про те, що позивачка була одружена з Іваном Комарницьким - Міганкою ("Iwan Miganka Komarniczki")[92]. Якщо особи Олюшки, Федька з певною мірою вірогідності можна ідентифікувати з Федьком Комарницьким - Дудичем та його дочкою Олюхною, а Михалка – з Михалком - Петрашовичем, то особа Івана Миганки, згаданого одного разу, не дає можливості зробити жодних припущень.

Ще один Комарницький – Демко, був священиком в Комарниках. Одружений на Маші ("Masia"), здається, дочці Сташка Комарницького, він двічі згаданий, у 1581 та 1590 рр., по причині набуття його дружиною дворища та інших земель у Комарниках, легованих у свій час Сташком Комарницьким місцевій церкві[93]. В записі під 1590 р., Маша виступає як вдова, отже можна припустити, що Демко помер в 1580-х роках.

Можливо, нащадками Демка були Павло та Грицько поповичі. В 1596 р. возний перемишльського гроду від імені Анни, дружини Павла поповича та його двох синів – Дмитра і Стеця, вніс протест до однойменного гроду проти Васька Ясеницького, засвідчивши нанесення тілесних ран Павлові, від яких він помер[94]. Іншим записом в перемишльських гродських актах за 1597 р. зафіксовано судову суперечку між Грицем поповичем та Стефаном і Йоаном Чернецькими у справі неповернення певної суми[95]. Як і у випадку з священиком Демком, особи Павла та Грицька не вдалося пов’язати з жодним відгалуженням Комарницьких.

Таким чином, наявний джерельний матеріал дозволяє реконструювати генеалогію роду Комарницьких в межах від перших його представників до третього четвертого покоління, що хронологічно охоплює період кінця XV – початку XVI ст. Саме в цей час формуються три відгалуження Комарницьких, які умовно можна називати Янковичі, Онофриковичі, Тадоровичі. Перше з часом змінює прізвище і відоме за актовим матеріалом як Височанські - Янковичі. Воно було представлено двома - трьома сім’ями й залишалося нечисельним. Два інші відгалуження вже в другому третьому поколінні нараховували більше десятка сімей. На кінець XVI ст. в середовищі Комарницьких - Онофриковичів і Комарницьких - Тадоровичів спостерігається тенденція розпаду на декілька відгалужень.

ІГОР СМУТОК м. ДРОГОБИЧ 2004 рік


Список використаної літератури та матеріалів.
[1] Dziwik K. Katalog dokumentów pergamentowych Biblioteki PAN w Krakowie. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 1966. – Część 1. – Nr 131. ЦДІАЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.286. – С.42.
[2] ЦДІАЛ. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.9. – С. 657-658.
[3] Там само. – Спр. 8. – С. 318.
[4] Там само. – Спр. 7. – С. 318, 366,386-387, 403, 415, 471, 515.
[5] Там само. – Спр. 6. – С. 226, спр.7. – С.28.
[6] Там само. – Спр.8. – С. 839.
[7] Там само. Ф.9. – Оп.1. – Спр.961/1. – С.19-20, 25.
[8] Źródła dziejowe. – Warszawa, 1903. – T. XVIII, cz.1: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona. – 1902. – S. 142. Можливо, в оригіналі вказано Верхнє Висоцьке, і упорядники невірно вичитали "Nyznye" замість "Wyznye". Нижнє Висоцьке належало до Самбірського староства й, відповідно, не могло потрапити до переліку землянських сіл. Наявність серед власників Верхнього Висоцька не тільки Височанських, а й Комарницьких не повинна дивувати. Впродовж всього XVI ст. не кажучи про XVII ст., всі відгалуження роду Комарницьких мали свої частки не тільки в Комарниках, а і в Верхньому Висоцьку та Жупанах. Нащадки Онуфрія Комарницького не були винятком.
[9] ЦДІАЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 25. – С. 1644
[10] "... Onofryk Comarniczky recognovit una cum filiastr suo dicto Ywan dmythrowycz Wyssoczanski ..." (Там само. Ф.9. – Оп.1. – Спр.961/1. – С.25)
[11] Prochaska A. Materiały archiwalne wyjęte glównie z Metryki Litewskiej od 1348 do 1607 r. – Lwów, 1890. – Nr 70.
[12] ЦДІАЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 281. – С.789.
[13] Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 14. – С.53.
[14] Там само. – Спр.17. – С.5.
[15] Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 281. – С.789.
[16] Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 265, c. 497, 547, 812, 883.
[17] Там само. – Ф.13. – Оп.1. Спр.285. – С.1048, 1054, ф. 14. – Оп.1. – Спр. 32. – С.353-355.
[18] Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 17. – С.5.
[19] Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 283. – С. 224-225.
[20] Окрім отриманої в 1552 р. частки Михайла Комарницького Гузеля, в 1568 р. Миколай та Ян стали власниками частки Грицька Комарницького Гузеля, яку їм відступила їхня двоюрідна сестра Анна, дочка Грицька (ЦДІАЛ. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 34. – С.655-658)
[21] Matricularium Regni Poloniae Summaria (MRPS). – Varsoviae, 1919. – P.V: Sigismundi Augusti regis tempora complectens (1548-1572). Vol.1: Acta cancellariorum 1548-1572. – Nr 3309, 3841. Війтівство в Ботельці недовго перебувало в руках Височанських. В тому ж 1566 р. привілей на нього отримав Грицько Чернецький, який був одружений з Фенною, рідною сестрою Миколая та Івана Височанських (MRPS. – Varsoviae, 19. – P.V. vol.1 – Nr 3353)
[22] Źródła dziejowe. – Warszawa, 1903. – T. XVIII, cz.1. – 1902. – S.32.
[23] Ibidem. – S.28, 32, 33.
[24] ЦДІАЛ. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 59. – С. 761-762, спр.60. – С.104, ф.13. – Оп.1. – Спр. 305. – С.169-170.
[25] Там само. - Ф.14. – Оп.1. – Спр. 60. – С. 55-56.
[26] Там само. - Ф.13. – Оп.1. – Спр. 305. – С.348-349.
[27] Там само. - Ф.14. – Оп.1. – Спр. 60. – С. 55-56.
[28] Там само. – Спр.69. – С.615-617.
[29] Там само. – Спр.268. – С.393, 834, 1121-1122.
[30] Там само. – Спр. 267. – С.783-784.
[31] Там само. – Спр. 261. – С.555.
[32] Там само. – Спр.17. – С.429-430.
[33] Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 291. – С.221-222, 141, спр. 293. – С.14-15.
[34] Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 268. – С. 393.
[35] Там само. – С.822.
[36] Marcinek R., Slusarek K. Materiały do genealogii szlachty galicijskiej. – Kraków, 1996. – Nr 1704-1705, 1711-1713.
[37] ЦДІАЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 406. – С.273.
[38] ЦДІАУЛ. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 68. – С.1142-1144, 1147-1150.
[39] Там само. – Спр. 268. – С. 393, 406, 834,
[40] Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 15. – С.193-194.
[41] Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 17. – С.154.
[42] Там само. – Спр.25. – С.1622.
[43] Там само. – Ф.9. – Оп.1. – Спр.961/1. – С.78-79.
[44] Там само. – Ф.13. – п.1. - спр. 25. – С.308, 311, 375.
[45] Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.261. – С.555.
[46] Там само. – Ф.9. – Спр.961/1. – С.93-95 ("... vobis nlibus liesko Tador Iwan filio Tador Vaszko Duda et Michalko Komarnyczkyem ....")
[47] Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 14. – С.276-277.
[48] Там само. – Спр.24. – С.1093-1094.
[49] Там само. – Спр.38. – С. 43-44, 249-251.
[50] Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 299. – С.109, ф.14. – Оп.1. – Спр.60. – С.254.
[51] Там само. – Спр.62. – С.150-152.
[52] Там само. – Спр.24. – С.1153-1154.
[53] Там само. – Спр. 62. – С.957-958, спр.69. – С.615-617.
[54] Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 304. – С.1474-1476.
[55] Там само. – Спр.309. – С.370-372.
[56] Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 62. – С.466-468.
[57] Там само. – Спр.67. – С.205.
[58] Semkowicz W. Wywody szlachectwa w Polsce XIV – XVII w. – Lwów, 1913. – S.161-163.
[Rocznik Towarzystwa Heraldycznego. – T.III]
[59] Там само. – Ф. 13. – Оп.1 – Спр.59. – C. 36-40, Наукова бібліотека Львівського національного університету. Відділ рідкісної, рукописної та стародрукованої книги імені М. Максименка (НБ ЛНУ. ВРР та СК). – Спр. 551/ІІІ. – Арк.8зв.-9.
[60] ЦДІАУЛ. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 60. – С.1077-1079, спр. 61. – С.439-443.
[61] Там само. – Спр. 28. – С.589-591.
[62] Там само. – Спр.29. – С.753-754.
[63] Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.295. – С.1449.
[64] Там само. – Спр.297. – С.148.
[65] Зокрема, наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст. дві сім’х Комарницьких Дубцьовичів проживало в с. Гусному Верхньому (ЦДІАУЛ. – Ф. 201. – Оп.4а. – С.пр.1443)
[66] Там само. – Спр. 304. – С.719.
[67] Там само. – Спр.305. – С. 1410.
[68] Там само. – Спр. 291. – С.221-222, 141, спр. 293. – С.14-15.
[69] Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.60. – С.1128-1130.
[70] Шуптар В.Д.Над річкою Завадкою. – Львів, 2001. – С.9. Archiwum Glówne Akt Dawnych w Warszawie. – Archiwum Zamojskich (AGAD AZ). – Nr 2978. – S.184.
[71] Шуптар В.Д.Над річкою Завадкою. – Львів, 2001. – С.8.
[72] Грушевський М. Cторінка з історії українсько-руського сільського духовенства (по самбірським актам XVI ст.) // Записки Наукового Товариства імени Шевченка / Під ред. М. Грушевського. – Львів, 1900. – Т.34. - № LVII. Грушевський М. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України // Записки НТШ. – Львів, 1906. – Т.69, кн.1. – № CXXI.
[73] ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 313. – С.1228-1229. НБ ЛНУ. ВРР та СК. – Спр. 517/ІІІ. – Арк.34, 51зв., 96б 118зв., 512, 609, 807, 863-863зв., спр. 518/ІІІ. – Арк. 159, 374зв., 372б 373зв.-374,
[74] Akta grodzkie i ziemskie z czasó Rzeczypospolitej polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów, 1909. – T.XX. Lauda sejmikowie. T.1: Laufa wiszeńskie 1572-1648 r. – S.9.
[75] ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.31. – С.1090-1091, 1284.
[76] Boniecki A. Herbarz polski. – Warszawa, 1910. – T.X. – S.
[77] ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.17. – С. 538, спр.22. – С.792-793, спр. 24. – С.292-293, 869.870, спр.25. – С.311 і т.д.
[78] ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 288. – С.334, спр.295. – С.540-541.
[79] Там само. – Спр. 295. – С. 904-905. НБ ЛНУ. ВРР та СК. – Спр. 517/ІІІ. – Арк. 604зв.-605.
[80] Там само. – Арк.868-868зв.
[81] AGAD AZ. – Nr 2978. – S.162, 192, 194
[82] ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 436. – C.1856
[83] Там само. – Спр. 304. – С.509-510, 716, 1410-1411.
[84] Там само. – Спр.307. – С. 961-962, спр.310. – С. 366-367.
[85] Там само. – Спр. 309. – C. 940-941
[86] Наприклад, в 1597 р. Андрій Комарницький Черлений отримав частки в цих селах від Миколая Височанського Янковича та Матковських Леськовичів, одночасно тримаючи в заставі частки синів Йоана Височанського Янковича (ЦДІАЛ. – Ф. 14. – Оп.1 – Спр. 62. – C. 785-786, 1153-1154)
[87] НБ ЛНУ. ВРР та СК. – Спр. 517/ІІІ. – Арк. 24-24зв., 505, 523-523зв., 524зв.-525, 666-666зв., 695-696, 701-701зв., 701зв., 702; 704зв.
[88] ЦДІАЛ. – Ф. 14. – Оп.1 – Спр. 69. – C. 345-346.
[89] Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 435. – С.571-577.
[90]Marcinek R., Slusarek K. Materiały do genealogii szlachty galicijskiej. – Kraków, 1996. – Nr 1695-1700.
[91] ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 17. – С.413-415, 538, ф.14. – Оп.1. – Спр. 262. – С.543-544
[92] Там само. – Спр. 277. – С.30.
[93] Там само. – спр.38. – С.965-966, ф. 13. – Оп.1. – Спр.306. – С. 1303.
[94] Там само. – Спр. 312. – С.1140.
[95] Там само. – Спр. 313. – С.201-202.


Схожі матеріали :

Категорія: Древній рід Драго-Сас | Додав: Admin (27.06.2013)
Переглядів: 2422 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.