Понеділок, 19.11.2018 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Історія Бойківщини

Руська путь - шлях християнства в Галичину

Через Турківщину проходив знаменитий шлях

У Руських літописах від XII ст. знаходимо свідчення того, що один з перших апостолів і проповідників Христової віри Андрій Первозваний побував на Русі ще у І столітті Христової ери. У давньому літописі залишився такий переказ: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром та принагідно прийшов і став під горами на його березі. Вставши вранці, сказав до учнів, які були з ним:

— Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков.

І, вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов з цієї гори, де опісля був Київ» (Ортинський І. «Хрещення. Хрест та харизма України»). Андрій Первозваний не здійснював християнізації Руси, а лише пророкував велике майбутнє цих місць.

І. Етапи хрещення України–Руси

Перші християни на території нинішньої України були вже в кінці І століття Христової ери. В час приходу на світ Ісуса Христа Північне Причорномор’я було заселене грецькими колоніями від Дніпра і до Кавказу. Західна частина цього ж краю до Херсонеса (Крим) належала Римській імперії. Цим і пояснюється початок християнізації цих територій на зорі Христової ери. «Імператор Траян вислав третього наслідника св. Петра папу Климентія (88–97 рр.) у вигнання на береги Херсонеса, де той проповідував Слово Боже і заснував Християнську спільноту».

Перші згадки про християнізацію на західноукраїнських землях подає римський імператор Тертуліан (160–240 рр.). Від нього знаємо про успіхи в християнізації скитських народів у ІІІ столітті Христової ери в Римській провінції Мезія, тобто на нинішньому Покутті (Івано-Франківщина). Про християнство на Русі згадується від року 866, коли русичі напали на Константинополь і мало не оволоділи ним. Оборонці Цареграда бачили, що протистояти русичам можливости нема, тому в обороні свого міста цілком поклалися на Бога. Вони занурили у воду ризу Божої Матері і довго та щиро молились. Бог почув їхні молитви. Здійнялась нечуваної сили буря, і русичі змушені були відступити. Після тієї події русичі увірували у християнське вчення і прийняли його. Про ці події писав свого часу патріарх Фотій: «І не тільки цей народ (болгари) дотеперішнє нечестя змінив на віру Христову, а й так звані Руси, що перевищують усіх жорстокістю та скверновбивством; вони поневолили всіх довкруги себе, а через те упали в гордість і підняли руки навіть проти Ромейської держави. Але тепер навіть ці Руси перемінили еллінську (поганську) і нечестиву науку, якої перше держалися, на чисту і непідроблену віру християнську і з любов’ю стали підданими та друзями нашими, замість грабувати нас і замість мати проти нас зухвалість, що недавно було. І так розгорілося у них бажання та ревність до віри, що прийняли вони єпископа й пастиря і поважають християн з великою пильністю та сердечністю». Проте християнізації Руси тоді ще не відбулося. Русь, в основі своїй, ще довго залишалась поганською. І лиш з приходом на Київське князівство династії Рюриковичів Русь прийняла християнство як державну віру. Офіційно Київ прийняв християнство влітку 988 року, за часів князювання Володимира Великого.

У Галичині перші християни (окрім Покуття) появились на межі VIII–IX століть. У науковців світу не викликає сумніву те, що християнізація Галицької Руси відбулася раніше, ніж Київської. Інша річ — яким шляхом йшло сюди Слово Боже. Зокрема, доктор богословія о. Мирон Бендик вважає, що прихід християнства в Галичину пов’язаний з діяльністю керівника Великоморавської держави князя Ростислава й великих просвітників Кирила та Методія. Інші ж науковці, як-от професор Вільного українського університету доктор Матвій Стахів, спростовують цю думку. Дехто дотримується думки, що християнство прийшло на наші терени ще раніше, і принесли Слово Боже германські і франконські місіонери. Що ж було правдивим, а що ні?

Отець Мирон Бендик на підставі документів твердить, що християнство в Галичині започатковане у 862 році посольством великоморавського князя Ростислава до Константинополя з проханням вислати в Галичину проповідників Слова Божого. Через рік, у 863 році, великі просвітники Кирило і Методій розпочали тут свою місіонерську діяльність. Щоправда, той же о. Мирон Бендик зазначає, що на час місіонерської діяльности Кирила і Методія в Галичині вже давно працювали германські і франконські місіонери, які вважали слов’янські землі зоною власної місіонерської діяльности.

Крім належности до різних патріархатів і різних традицій, місіонерів Заходу і Сходу відрізняли також методи праці. Якщо західні місіонери працювали, спираючись на готові богословські й літургійні моделі (латинські), то солунські брати пішли шляхом адаптації церковної традиції до слов’янського мовно-культурного контексту. Вони першими переклали на місцеву мову Літургію і Святе Письмо і тим зробили їх зрозумілими для людности галицьких теренів.

Професор Вільного Українського університету доктор Матвій Стахів висловив щодо цього цікаву думку: «Дехто з істориків Церкви припускає, що з земель Руси–України не лише Закарпаття, але пізніше й Галичина, тобто Лемківщина, Бойківщина й Надсяння, аж до Буга і Стиру на Волині, належали в IX і до середини X ст. наперед до Великоморавської держави, а потім до Чехії... Цей факт, мовляв, утвердив цю частину України в християнстві далеко перед офіційною християнізацією Руси–України за Великого князя Володимира. Проте таке припущення не має підстав. Більш схожим на правду є те, що ця західна частина Руси–України лише стояла в торговельному, а інколи, може, в якомусь союзному стосунку з Великою Моравією стосовно Чехії». Хоч би як там було, а християнство в Галичину принесли як германські й франконські місіонери, так і Великі просвітники, святі Кирило і Методій. І прийшло воно із Заходу, адже солунські брати, перш ніж прийти в Галичину з Константинополя, пішли до Риму й одержали благословення Папи і тільки тоді прийшли у наші терени, і йшли вони сюди прадавнім торговим шляхом, який увійшов в історію краю під назвою «Руська путь».

Імовірно, що усі згадані вище чинники сприяли християнізації Галичини, і одним з них, безперечно, був прадавній торговий шлях «Руська путь». Цю думку підтверджує у своїх працях професор Микола Чубатий: «Германські готи прийшли в південну Україну зі Скандинавії у III столітті нової ери та зайняли українські степи по обох боках Дніпра... Як далеко сягала влада готів на північ — годі напевно казати, одначе вона не переходила далеко на північ від Дніпрових порогів. Свідчать про те знахідки римських монет III–IV ст., як вони зазначені на мапі в «Археології» проф. Пастернада.

Находимо там скарби римських монет, густо розкиданих приблизно на території на північ від рівнолежника Кременчука. Вони густіші у Західній Україні. Це говорило б про те, що торговельні зв’язки Римської імперії з нинішньою Україною йшли тоді через Галицькі Карпати, прямо із Західної частини та через Римську провінцію завойованої Дакії, доки вона належала до Римської держави».

ІІ. Що означає — «Йти на Русь»?

У ті давні часи через Карпати було три переходи: Яблуневий, Веретський (Ворітський) перевали і перевал «Руська путь». Найбільш зручним з них був саме перевал «Руська путь». Він існував 2000 літ до Христової ери. Початок свій він брав на Балканах, у Тракії, яка безпосередньо межувала з Грецією. Далі долиною ріки Дунай проходив до його протоки р. Тиса. Потім піднімався попри р. Тиса до її притоки р. Латориця, а її верхів’я — то майже перевал. Цей перевал проходив між горами Великий Верх (1309) і Лискованя (1247), які на головному вододільному хребті Карпат. Далі потоком, який пізніше дістав назву Либохорка, — до ріки Стрий і далі — до р. Дністер і Чорного моря. На заході, у передгір’ї, його сторожив давній Спас, що на Старосамбірщині. Значного розгалуження він дістав у районі давнього Погонича (тепер м. Самбір). Тут він мав розгалуження до соляних жуп нинішньої Старосамбірщини й Дрогобиччини. Мав він відгалуження до Сяну (Перемишля) й Дніпра, а пізніше — до Прибалтики й Семиградця. Проте основний його напрямок — уздовж Стрия, Дністра і до Чорного моря, яке у період найбільшого розквіту цього шляху мало назву «Руське море». За давньоруськими літописами, ця назва була в період з 856 до 1485 року, тобто IX–ХV ст. Згідно з арабськими джерелами, назва «Руське море» існувала в межах X–XII ст. На шляху цієї путі постали давній Галич (1113 р.) і Бурштин (1554 р.). Дністер був найзручнішою і найбезпечнішою транспортною артерією до моря. Зі сходу його надійно захищали Дніпро, Інгул і Південний Буг, а із заходу — Дунай і Прут.

Давні гендлярі несли в Галичину бронзову культуру, яскравим свідченням цього є 12 бронзових мечів доби неоліту, знайдені поблизу села Комарники Турківського району, і скарб монет римської чеканки І–ІІ століть Христової ери (95–198 роки), знайдений у лісі біля смт Бориня на Турківщині. Скарб монет знайдено в лісі, там, де р. Стрий звертає у бік нинішнього с. Ропавське. Римські монети знайдено також біля сіл Комарники і Яблунова. То були віхи Руської путі. У 1974 році на шляху цієї транспортної артерії біля села Ільник-Закінці знайдено скарб срібних монет доби Сигизмунда III Вази (1566–1639). Цей факт наводить на думку, що у цей час Руська путь ще функціонувала. З Галичини брали сіль, бурштин і шкіри, а привозили вироби з металу.

Руська путь, як і усі давні дороги, не мала точно визначеного маршруту, але мала точно визначений напрямок і мету. Тому першопроходці сумлінно трималися русел річок, а їхні наступники постійно удосконалювали цей шлях, робили його коротшим, простішим, доступнішим, раціональнішим. Якщо першопроходці йшли тільки долиною рік, то їхні наступники віддавали перевагу гірським хребтам і різним підвищенням. Адже на шляху Руської путі, окрім перевалу, високих гір нема. Хребти не високі, не заболочені, по них зручніше йти і провозити товари. Активно використовувалися шляхи міграцій диких звірів.

20–27 липня 1999 року Науково-культурологічне товариство «Бойківщина» організувало і здійснило пошукову експедицію «Руська путь», мета якої — локалізувати цей давній пішо-кінний шлях у межах Турківського району і накреслити можливі маршрути туристичних переходів у зв’язку з наближенням 2000-ліття християнства. До складу експедиції увійшли Петро Зборовський, фольклорист і етнограф Турківщини — ініціатор і керівник експедиції, Ярослав Тирик — географ і краєзнавець Турківщини, Володимир Пограничний — науковий працівник музею «Дрогобиччина», Ярослав Радевич-Вінницький — професор Дрогобицького педагогічного університету, Любомир Сікора — голова координаційної ради Науково-культурологічного товариства «Бойківщина», Леся Загайська — художник, Роман Хруневич і Юрій Янчишин — телеоператори студії «Телефакт» (м. Самбір), Сергій Ковчак — студент історичного факультету Дрогобицького педуніверситету, школярі Олександр та Віталій Янчишини з м. Самбір. На другому етапі експедиції — від м. Турка до с. Ясінка — до неї підключився відомий львівський історик, науковий працівник Інституту народознавства Національної Академії наук України Михайло Рожко. Відправним пунктом експедиції був перевал «Руська путь», який позначений на усіх картах світу.

З перевалу «Руська путь» добре видно села як Закарпаття, так і Львівщини. Тут ми зустріли людей з обох боків хребта, які збирали на полонині яфини (чорницю). Усі вони були добре обізнані із цим давнім торговим шляхом. Люди із Закарпаття казали, що цей шлях проходить тільки на Закарпаття, а люди з Львівщини твердили, що він проходить через Закарпаття на Львівщину і далі. У селі Либохора — а це перше село під Карпатським хребтом з боку Львівщини на шляху «Руська путь» — про нього знають багато. Наприклад, ми почули таке, що частина цієї путі, при впаданні Либохірки у Стрий, має назву «Даничат потік». Так називають люди річку Либохірку в районі села Верхнього Висоцького. Саме тут, біля цього потоку, зупинялись на відпочинок князь Данило з сином Левом, коли йшли до свата і тестя, угорського короля, адже попереду — високий і тривалий підйом, і треба дати відпочинок коням і людям.


Місто Львів.
Святоуспенська церква

У с. Карпатське (Гнила), Верхнє Висоцьке, про цю путь знають, і дехто може сказати, де вона проходила. Але чим далі відходили ми від перевалу, тим скупішими були відомості про цей шлях. У селі Комарники нам показали урочище Бартожки, де були знайдені бронзові мечі доби неоліту, і показали давній шлях до села Ропавське. У селі Нижньому Висоцькому про нього мало хто пам’ятає. У селі Штуківець про Руську путь щось чули, проте нічого сказати не могли. Від села Ропавського і далі по Стрию — а це села Ільник-Закінці, Ільник, Лосинець, Завадівка і далі, попри місто Турка, села Явора, Ісаї, Ясінка, Ластівка — про цю путь ніхто нічого не знав. Цікавим є і один з показників духовности в селах на шляху Руської путі. За роки радянської влади, незважаючи на численні перешкоди й відверті заборони, з села Либохора вийшло майже 200 священиків; з села Карпатського — близько 150; з Бітлі — 86, а разом з присілком Сигловате — понад 100; з Верхнього Висоцького — 37; з Комарника і Нижнього Висоцького — близько 30. Чим далі відходив шлях від перевалу Руська путь, тим менше людей пов’язували свою долю із служінням Богові, така тенденція збереглась до села Ластівка на Турківщині. Тут давній торговий шлях на території Турківського району є скінчений. За Ластівкою він мав два основних розгалуження: потоком Топільниця на Тур’є, Топільницю, Стрілки, Самбір (так тоді називався Старий Самбір), Погонич (теперішній Самбір) і до соляних жуп, а далі Дністром до моря. І друге — на Урич і далі Стриєм на нинішню Дрогобиччину і Стрийщину до Дністра і моря.

Проте розповідь була б не повна, якщо не пояснити значення слів «Русь» і «Руське».

III. Тлумачення термінів «Русь» і «Руське»

За останні двісті літ у світі написано величезну кількість монографій, автори яких намагалися пояснити значення слів «Русь» і «Руське». Одні з них, з рації великодержавного шовінізму, твердили, що усе, що зветься «Русь» і «Руське», то є Росія і російське. Інші дивились глибше і ширше й намагались дати відповідь на підставі опрацювання давньоруських літописів, а про це в них сказано лише опосередковано. Ще інші науковці брали за основу своїх досліджень візантійсько-грецькі, скандинавські, арабські чи кельтські джерела тлумачення цих термінів. Проте жоден з дослідників чомусь не спромігся кинути уважний погляд на значення цих слів з позицій тих людей, про яких, власне, йдеться, — з позицій бойків. Далекі пращури нинішніх бойків, які пережили кілька хвиль міграцій народів через Карпати, спромоглися зберегти й пронести через віки свою культуру, свою мову.

Річ у тім, що, за «Словником бойківських говірок» відомого дослідника Михайла Онишкевича, слово «русь» означає «низ». Вираз «йти на русь» означає «йти вниз, у долину». Отже, коли приходили люди з-за гір і питали у місцевих мешканців, як пройти до тієї чи тієї місцевости, то завжди чули у відповідь: «На русь», тобто вниз. Своєю чергою Михайло Онишкевич у тлумаченні цього терміна спирається на праці відомих дослідників бойківського краю Юрія Кміта, Володимира Охримовича, Стефана Яворського. Таке ж тлумачення слова «русь», хоч і опосередковано, дає у Словнику української мови, як додатку до часопису «Киевская старина», його упорядник Борис Грінченко. Він не дає точного тлумачення цього слова, а посилається на рядки прадавньої народної пісні — «Налетіли гуси з руси». Гуси відлітають тільки на південь і повертаються тільки з півдня. Термін «південь» завжди асоціюється з поняттям низу. Б. Грінченко, своєю чергою, спирається на «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край» під орудою відомого дослідника Павла Чубинського (Санкт-Петербург, 1872–1879 рр.).

Отже, у прадавніх часах у людей, які замешкували Карпати з обох боків, тобто у далеких пращурів нинішніх бойків, слово «русь» означало «низ». Як вийти на перевал «Руська путь», то шлях у обидва боки веде тільки вниз, на русь. Звідси і територія за Карпатами — то є Закарпатська Русь, а люди, які замешкують там з прадавніх часів, називають себе русинами (тобто ті, що живуть внизу). З другого боку Карпат — Підкарпатська Русь, а люди, які здавна замешкували тут, вважають себе підгорянами, або русинами. А там, далеко внизу, де є славний город Київ — Київська Русь і русичі, а ще далі на південь, тобто внизу — Руське море. Одне з найбільших географічних утворень Європи — Східноєвропейська рівнина — має ще й іншу, давнішу назву — Руська рівнина. І простяглась вона на величезному просторі від Північного Льодовитого океану на півночі й до Чорного (Руського) й Каспійського морів на півдні, від гір Центральної Європи (Судети й Карпати) на заході до Уральських гір і Могуджар на сході. Усе це — величезна територія, назва якої асоціюється з поняттям «низ», тобто «русь».

Термін «русь» і «руське» поширився у побутовій мові, має значення напрямку, державних утворень, географічних понять і місцевих мікротопонімів. Русь–Україна, Велика Русь, Мала Русь, Київська Русь, Галицька Русь, Забужанська Русь, Приазовська Русь, Руська держава, Руська земля, Руське християнство, Руський Каганат, Руська область (Україна), Руське воєводство, Руський Острів (Тмутаракань), руси, русини, «Руська правда» — збір прав, здійснений Ярославом Мудрим, у яку ввійшли положення прадавнього звичаєвого права (там не було смертної кари). Руська путь і Руське море. Біла Русь, Червона Русь і Чорна Русь. Руська поляна — містечко на Черкащині і селище з такою ж назвою на Закарпатті. Рава-Руська — містечко на Львівщині. Русин — село на Сокальщині, Рясна Руська — село на Яворівщині, Русинка — поле біля села Явора на Турківщині. У багатьох місцях України, Росії, Білоруси, а також у Польщі, Болгарії, Словаччині, Югославії, Голландії і інших країнах світу є прадавні назви з словами «Русь», «Руське», і всі вони позначають місцевість, розташовану в низині.

Петро ЗБОРОВСЬКИЙ,

м. Турка на Львівщині

www.ukrslovo.com.ua


Схожі матеріали :

Категорія: Історія Бойківщини | Додав: Admin (30.11.2009)
Переглядів: 3708 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 2
0
2 n.marchishak   (27.12.2010 13:52)
Приємно більше дізнатись історію про свою батьківщину.

0
1 Борис Яворський м. Турка   (29.07.2010 13:18)
слово «русь» означає «низ». Вираз «йти на русь» означає «йти вниз, у долину». Отже, коли приходили люди з-за гір і питали у місцевих мешканців, як пройти до тієї чи тієї місцевости, то завжди чули у відповідь: «На русь», тобто вниз

Коли я був маленьким так говорила моя баба, вона стверджувала що Самбір, Дрогобич, Стрий то вже росия, я сміявся що баба не знає географії.


Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.