Субота, 27.05.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Історія Бойківщини

Неіснуючі села Турківського району

У Турківському районі до переліку населених пунктів, які протягом 1939-1946 рр. зазнали виселення мешканців, відноситься сім сіл– Журавин, Дидьова, Локіть, Дзвиняч Горішній, Тернава Нижня, Тернава Вижня і Соколики. Понад сім тисяч мешканців, що були розкидані тогочасним радянським та польським режимами по різні боки сучасного українсько-польського кордону, заслуговують на те, аби згадати про їхні малі батьківщини, якими прокотилося жорстоке XX ст.

Журавин

Згідно із документами, існує інформація про надання до 1444 р. привілею на цю територію для рицаря Занка з Турки польським королем Владиславом Варненчиком. Це було найдавніше поселення у долині верхнього Сяну, яке знаходилося на давньоримському торговому шляху. Протягом XVI-XIX ст. були збудовані три дерев’яні церкви. У селі знаходився невеликий василіанський монастир і пивоварня.У 1831 р. у Журавині проживало 850 осіб. Поблизу старої церкви. яка була пошкоджена внаслідок бойових дій під час I світової війни, у 1918 р. була побудована церква Преображення Господнього в неоукраїнському стилі, яка була зруйнована радянськими прикордонниками у 1957 р. Село, населення якого станом на 1943 р. нараховувало 808 осіб,було виселене протягом 1944-1946 рр. внаслідок операції “очищення” прикордонної смуги. Церковний інвентар у 1945 р. був перенесений до церков у Дністрику Дубовому та Жукотині.

Дидьова

Село Дидьова було засноване до 1529 р. краківським воєводою Петром Кмітом. У селі в 1589 р. була споруджена церква, на місці якої у 1740 р. було побудовано наступну дерев’яну церкву, яка згоріла у 1859 р. В 1860 р. тут було споруджено дерев’яну тризрубну церкву Успення Пр.Богородиці,яка у 1956 р. була зруйнована радянськими прикордонниками (зараз на цьому місці є пам’ятна таблиця, встановлена місцевими мешканцями).

До села приїжджав відомий український письменник Іван Франко,який разом із дружиною відвідував свого шкільного товариша - місцевого священика отця Івана Кузіва, знавця етнографії бойків.Тут була рільнича спілка “Сила” і читальня “Просвіти”.

Село, населення якого станом на 1938 р. нараховувало 1332 особи, було виселене протягом 1940-1946 рр. внаслідок операції “очищення” прикордонної смуги.Церковний інвентар, що зберігався до 1993 р. у церкві с.Дністрик Дубовий, був переміщений переселенцями із Дидьової на Сокальщину (Львівська область). На території колишнього села збереглися руїни дворища, висадженого у повітря в 1960 р., руїни “будинку столяра”, в якому в 80-х рр. XIX cт. гостював Іван Франко (у 1890 р. він був заарештований у Дидьовій), а також руїни іншого великого будинку, кілька могил на цвинтарі та два придорожніх хрести.

Лікоть

Село Лікоть було засноване до 1565 р. краківським воєводою Петром Кмітом. Найдавніші відомості про церкву датуються 1589 р. Тризрубна дерев’яна церква Св.арх.Михайла було споруджена у 1737 р., на її місці, у 1927 р. було збудовано наступну святиню, яка у 1955 р. була знищена радянськими прикордонниками. У 1938 р. в селі проживало біля 655 осіб. Село Лікоть, населення якого станом на 1943 р. нараховувало 466 осіб, було виселене протягом 1945-1946 рр. внаслідок операції щодо “очищення” прикордонної смуги. Церковний інвентар було перенесено до церков у Боберці.

До цього часу на території неіснуючого села збереглися дерева, які оточували знищену церкву, її фундаменти,а також кілька могил на цвинтарі, відновленням якого треба завдячувати родині Ліміч,що встановила на місці церкви 3 хрести та обеліск поблизу цвинтаря.

Дзвиняч Горішній

Село Дзвиняч Горішній було засноване до 1529 р. краківським воєводою Петром Кмітом. У податковому реєстрі за 1589 р. згадується церква. Наступна дерев’яна церква була зведена у 1789 р. на лівому березі р.Сян. У 1905 р. на правому березі Сяну було споруджено церкву Св.арх.Михайла, яка була знищена після другої світової війни. Священик цієї церкви, отець Юрій Кміт, займався вивчення бойківського фольклору і був автором “Словника бойківських діалектів”. У 1938 р. населення Дзвиняча Горішнього нараховувало 1549 осіб. Село, населення якого станом на 1943 р. нараховувало 859 осіб, було виселене протягом 1944-1946 рр. До цього часу зберігся фундамент церкви з 1905 р.

Тернава Вижня

Згідно із документами, існує інформація про надання у 1444 р. привілею на цю територію для рицаря Занка з Турки, наданого польським королем Владиславом Варненчиком. Тернава Вижня було заснована над р.Сян у 1537 р. на підставі привілею, наданого краківським воєводою Петром Кмітом священикові Василю Ільницькому. Перша згадка про церкву походить із податкового реєстру за 1655 р. Наступний дерев’яний храм було споруджено у 1746 р., біля якого у 1889 р. було зведено церкву Св.апостолів Петра і Павла, що була розібрана після другої світової війни. До цього часу на території Тернави Вижньої можна ідентифікувати місце, де знаходилися церкви.

Біля села на початку 1915 р. відбувалися криваві бої I-ї світової війни. На лівому березі Сяну було розташоване підприємство, на якому із деревини бука, що постачалася вузькоколійкою, виготовляли елементи меблів,які експортувалися до Франції, Бельгії та Голландії. У 1931 р. в Тарнаві Вижній проживало 813 осіб. Тут у 1930 р. була читальня “Просвіти”. Село, населення якого станом на 1938 р. становило 765 осіб, було виселене протягом 1939-1946 рр. Зараз на території колишнього села є дев’ять садиб,у яких проживає 30 осіб.

Тернава Нижня

Так само, як і Тернава Вижня, це село було засноване у 1537 р. на підставі привілею, наданого краківським воєводою Петром Кмітом священикові Василю Ільницькому. Вірогідно, що церква у селі існувала вже у 1640 р. Наступний дерев’яний храм було споруджено у XVIII ст., він простояв до кінця XIX ст. У 1894 р. було зведено нову церкву Св.арх.Михайла (на правому березі Сяну), яка була розібрана після другої світової війни. Церковний інвентар було перенесено до церкви у Верхній Яблуньці. У 1931 р. чисельність мешканців Тернави Нижньої становила 1065 осіб.. Село, населення якого станом на 1938 р. нараховувало 929 осіб, було виселене протягом 1939-1946 рр. До тепер збереглося місце, на якому була стара церква та руїни мурованої дзвіниці.

Соколики

Село Соколики було засноване до 1556 р.краківським воєводою Петром Кмітом. Перша згадка про церкву походить із податкових реєстрів 1640 і 1655 рр. У 1791 р. було зведено нову дерев’яну тризрубну церкву Св. Дмитра, поруч з якою у 1931 р. було споруджено нову муровану церкву.

Завдяки побудові залізниці, Соколики стали локальним центром деревообробки, на пилорамі працювало понад 200, а на залізниці - понад 100 чоловік. У 1931 р. населення Соколиків становило 1716 осіб. Село також розвивалося як місце літнього відпочинку. В 1937 р. тут було сім будинків відпочинку і молодіжний Карпатський Дім “Байка”. У червні 1944 р. укріплену заставу німецьких прикордонників на лівому березі Сяну атакували 400 азербайджанців із партизанського з’єднання Сидора Ковпака, які для цього мусили подолати заміновану територію.

Село, населення якого станом на 1938 р. нараховувало 1520 осіб, було виселене протягом 1945-1946 рр. Після другої світової війни дерев’яна церква була знищена, а у мурований церкві було влаштовано спостережний пункт прикордонних військ. Зараз у цій церкві планується відкриття музею виселених сіл.

www.bieszczady.pl


Материал из Википедии :

Историческое село Соколики

Kоординаты: 49°05′58″ с. ш. 22°52′26″ в. д. (G)49°05′58″ с. ш. 22°52′26″ в. д. (G)


Основан 1556

Историческое село с 1946

Население 1520 человек (1938)

Соко́лики (Соколики Горные/Горские/Верхние) — историческое село, существовавшее до 1946 года на берегах Сана. В настоящее время территория села расположена по обе стороны государственной украинско-польской границы — в Турковском районе Львовской области Украины и в гмине Лютовиска Бещадского повята Подкарпатского воеводства Польши. Население в 1938 году составляло 1520 жителей.


Схожі матеріали :

Категорія: Історія Бойківщини | Додав: Admin (14.11.2009)
Переглядів: 8091 | Коментарі: 8 | Теги: Тернава Нижня, Локіть, Дзвиняч Горішній, Соколики, Журавин, Дидьова, Тернава Вижня | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 8
0
8 Таня   (29.11.2016 10:26)
Моя мама народилась в 1947р.  в с.Соколики, зветься   вона Наталка,  дівоче прізвище Голованич. Мого діда та її батька  звали Стефаном  ( по вуличному Подробенко), а бабусю Марія  .Мама розказує , що коли їй було 3 роки їх виселили з Соколійки.  Мені дуже цікаво  почути щось за своїх предків, кажуть мій дід був дуже  цікавою особою. Відгукніться, може хтось щось знає. А в Соколиках , я була коли мені було 12 років, там була погранична застава.

0
7 Андрій   (11.05.2016 12:33)
Андріана Мій дідусь та бабця теж з Тарнави. А чи ви не могли повідати тих історій, щоб не пропали? Чи сюди. Чи може написали на email?

0
6 Андріана   (24.04.2016 01:39)
Мій дідусь був переселенцем зі села Тарнава... Коханець Михайло... Він мені в дитинстві багато захоплюючих історій розказував про життя в цих краях... про війну і переселення...

0
5 Віта   (17.12.2014 11:35)
Цікава статья. Моя прабабуся в селі Соколики мала свій ліс. Було б цікаво прочитати про заможних жителів цього села,можливо щось би дізналась про свою прабабусю Анну Кость(Коханець).

0
4 Наталя   (09.10.2010 02:30)
Ба-а, пане Крохмалю, кобы была порядна дорога від Борині до Боберки, то могли бы-змо їхати з Вамы до Скородного ци Літовищ прямийко тов дорогов, а ни мордуватися церез Смільницю ци Нижанковичі.

0
3 Ілля Крохмаль   (08.10.2010 13:55)
На прикінці липня .початку серпня побував ,як і раніш планував , в Турківському районі . Був свідком Другого Світового Конгресу Бойків.
Побував і у глибинці Турківського району. Скажу Вам відверто.Все сподобалось. А що особливо вразило, так це то ,що чим ближче до Європи, тим гірші дороги.А до села Мшенець, не Турківського району , взагалі глум,а не дорога.Так що прошу майбутніх депутатів від ЄЦ звернути на це увагу. Побував і на місці встановлення пам'ятника "Корінь роду Лимич", встановленого в 2000році,але чомусь назва села Лікоть ,а в неіснуючих селах "Локіть" , чи це одне і те саме,чи просто помилка.

0
2 Наталя   (30.08.2010 00:17)
Пейзаж на фото, де історія Ліктя, - повний дзен.
Я чула з дитинства такі назви цих сіл - Тарнава, Дзвинячий (там були славні скрипалі), Дидьова (там Сян мож было перейти вбрід), Соколіка (там были тартаки)...
Відповідь адміна:
Що Ви розумієте під словом "дзен" ?
Стосовно назви с.Лікоть ,то зустрічаються обидві назви (обидві транскрипції з польської).
В Соколиках були колись не лише тартаки. Там робили бочки (до цього часу збереглися руїни "бочкарні").
Крім того там були будинки відпочинку та різні "веселі заклади" , де відпочивали знатні люди. Зараз залишилася лише залізнична станція та декілька будинків біля неї.Над в.Турочками ще є хутір Соколіка (5-6 хат)
Я там виріс ,тому знаю ,що зараз це місце називається Соколіка хоч залізнична станція називається Соколики.
Сян там і зараз неглибокий. В дитинстві ми в Сяні ловили форель руками з-під каменів ,прикордонники іноді пускали до річки(місцями глибина тоді була до 1 м по всій ширині)

0
1 Михайло   (08.07.2010 00:46)
Дякую Вам.Хороші коментарі пишете,щось довідався за історію маминого села.Дуже мені приємно,що такі речі не забуваються.Пишіть,а ми почитаємо..
Відповідь адміна:
Є ще декілька задумок по цій темі. Найближчим часом викладу.


УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.