Понеділок, 18.02.2019 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Історія Бойківщини

НАРОДНА АРХІТЕКТУРА БОЙКІВЩИНИ (Частина 2)

ГОСПОДАРСЬКЕ БУДІВНИЦТВО

Як вже зазначалося дослідниками, бойківське народне будівництво характеризується багатством форм, вдалим вибором пропорційних співвідношень окремих частин, стриманістю у художньому оздобленні. Це стосується і господарських будівель.

Найважливішими будівлями у традиційній бойківській садибі були стайня, куча, шопа, оборіг. У загальних рисах ці споруди всюди майже однакові. За розмірами, кількістю їх у садибі можна судити про заможність власника.

Серед господарських будівель виділяється стайня. Під цією назвою розуміються всі приміщення у споруді: стаєнка, боїще, стодола. Будівлі стаєнь відокремлені, а заразом з хатою утворюють так звану "довгу хату". Стайні ставили найчастіше паралельно до хати або боком, утворюючи разом зі стіною, протилежною до фасадної, широке подвір'я.

Оглянуті і детально досліджені стайні з сіл Либохора і Бітля Турківського району, села Тухолька Сколівського району є типовими будівлями цього типу в басейні р. Стрий (такі стайні поширені також у східній частині Бойківщини). У плані ці будівлі складаються зі стайні, боїща і стаєнки. Ззаду вздовж усієї будівлі "пелевник" (загата, половник, притула) для сіна і полови. Стіни складені з кругляка діаметром 20-30 см або брусів. Деревини брали на всю довжину будівлі і в'язали на кутах крайніх приміщень у вінці. До кожного приміщення були окремі вхідні двері, а в боїще двостулкові ворота.

Дах кроквяний, чотирисхилий, стрімкий. Висота даху в три рази перевищує видиму частину зрубу. Покриття солом'яне, сніпкове.

Стайня - найважливіше приміщення в будівлі. Заходили до стайні по широкому помості, нахиленому однією стороною до самої землі. Серединою приміщення, від дверей до протилежної стіни укладають бертницю (дерево, витесане з чотирьох боків, покладене нижче помосту, по ньому стікала сеча, зсували гній). Підлога покладена перпендикулярно до бертниці з перерізаних вздовж на дві половини колод півколом донизу. Стеля дощата на поперечних "бальках". У стайні з одного боку ставлять коней, з другого - корів. До стін на всю ширину стайні підвішені драбини, а нижче їх -жолоби. Між коровами і кіньми є перегородка - "перебойка". У куті за дверима є прича з дощок, піднята над підлогою. Тут ночував господар, чекаючи приплоду. Іноді на причі спали новоженці.

Організація утримування худоби в стайнях на Бойківщині свідчить про високу культуру тваринницького господарства.

Боїще використовували для молочення снопів, віяння зерна. Долівка найчастіше глиняна. її вбивали довбнями чи праником, або заганяли на ніч овець. Зрідка ставили дерев'яну підлогу. Стелі не було. У протилежній від входу стіні є вихід до притули.

Стаєнку з дерев'яною долівкою влаштовували ліворуч або праворуч від боїща, тут утримували овець.

Піддашшя на віз ставили з правого або лівого боку стайні. Ширина піддашшя 1,5-2 м.

На Бойківському Закарпатті (Міжгірському, Воловецькому і Великоберезівському районах) зрідка і Галицькій Бойківщині, зустрічаються дводільні стайні (боїще + стайня). Вздовж загальної стіни - половник (загата). Стіни зрубів і стаєнь найчастіше складені з кругляків. Особливістю цього типу будівель є ще те, що входили до стайні через двері в причілковій стіні. З боїща є двері до стайні. Через них заносили взимку корми. У боїщі долівка дощата, як і в стайні. Драбини на сіно, жолоби розташовані при довших перехідній і задній стінах. Дах чотирисхилий, кроквяний. Покриття - солома-мерва. Внизу кілька рядів з кичок.

Навпроти стайні - яма на гній. Найчастіше вона мала форму лійки глибиною до 2 м, стіни її викладені камінням.

У заможних селах трапляються стайні дуже великих розмірів, довжиною до 20 м. Прикладом такої споруди може бути стайня в с. Волосянка Сколівського району, побудована в 1897 р. У плані вона складається з дровітні, боїща, стайні, ще одного боїща і стайні. До усіх цих приміщень ведуть окремі двері у фасадній стіні. У стайнях використовують влітку решітчасті двері, взимку - дощаті.

Цікаву різновидність становлять стайні, в яких боїща висунуті допереду Таку стайню Музей народної архітектури та побуту у Львові придбав у с. Вовче Турківського району Львівської області. Конструктивно будівля складається з окремих зрубів стайні і комори, які з'єднані половником і воротами влаштованого між ними боїща. Подібне спостерігаємо і в описаних нижче "довгих хатах".

Стодола і стайня початку XX ст. в с. Буковець Міжгірського району Закарпатської області.
З книги: П.Макушенко. "Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII — начала XXвека) " — М., 1976

Стіни таких стаєнь найчастіше складені зі смерекових брусів товщиною 20x25 см. Дах чотирисхилий, дуже високий і стрімкий. Особливістю цього типу стайні є те, що при них ставили ще й комори. У заможних господарів завжди було дві комори. Одну з них при хаті використовували для зберігання одягу, зерна, запасів їжі, цінностей. Це було приміщення господині. Комора при стайні використовувалась для зберігання різного знаряддя, зерна. Тут всім опікувався господар ("ґазда"). Таким чином, у садибі, представленій окремими будівлями, трапляються стайні двох типів: з висунутим допереду боїщем і з воротами на рівні стін. У плані стайні розрізняють: стайня, боїще, стаєнка; боїще, стайня; дровітня, боїще, стайня, боїще, стайня; стайня, боїще, комора.

Недалеко від стайні ставили кучу. Часто її прибудовували до стіни стайні. Висота зрубу 1,3 м, ширина - 1,2 м, довжина -2 м. Куча має піддашшя у причілковій стіні. Дах чотирисхилий, покритий соломою. Використовували як приміщення для свиней.

Доволі густо розсіяні по схилах гір і в долинах обороги. їх можна зустріти і на території садиби, і на сіножатях, і на полонинах, і в лісі. Конструктивно оборіг примітивна, але дуже практична споруда для зберігання сіна, соломи, збіжжя. Вогке сіно чи снопи легко просушуються тут вітром.

У згадуваній вище статті "Етнографічна експедиція на Бойківщину" Іван Франко подає ґрунтовний, єдиний в етнографічній літературі детальний опис оборогу. В оповіданні "Під оборогом" описує вигляд оборогу з середини і розповідає про те, як будував оборіг його батько.

Чотири бруси 3-4 м завдовжки з'єднують у квадрат, у внутрішніх краях якого висвердлюють скісні отвори. В ці отвори вкладають товсті жердини, які зверху сходяться, і міцно скріплюють вінком, сплетеним з хмизу. До жердин прикріплюють довгі тонкі ліщинові поперечки. Цей стіжковий каркас покривають соломою. Виготовлений таким способом дашок є головною частиною оборогу. На місці, де він має бути встановлений, викопують чотири ямки і в них прямовисно вставляють стовпи, які закріплюють так, що кінець кожного проходить крізь отвір у куті даху. Таким чином дах можна опускати або піднімати, закріплюючи кілками на стовпах потрібне положення. У долинах, де частим гостем була повінь, у нижній частині оборогу до висоти 2 м іноді влаштовували стаєнку для свиней. Така нижня будівля мала по краях спеціальні перекриття, що нагадували звичайні дзвіниці. Отже, такі обороги дають можливість вияснити генезис багатоярусних перекриттів замкового, оборонного та церковного будівництва.

Досліджуючи дерев'яні церкви М. Драган вказує, що верхи церков з пірамідальним перекриттям, які збереглися в Галичині і на Волині, були колись в Україні у переважній більшості. Часте використання цієї форми пояснюється обороговою, тобто квадратною формою в народному будівництві. Заломи у конструкціях церков він пояснює заломами солом'яного даху. Обороги зі стайнями внизу були характерні, як стверджує польський дослідник д-р Ю. Чайковський, і для північних околиць Сянока.

Склеп або пивницю будували найчастіше під хатою (коморою або сіньми), під шпихліром. Часто ставили недалеко від хати, місце вибирали сухе, на пагорбі. У східній Бойківщині траплялись пивниці поряд по 3-5 штук. Розміщали їх на громадській території. Це були різні за розмірами, формою і розташуванням споруди, але загалом вони створювали цікаві архітектурні ансамблі.

Найпоширенішим типом пивниці є яма, яка завершується трисхилим солом'яним дашком; біля входу її зашивали дошками і ставили двері.

Часто під пивниці вибирали спеціальні пагорби та схили, в яких викопували ями глибиною до 2,5 м. Стіни обмуровували лупаним камінням. Потім на стіни закладали півкруглі конструкції ("буштилі"). їх ставили по кілька поруч, прикривали дошками й на цьому мурували склепіння. Після закінчення робіт виймали буштилі і дошки. Над склепінням ставили дах або шпихлір. Двері у пивницях дуже низькі, лише щоб міг зайти чоловік з мішком. У пивницях тримали картоплю, буряки, моркву. Під стріхою переховували околоти, в'язки китиць та сіно.

Шпихліри були обов'язково підняті над землею. У них зберігали зерно, сукно, полотно, дрібні сільськогосподарські знаряддя, дерев'яний посуд, який використовувався сезонно. На горищі складали найкращі сорти сіна або отаву (сіно другого кошення).

Будували шпихліри з добре припасованого брусового дерева. Кути вінців з'єднували в "риб'ячий хвіст". Дахи - двосхилі, чотирисхилі. Фасадом для шпихліра найчастіше була причілкова стіна. Тут на продовженні нижніх вінців влаштовували відкриті галерейки, над якими два або більше стовпчиків підтримували продовження даху. Іноді галерейки спереду були зашиті дошками.

Найчастіше зустрічаються на Бойківщині, особливо в басейні Опора і Стрия, шпихліри, встановлені над пивницями. Чудовим прикладом такої будівлі є шпихлір з с. Плаве Сколівського району, що у Львівському скансені. Особливістю цього шпихліра є те, що крім галерейки на фасаді, тут є широке піддашшя з протилежного боку, де складали плуги, борону, сани й інші сільськогосподарські знаряддя. У с. Комарне Турківського району зберігся шпихлір такого типу під двосхилим дахом, з галерейкою, зашитою декоративно різаними дошками. Вхід на галерейки влаштовували по спеціально покладених каменях або дерев'яних сходах.

Хата з господарськими приміщеннями в с. Гусний Великоберезнянського району Закарпатської області.
З книги: Die Fotografien Florian Zahletals ausgewählt und eingeleitet von
Paul R.Magocsi "Holzkirchen in den Karpaten " - W.Braumüller.A 1092Wien

У Турківському, зрідка Сколівському районах та на Закарпатті поширені шпихліри з галерейками на підмурівках з каменю.

У Сколівському районі зрідка трапляються шпихліри у вигляді видовженої будівлі з вхідними дверима у довшій стіні. Дах двосхилий під ґонтами.

Шопа підходить торцем до комори. Дах покривають дошками. У ній тримають вози, сани, дрова.

"Довгі хати". Цей тип будівель в минулому на території Західної Бойківщини становив до 80%. Рідше трапляються такі будівлі в центральній і східній частинах.

"Довгу хату" будували у трьох варіантах, які залежали від форми та місця розташування "боїща". У першому варіанті боїще розміщене на рівні стін інших приміщень і має один вхід - широкі ворота. Другий варіант (Старосамбірський, Турківський райони Львівської області) - боїще виступає допереду і має, крім широких громіздких воріт, ще двоє бічних дверей. Особливістю цієї будівлі є те, що конструктивно вона складається з двох зрубів - стайні і хати, з'єднаних стіною половника, воротами, дахом. Часто при цьому варіанті споруду оперізує половник. Розташування господарських приміщень під одним дахом з житлом було зумовлене бажанням наблизити їх до житла, утеплити їх, зекономити матеріал.

Стайня кінця XIX ст. в с. Волосянка Сколівського району Львівської області

Третій варіант "довгої хати" споруджували бідніші селяни. У ньому боїще поєднане з сіньми, що надає будівлі особливого архітектурного рішення: сіни далеко більші, ніж звичайно, і мають два входи (широкі ворота на завіз збіжжя і вбудовані в них двері для щоденного використання). У сінях є хатній і господарський реманент. Таким чином, вони виконують подвійну функцію.

Сіни, які виконують функцію стодоли, крім Бойківщини, відомі на Лемківщині. В основі цих споруд лежать окремі зруби: хати і стайні. На думку польського етнографа Р. Райнфуса, з часів переходу від кочових волохів (пастухів) на осіле життя примітивні пастуші споруди були розбудовані таким способом, що навпроти будівлі, спільної для людини і тварин, з'явилась стайня - окреме приміщення для тварин. У ній вхідні двері були навпроти хатніх дверей.

Перекриття обох приміщень спільним дахом і утворення таким способом одного будинку було продиктоване бажанням більш зручного розташування та кращої комунікації між спорудами. Спочатку між цими будинками був вільний простір, пізніше з головного фасаду і протилежного боку з'явились широкі в'їздні двері. Так створилось боїще. Вхідні двері до стайні вели через боїще, що створювало певні незручності, особливо підчас молотьби. Щоб їх уникнути, зробили двері до стайні безпосередньо з вулиці. Сіни з'явились внаслідок подальшої розбудови, коли почали будувати окремо боїще.

У "довгих хатах" з планом: сіни + хата + комора + боїще + стайня збереглись у конструкції окремі зруби хати і стайні. Існування їх тут слід вважати традиційним і виправданим середніми розмірами будівельного матеріалу до 10-12 м. Стовпи для видовження стіни використовуються рідше.

Із зникненням дрібних селянських господарств, організацією колгоспів відпала потреба у возівні, боїщі, великій стайні. Давніх господарських будівель залишається менше. Тому наукове дослідження їх має велике значення для історії архітектури, розробки сучасних проектів господарських будівель із застосуванням народних традицій.

ЦЕРКОВНА АРХІТЕКТУРА

Сьогодні Бойківщину вважають своєрідним заповідником найцікавіших зразків народної церковної архітектури, на нашу думку, єдиним в Україні. Це підтверджується не тільки великою кількістю однотипних збережених храмів, а й історичними джерелами. Так, наприклад, у Генеральних візитаціях церков Старосамбірського деканату за 1766 рік, які зберігаються в Національному музеї у Львові, подаються докладні описи відвіданих візитаторами церков. Ці документи містять докладні характеристики церков, у яких зазначено, з якого матеріалу вони збудовані, способи обробки дерева, кількість верхів і заломів кожного верху.

Старосамбірський деканат в той час охоплював місто Старий Самбір і 47 сіл. Тепер ці місцевості розділені між Старосамбірським (30), Турківським (10), Дрогобицьким (5), Самбірським (2) районами, розташованими в межах етнографічної бойківської зони. Збереглися описи 43 церковних будівель. Сучасний дослідник церковної архітектури В. Слободян систематизував їх і дав коротку характеристику. 12 храмів, які мали тридільне планування, були триверхі і мали однакову кількість заломів; 10 храмів мали виший верх нави і нижчі однакові - вівтаря і бабинця; 9 мали різні висоти верхів; 3 одноверхі храми з двозаломленими верхами над навами; 8 храмів - двоверхі, але з різноманітними верхами. В останніх верхи є тільки над бабинцем і навою. Таким чином, усі церкви, крім однієї, хрещатої в плані, мають подібні, типово бойківські, архітектурні форми і планування. Отже, можна стверджувати (лише на прикладі одного адміністративного району) про масовість цього типу храмів.

Бойківське церковне будівництво давно цікавило дослідників народної архітектури, етнографів, зокрема І. Грабаря, Г. Лукомського, О. Лушпинського, В. Січинського, В. Щербаківського, М. Драгана, П. Юрченка, П. Жолтовського, Г. Логвина, І. Могитича [2].

Хочеться розпочати наше дослідження бойківської церковної архітектури його високою оцінкою Ігоря Грабаря, вихідця із Закарпаття, пізніше відомого українсько-російського художника, мистецтвознавця, який писав: "У них (храмах - авт.) Прикарпатська Русь сказала своє власне слово, невідоме ні півночі, ні півдню Росії... Ось, де самобутнє мистецтво Прикарпатської Русі торжествує своє найвище досягнення! Тут, у цих легко злітаючих до неба струнких силуетах храмів, у дитячій простоті їх конструкцій, що надає їм вигляду дивовижних іграшок, виявилась вся надзвичайна чарівність цього справді народного мистецтва".


Миколаївська церква з с. Кривка Турківського району
Львівської області. 1763.
Музей народної архітектури та побуту у Львові

Польський письменник, історик і мистецтвознавець В. Лозінський зазначав особливу конструктивну легкість бойківських церков: "Усі церкви... створювали враження такої легкості і летючості, що здавалося, вистачить підважити тільки кути будови, щоби вона почала плисти догори немовби чудовий вітрильник, захоплюючи повітря розіпнутими наметами дашків" [3].

Як вже було зазначено, бойківські храми тридільні і триверхі. Цей тип храму ніде в Європі і в світовій архітектурі не має таких оригінальних форм, як в Україні, зокрема на Бойківщині. Походження цих об'ємнопросторових форм бойківських церков дослідники пояснюють різними джерелами: кам'яними роменськими храмами, вірмено-кавказькими хрестоподібними в плані спорудами, візантійським типом церков. Водночас вони стверджують, що триверхі церкви можна побачити на мініатюрах "Ізборника Святослава" 1072 року і Київської "Псалтирі" XI ст. У давніх українських колядках також співається про "церкви з трьома верхами". Тридільність властива також для пам'яток українського мурованого будівництва XIII, XIV, XV ст. Але, як би це не було, бойківський будівничий створив свої традиційні форми трикамерної церкви. Цей поділ на три приміщення підтверджується вимогами Літургії: в західній частині церкви, так званому бабинці, стояли жінки і просто захожі, в наві відбувалося богослужіння, вівтар, як і в інших церквах, був відгороджений царськими і дияконськими вратами і мав спеціальне приміщення.

Розосередження сіл, бідність селян не сприяли будівництву великих сакральних споруд, тому бойківська церква невелика. Звідси особлива увага до композиційних засобів і архітектурно-художнього завершення. Утаємниченість і монументальність -основні якості бойківських церков, їх своєрідні риси.

Конструктивно, як вже згадувалось, бойківська церква складається з трьох майже квадратних зрубів. Перекривають їх пірамідальні верхи. Прагнення будівничих надати верхам більшої висоти та стрімкості спричинило застосування архітектурної конструкції "залому", як називають в Україні своєрідну форму, коли на зрізану на певному рівні чотиригранну зрізану піраміду ставили невисокий вертикальний зруб, який в свою чергу, накривали чотиригранною зрізаною пірамідою. Повторюючись кілька разів, поступово зменшенням ширини "заломи" утворюють ритмічну уступчастість верха, надають його обрису м'якості, стрункості. Художньої виразності храми набувають завдяки обшивці верхів ґонтом, що позбавляє дахи сухості геометричних ліній. Водночас це обшиття повітропроникне і тому деревина зрубу і каркасу даху може "дихати", що оберігає будівлі від гниття.

Навколо всіх культових споруд влаштовували опасання, тобто суцільне піддашшя з великим виносом, яке захищало нижні частини зрубів церков від дощів. Під опасаннями збирались люди, відпочивали. Перед входом до церкви опасання часто розширювали і воно разом з різьбленими стовпчиками, що підтримували його, утворювало відкриту галерейку.


Митрополит Андрей Шептицький на посвяченні
Кривківської церкви у 1930 р.

У деяких церквах над основними чотирикутними зрубами є восьмикутні покриття - це результат впливу бароко. Восьмикутник сприяв створенню гри світлотіней, контрастному співвідношенню форм, закладених в архітектурі кам'яного бароко. Але творчий інстинкт майстрів, стійкість народних традицій дали можливість не копіювати такий чи інший засоби стилю, а виявити різноманіття традиційної зрубної техніки. Восьмикутник був відомий віддавна, тому хоч і був він у даному випадку перенесений з круглих форм кам'яного бароко на дерево, став органічним і в зрубному будівництві. Барокові риси лише пом'якшили, зробили більш обтічними форми перекриттів. Незважаючи на невеликі розміри, дрібну фактуру ґонту, яким обшивали верхи, церкви виглядають монументально. Ця монументальність не є випадковою, оскільки певна система пропорцій в сакральних будівлях доведена до максимальної точності.

Видатний український дослідник архітектури П. Юрченко проаналізувавши обміри декількох храмів, зокрема і Миколаївської церкви 1763 р. з с. Кривка, що сьогодні експонується в Музеї народної архітектури та побуту у Львові, вивів основи їх пропорціювання [4]. Виявилось, що замовник визначав розмір центрального приміщення -нави, будівельник же брав його за основу. В церкві з с. Кривки половина діагоналі нави (4,5 м) дорівнює довжині бабинця. Цей розмір був вихідним і для вівтаря. Маючи довжину бабинця і нави, можна було визначити висоту нави (11,05 м). Уся довжина будівлі - від виходу до східної стіни вівтаря —дорівнювала загальній висоті середньої бані. Співвідношення розмірів Кривківської церкви найбільш точне, класичне. Чітка система пропорціювання дала можливість створити завершений художній образ споруди.

Намагаючись передати людині ілюзію духовного злету, єдності з Богом, відірвати прихожанина від буденності, будівельник шукав незвичайної висоти. Тяжкі бруси нижніх зрубів, лійками перевернених догори, топляться в тіні даху. Далі все зашите ґонтом, який подібно до кори оточує всі ступені ярусів - заломів. Як зауважує польський письменник В. Лозінський в "Бусовиській мадонні", фактура, створена завдяки ґонту, робить верхню частину церкву єдиним масивом, що здіймається над землею. Монументальність образу створюється співвідношенням пропорцій і розмірів з людиною. Вхід в бабинець із заходу (головний вхід) має висоту середнього зросту людини, проріз в наву - висоту людини з піднятою рукою, висота підкупольного простору в наві відкривається погляду людини лише, коли він проходить цей проріз. Так виникає відчуття висоти в інтер'єрі.

Інтер'єр бойківських церков (для прикладу візьмемо згадувану Кривку) відкривається для відвідувача, ніби театральна сцена: через фігурне прорізаний прохід з бабинця до нави видно різьблені решітки іконостасу, а далі через царські врата потрапляємо до престолу з кивотом (місце, де знаходиться чаша з "Божими Дарами" для причащання віруючих). Іконостас повторює форму підкупольного простору нави. Внутрішнє просторове багатство підкреслюється грою світлотіней, зумовленою розташуванням джерел світла. Маленькі віконця освітлюють тільки наву, творячи контраст із затемненим бабинцем. Над навою - хори, продовження яких із-зовні набирає форми галерейки. На ній виступали церковні співаки. Взагалі, збільшення площі церкви за рахунок другого поверху - просторих хорів - дуже древній прийом, започаткований ще в період Київської Русі.

Сьогодні на Бойківщині налічується понад 250 дерев'яних храмів. Серед них найбільше збудованих в другій половині XIX ст. - на початку XX ст. і тільки зрідка трапляються церковні споруди ХУІІ-ХУІІІ ст. Для всіх них, як вже зазначалося вище, властиві одні і ті ж творчі підходи, художньо-архітектурні вирішення, тому в загальних рисах вони подібні. На багатьох пам'ятках збереглися імена будівничих: Василь Суран, Андрій, Лука Снігур, Стефан Косилович, Степан Паньків, Семен Коваль, Ілля Пантилимон, Костянтин Риштей та ін.


Церква в с. Матків Турківського району Львівської
області. 1683.

Ігор Грабар у згаданій вище праці виділив серед бойківських храмів лише кілька, які особливо зацікавили його. Про церкву в Кривці ми вже згадували.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1838 року в с. Маткові Турківського району споруджена народними майстрами Самусем Мельниковичем і Василем Івановичем, а дзвіниця Михайлом Векличем. Будівля дерев'яна, тризрубна, триверха. Всі зруби перекриті восьмикутниками із заломами (центральний верх -п'ятьма, бічні - чотирма). Споруда по периметру оперізана піддашшям на кронштейнах - випусках вінців. В інтер'єрі вирізняється високоарковий проріз між бабинцем і навою.

Церкви описаного типу найбільш поширені в південно-західній частині Турківщини. Своїми формами церква в с. Маткові подібна до церков сіл Нижнє Висоцьке, Комарники та Миколаївської церкви, що з Кривки.

Цікавою й оригінальною є Святодухівська церква 1814 року, що в с. Нижнє Висоцьке Турківського р-ну, яка була споруджена майстром Костянтином Риштеєм, теслями Гаврилом Іродом, Михайлом Товтиним, Іваном Васівим.

Особливістю споруди є складна багатозаломна система перекриття, яка складається з трьох восьмигранників на чотирьох чотиригранників над бабинцем і центральним зрубом, і двох восьмигранників та чотирьох чотиригранників над східною частиною. В інтер'єрі органічно зливається глибинне і висотне розкриття простору. Церковний верх кріпиться стяжками на рівні основи заломів. Вівтар стелі - на рівні першого залому.

Подібну систему перекриття має церква Різдва Богородиці 1780 року в с. Бусовисько Старосамбірського району. В інтер'єрі є всі висотно розкриті верхи, які створюють єдиний внутрішній простір. Бабинець з'єднаний з центральним зрубом вирізом аркової форми.

Чимало цінних храмів бойківської будівельної школи в Сколівському районі, зокрема в с. Кальне, Коростів, Опорець, Плаве, Орявчик, Ялинковате, Розсохач, Риків.

Церква Луки 1862 р., що в с. Орявчик, побудована відомим будівничим С. Косиловичем. В ній центральний зруб має восьмигранний верх з п'ятьма заломами, верх бабинця - з трьома, східного зруба-з двома. Всі три баштоподібні об'єми поєднані в пірамідальну композицію, в якій, починаючи з піддашшя, зростає горизонтальний ритм членувань. В інтер'єрі простір всіх верхів відкритий.

Дещо інше завершення має Михайлівська церква 1901 року, що в с. Сможе. Центральний верх у ній складається з двох чотирикутників, які зменшуються вгору і переходять у восьмикутник, що завершується високим глухим ліхтарем. Оригінально вирішені завершення двох бічних об'ємів, в яких переходи від чотиригранників до восьмигранників здійснені за допомогою трикутних парусів. Піддашшя, які оточують будівлю по периметру, лежать на випусках вінців.


Михайлівська церква 1863 р. з с. Тисовець Сколівсько-
го району Львівської області. Музей народної архітектури
і побугу у Львові. Мал. А.Давидовського

Церкви в селах Хащованому, Ялинковатому того ж району цікаві тим, що верхи в них перекриті восьмикутниками, дещо опуклими пірамідами, які тримаються на високих восьмикутниках, і завершуються витягнутими цибульчастими главками на глухих барабанах.

Є цінні зразки бойківської церковної архітектури в Івано-Франківській, Закарпатській областях. Наприклад, в с. Черче біля Рогатина збереглася Василівська церква XVI ст., яка була перевезена з Бойківщини. Вона така ж тризубна, триверха, як і всі бойківські споруди цього типу. Центральний зруб вищий за бічні, перекритий чотирикутником в основі і верхом з трьома заломами, бічні - з одним. Верхи завершені маківками. Оточена церква піддашшям на фігурних кронштейнах. В інтер'єрі дуже низький бабинець з'єднаний з навою невисоким арковим прорізом.

До бойківського типу належать чудові храми в селах Гусний, Вишка, Сухий, Ужку, що у Великоберезнянському районі Закарпаття.

Невід'ємними частинами церковних ансамблів є дзвіниці. Вони найчастіше дво-, триверхі, подібні за формою, хоч нема серед них однакових. Наприклад, дзвіниця при церкві 1874 року в с. Коростів Сколівського району квадратна у плані, двоярусна. Нижній ярус -зрубної конструкції, верхній - каркасний, піддашшя спирається на приставні кронштейни. Дзвіниця біля церкви 1844 р. в с. Опорець побудована майстром Біланом. Триярусна, квадратна в плані, покрита восьмикутною пірамідою. Нижній ярус - зрубної конструкції, верхні - каркасної з ажурними галереями на обох ярусах. Піддашшя лежить на випусках венців.


Дзвіниця біля церкви з с. Тисовець.
Мал. А.Давидовсъкого

Якщо при будівництві церков іноді застосовували найпростіші народні конструктивні прийоми, то при спорудженні дзвіниці при Михайлівській церкви 1863 року з с. Тисовець Сколівського району, що експонується в Львівському музеї архітектури та побуту, - уже складніші. В її основі - квадратний зруб, який покладено на восьмигранник з відповідним пірамідальним завершенням.

У минулому дзвіниці служили не тільки для дзвонів, але й виконували функції сторожової вежі, комори та прохідної брами. Власне у дзвіниці с. Тисовець на нижньому поверсі є наскрізні двері, через які проходили на церковне подвір'я.

Зразком високої майстерності бойківських теслярів є дзвіниця 1790 року, що при церкві св. Михайла в Ясениці-Замковій. Зрубна, квадратна в плані, має три поверхи та завершення у вигляді восьмикутного стіжкового даху. Нижній зруб оперезаний відкритою галереєю на стовпах. Другий поверх найвищий, хоча в плані менший від нижнього, оточений напіввідкритою галереєю у вигляді аркади.

Первісно тут розміщувалась каплиця. Третій, найнижчий ярус має трапецієподібні вікна, які розміщені по п'ять з кожного боку. Усі три поверхи з'єднані між собою драбинами. Висота дзвіниці -14 м.

Без бойківських храмів і дзвіниць не можна собі уявити Карпатську Верховину, відчути її красу. Відомий український письменник Стефан Ковалів побував у с. Тисовець, де стояла тільки збудована Михайлівська церква 1863 року (тепер вона експонується у Львівському музеї архітектури і побуту). Він з захопленням описував цю церкву на фоні гірського пейзажу в нарисі "Навпростець": "Хати-хижини як близниці-сестриці розсіялися на загорках берегах". На фоні села і гір виділялася "одна тилько церковця свята, озарена лучами золотистими заходячого сонця". Далі письменник пише:"... лагодила в моїх очах сю дикість природи... як видалася нам величною ця смирненька святиня. Вона може найвище стояла між всіма посестрами Галичини на хребті Бескида".

Працюючи над статтею, аналізуючи приблизно одного віку типові форми і плани культових споруд, переглядаючи матеріали польових відряджень, видання з фотографіями, автор цих рядків захоплювався простотою конструкцій храмів, їх подібністю між собою, а водночас неповторністю архітектурно-художнього завершення бойківських церков і дзвіниць, що свідчать про величезний творчий доробок місцевих народних будівничих, які протягом століть виробляли свої конструктивно-композиційні принципи та концепції, внаслідок чого на території Бойківщини створився своєрідний острів архітектурних скарбів.

ПАМ'ЯТКИ НАРОДНОГО БУДІВНИЦТВА З БОЙКІВЩИНИ В МУЗЕЯХ ПРОСТО НЕБА

Цінні зразки окремих пам'яток з Бойківщини зберігаються в музеях просто неба Києва, Львова, Ужгорода і в Музеї народного будівництва в м. Сянок (Республіка Польща).

Найбагатша і найцікавіша експозиція з бойківських пам'яток, що сьогодні налічує 24 архітектурні об'єкти, розташована в Музеї народної архітектури та побуту у Львові. Саме в цьому секторі представлені найдавніші із збережених в Карпатах хати, збудовані у 1749, 1792, 1812, 1860 роках.

Особливо цікава хата 1749 року, яка перевезена з с. Либохора Сколівського району. Це найдавніша хата в Українських Карпатах, яку працівникам музею вдалося виявити під час багатьох поїздок на Бойківщину. На одвірку зберігся напис про рік її побудови, а на сволоку зазначено, що хату будував Стефан Пович зі своїми синами. Майстром був відомий в краю будівничий Фесіо (Федір) Удич, який, до речі, будував у 1739 році церкву в с. Лужки, що є пам'яткою народної архітектури). Будівля складається з хати, сіней і комори, у ній багато архаїзмів: гряди під стелею, глиняна долівка, курна піч, маленькі дев'ятишибкові віконця, які відкриваються за принципом волокового.

У хаті 1792 року з с. Орявчик Сколівського району власне хата знаходиться між сіньми і коморою. Це, як вже зазначалось вище, згідно з твердженнями старожилів, робилось з метою утеплення. Зруб споруди високий, з нахиленими до середини стінами, ховався під стрімким солом'яним дахом. Фасад прикрашений галерейкою. У хаті курне опалення.

Львівський музей народної архітектури та побуту:
І. Полісся II. Волинь ІІІ.Бойківщина IV.Закарпаття V. Лемківщина

Класичним зразком місцевого будівництва є садиба з с. Либохора Турківського району Львівської області. Хата збудована в 1812 році і має планування таке ж як і попередня, але приміщення у ній більших розмірів. Цікавими деталями хати є прикрашені різьбою віконні рами, глибоко посаджені в зруб. До садиби входять господарські споруди -стайня 1903 року з приміщеннями для обмолоту зерна, стайня для корів і коней, комора і пивниця.

У центральній частині Бойківщини в кінці XIX ст. заможні селяни зводили будівлі з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми. Цей тип представлений в Музеї хатою 1910 року з с. Тухолька Сколівського району Львівської області. Стіни її складені з різних брусів. Дах, на відміну від традиційних будівель такого типу, двосхилий, невисокий, із зрізаними фронтонами на бічних фасадах. Вздовж будинку, з фасадного і тильного боків, розташовані галереї. Дах над ними підтримується кронштейнами з художньо вирізаними стовпами. Входи на галереї виконані у вигляді аркового порталу з широкими одвірками, оздобленими плоскою різьбою з традиційними мотивами: розетами, рослинним орнаментом.

На території Карпат західніше витоків Дністра поширені згадувані вище "довгі хати". Такі будівлі складаються з двох зрубів: зрубу хати (комора, хата, сіни) і зрубу стайні. Між цими зрубами влаштовують приміщення для току - "боїща". Хата виділяється з усієї будівлі вікнами. Такий тип представлений двома варіантами будівель: хатою з с. Шандрівець Турківського району Львівської області (має при тильній стіні пелевник); хатою з с. Гусний Великоберезнянського району Закарпатської області (з галерейкою вздовж фасадної стіни житла, пелевником вздовж тильної стіни господарських приміщень).

До окремого типу житла належить хата з с. Мшанець Старо-самбірського району Львівської області, яка складається з власне хати, сіней і стайні. Сіни в ній водночас виконують функцію боїща (току). В XIX ст. такого типу житла зводили тільки бідняки.

Монументальне будівництво в секторі "Бойківщина" Львівської області представлене двома пам'ятками - Миколаївською церквою (1763 р.) із с. Кривки Турківського району і Михайлівською (1863 р.) із с. Тисовець Сколівського району. Обидві вони характеризуються оригінальністю архітектурних форм і досконалістю конструкцій, відсутністю зайвих декорів і довершеністю пропорцій - в них втілено багатовіковий досвід талановитих народних зодчих і тому споруди, по праву, належать до шедеврів українського народного будівництва бойківської школи.

В експозиції Музею народної архітектури та побуту України м. Києва представлено десять пам'яток народного будівництва Бойківщини.

З центральної Бойківщини відтворено хату 1909 року із с. Тухолька Сколівського району Львівської області, що складається з хати, сіней, хати, комори, з різьбленими стовпчиками та аркою вздовж чільної стіни. До складу садиби входять також велика стайня з боїщем, шпихлір на збіжжя та інші будівлі.

Закарпатський музей народної архітектури та побуту

1.Головний корпус 2.Садиба з с. Орсховиця 3.Хата з с. Ракошин 4.Комора 5.Хата з смт Довге 6.Хата з с. Стсблівка 7.Садиба з с. Бсдсвля 8.Шинок з с. В.Бистрий 9.Румунська хата з с. С.Водяне 10.Угорська хата з смт Вишково 11.Водяний млин з смт Колочар 12.Сукновальня з с. Монастирсць 13.Гуцульська гражда з с. Лазeщина 14.Бойківська хата з с. Рскіти 15.Гуцульська хата з смт Ясиня 16.Бойківська садиба з с. Гусний 17.Рупа з с. Гусний 18.Дерев'яна церква з с. Шелестово 19.Каплиця з с. Новоселиця 20.Хата з с.Тибава 21.Бойківська хата з с. Гукливий 22.Кузня з смт Дубове 23.Школа

Недалеко встановлена хата з с. Либохора Сколівського району, побудована в 1822 році майстром Андрусом Палієм. Планування її (сіни - хата - комора) типова для Бойківщини. Стіни хати складені з масивних колених пластин. Дивує висота приміщень -характерних для бойківських курних хат. Значна частина стін хати ззовні закрита піддашшям крутого даху, що надає споруді особливих, властивих бойківській народній архітектурі пропорцій.

Монолітні стіни з невеликими віконними прорізами, обмаль декоративних елементів створюють враження суворої простоти і монументальності.

Однорядна бойківська садиба - довга хата - перевезена в музей з с. Гусний Великоберезнянського району Закарпатської області. Під одним дахом розміщені тут власне хата, сіни, хижа (менша хата), комора, боїще (тік) і стайня. Дах перекритий китицями, які м'яко окреслюють споруду по всій довжині.

В експозиції цього музею представлена також садиба зі східної Бойківщини, яка складається з хати, стайні, комори і пасіки.

У Закарпатському музеї народної архітектури та побуту, що в Ужгороді, експонуються три архітектурні об'єкти, які характеризують основні типи народного житла закарпатської частини Бойківщини.

Хата початку XIX ст. з с. Рекіти Міжгірського району в плані трикамерна: хата, сіни, комора. Стіни рублені з ялинових плениць (розколених навпіл колод), які на кутах з'єднані в замки. Звертають на себе увагу монументальні трапецієподібної форми одвірки і самі вхідні двері до сіней і комори. У житлі два вікна з фасаду, одне - в запічній стіні. Останнє вікно було необхідне, щоб наглядати за господарським двором. Дах чотирисхилий, покриття - сніпки-китиці з житньої соломи. Опалення в хаті курне: дим з печі виходить просто в кімнату, а звідти через отвір у стелі, вікна і двері - назовні. У дворі встановлений оборіг для сіна.

Хата першої половини XIX ст. з с. Гукливий Воловецького району має типове для всієї Бойківщини планування з розташуванням житлового приміщення (хижі) між сіньми і коморою. Стіни рублені з кругляків, з'єднаних на кутах у "чашку" (цівку). Вздовж фасаду тягнеться відкрита галерейка, з якої один вхід веде в сіни, а звідти в кімнату, другий - у комору. На галереї сушили і зберігали овочі, виконували різні господарські роботи, відпочивали.

Особливістю бойківського житла є високий чотирисхилий солом'яний дах, який значно перевищує видиму частину зрубу. З такого даху легко стікає вода, не затримується сніг.

У житловій кімнаті прорублено три вікна - два з фасаду і одно за піччю, з тильного боку.

Кожне з приміщень має конкретне призначення і обладнання. У сінях розташований столярний верстат, ступа, деякий посуд.

У житловому приміщенні бачимо традиційне розміщення меблів. Привертають увагу дерев'яна дитяча колиска над ліжком, а також квадратний отвір (димник) в стелі.

У коморі, на жердці, висить одяг (жіночі сорочки, фартухи, літні та зимові штани (гачі), чоловічі і жіночі сердаки).

В експозиції Закарпатського скансенсу є також "довга хата" з с. Гусний Великоберезнянського району, довжиною 19 м), під дахом якої знаходяться сіни, хижа, комора, стодола (боїще), стайня. Це, до речі, третя хата з цього села, яка перевезена до діючих українських музеїв просто неба.

Будівля споруджена зі смерекових плениць. Стеля (повала) -з колотого дерева, вкладена на три поперечні сволоки і повздовжню геренду (головний сволок). Стіни всередині хати не білені. Дах чотирисхилий, покритий житньою соломою. Вздовж фасадної стіни на виступах поперечних сволоків влаштовано ґанок (галерею), оздоблений геометричними орнаментами.

Внутрішня організація і обладнання житла типові для українських хат. Виділяється хата з Гусного масивністю, добротними меблями, предметами побуту, які в ній розміщені.

Біля садиби з Гусного відтворена споруда для зберігання картоплі - рупа. Це прямокутна яма, викладена всередині камінням та покрита дошками. Над ямою на одному зрубному вінці встановлений двосхилий дашок, який служив прикриттям та утеплював яму з картоплею взимку.

Деякі пам'ятки житлово-господарського будівництва представлені в Музеї народного будівництва м. Сянок (Республіка Польща) і відтворені в секторі "Бойки". Тут експонується хата 1861 року з с. Скородне, що в Бескидах. У плані вона складається з сіней, хати, комори, боїща, стайні. Друга хата, теж із Скородного, побудована 1906 року. Вона має традиційне бойківське планування (сіни - хата - комора), але в сінях тут влаштована невеличка кухня. Із с. Волковиї перевезено хату початку XX ст. з коморою, сіньми, стайнею.

У Музеї народного будівництва в Сяноку експонується церква 1731 р. з с. Гронзьова, розташованого над рікою Вяр, на західній окраїні Бойківщини. Вона триверха, тризубна. Естетичність пам'ятки підкреслює галерейка, яка оперізує її бічні стіни і фасад. На внутрішніх стінах церкви збереглась поліхромія 1735 року, виконана темперою. Іконостас виконаний також у цей час.

Такий сьогодні стан організації збереження пам'яток народної архітектури Бойківщини в музеях просто неба.

Хата 1861 р. з с. Скородне. Музей народного будівництва в Сяноку (Польща)

СТИСЛИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Апсида - східна частина церкви, де міститься вівтар, має форму прямокутного, напівкруглого чи багатокутного виступу в будівлі.

Бабинець - західна частина храму, де під час служби стоять жінки або прихожі.

Балка — конструктивний елемент у будівлі у вигляді бруса, в перерізі прямокутної або квадратної форми.

Боїще (тік) - приміщення, в якому обмолочують збіжжя.

Брус - колода, стесана з чотирьох боків.

Верх - перекриття дерев'яних церковних приміщень, складається із частин: четверик на четверику, восьмерик на четверику, восьмерик на восьмерику і має вежоподібний вигляд з одним-трьома до шести заломами.

Вівтар - східна частина храму, в якій знаходиться престол з церковними таїнствами.

Війт - особа, яка очолювала місцеве самоуправління у Великому князівстві Литовському, Польщі і в Україні протягом XV-XVIII ст. (у західних регіонах України до початку XX ст.).

Вінець - горизонтальний ряд у зрубі, покладений із брусів, напівкругляків, що з'єднані на кутах врубками.

Волокове вікно - віконний отвір, що закривається дощечкою, рухомо закріпленою між пазами.

Вугол - узагальнена назва системи замків, при допомозі яких з'єднуються вінці в зрубі (вугол "простий замок", в "обло").

Галерея - піддашшя навколо будівлі, може бути відкрите або огороджене.

Гребінь - верхнє горизонтальне ребро даху.

Гряди - жердки в хаті чи коморі попід стелею, на яких тримають (для просушування) дрова, цибулю, часник.

Ґонт - дерев'яні дощечки, якими покривали будівлі.

"Довга хата"-тип житла, в якому по довжині зблоковані житлові і господарські будівлі.

Долівка - глинобитна підлога в хаті.

Загуминки - територія (ділянка) за господарськими будівлями.

Залом - уступ, утворений комбінацією вертикальних та похилих елементів у конструкції верха.

Замок - вид врубки, система з'єднання двох дерев'яних конструкцій.

Засторонок - засік, відгороджене місце в стодолах (коморах) для зсипання зерна, зберігання соломи, сіна.

Зруб - основна конструктивна форма в дерев'яному будівництві: - чотири-, шести- або восьмикутне приміщення, стіни якого зібрані з горизонтально вкладених брусів.

Іконостас - стінка з іконами, що відокремлює вівтар від нави.

Інтер'єр - внутрішнє обладнання приміщень будівель.

Козли (кізли) - збиті навхрест стійки (жердки), які підтримують дах.

Крокви - несучий елемент на дахах каркасної системи: встановлюють парами вздовж споруди і опирають або на верхні вінці поздовжніх стін, або на спеціальні бруси - мауерлати чи виступи балок.

Курна хата - житлове приміщення, яке опалюється піччю без димаря: дим іде в хату і виходить через спеціальний отвір у стелі.

Маківка - завершення церковних верхів.

Нава - центральна частина церкви.

Налижник - поличка з отворами, в які вставляли ложки після обіду

Одвірок - рама, на яку прикріплюють двері.

Опасання - піддашшя навколо церкви, що підтримується кронштейнами або стовпчиками.

Півкругляк - частина розколеного по довжині дерева.

Піл - нари в хаті, розміщені при запічній стіні.

Платва - остання балка в зрубі, на якій закріплюють крокви.

Покуть - куток у хаті, розміщений по діагоналі від печі; місце, де висять ікони і куди садять почесних гостей.

Портал - архітектурно оформлений вхід на галереї хат.

Призьба - насип у вигляді земляного валу для утеплення хати в нижній частині зрубу.

Сволок - головна балка, що підтримує стелю в хаті.

Склепіння - завершення зрубу під дахом у бабинці, наві, вівтарі.

Стріха - солом'яна покрівля.

Фасад - зовнішній вигляд стіни будинку, зверненої до дороги чи півдня.

Царські врата - ворота в іконостасі між вівтарем і навою.

Четверик - прямокутний зруб з горизонтально покладених балок

ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА
1. Бойко И. Жилые постройки бойков (верховинцев) конца XVIII -первой половины XX в. // Этнографическое обозрение. -М., 2002. - №3. - С. 39-57.
2. Вагилевич I. Бойки, русько-слов'янський люд в Галичині // Жовтень.-Львів, 1978. -№12.
3. Головацький Я. Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі // Жовтень. - Львів, 1976. - №6. - С. 49-94.
4. Гошко Ю. Населення Українських Карпат XV-XVIII ст. -К.: Наукова думка, 1976.
5. Грабарь И. История русского исскуства. - М., 1912. - т. II.
6. Данилюк А. Бойківська хата 1812 р. // Народна творчість та етнографія. - К., 1969. - №6. - С. 83-84.
7. Данилюк А. Шпак М. Традиційне й нове у бойківському житловому будівництві // Народна творчість та етнографія. - 1972. - №4. -С. 35-40.
8. Данилюк А. Населенные пункты в горной части Львовской области. Архитектура, планировка, благоустройство сельских населенных мест. Научные труды (Львовский сельскохозяйственный институт). - Львов, 1976. - Т. 69. - С. 50-53.
9. Данилюк А. Хата серед гір // Жовтень. - Львів, 1987. - №12. -С. 91-94.
10. Данилюк А. Традиційна бойківська садиба, її забудова і благоустрій // Бойки. - Дрогобич, 1993. - VШ-IX. - 6-7.
11. Данилюк А. Архітектурні скарби Бойківщини / Літопис Бойківщини. - Канада, 1987. - № 2/57.
12. Danyluk A. Budownictwo gospodarcze na Bojkowszynie na przełomie XIX i XX w. // Materiały. Muzeum Budownictwa ludowego w Sanoku, 1977.-T. 22.-S. 123-128.
13. Данилюк А. Народне будівництво Бойківщини XIX - початку XX ст. // Бойківщина: науковий збірник. - Дрогобич, 2002. -Т. 1.-С. 163-196.
14. Драган М. Українські дерев'яні церкви. В 2-х томах - Львів, 1937.
15. Жолтовський П. О пропорциях в народном зодчестве украинских Карпат // Советская этнография. - М, 1975. - №6. - С. 83.
16. Зубрицький М. Селянські будинки в Мшанці Старосамбірського повіту // Матеріали до української етнології, НТШ. - Львів, 1909. - Т. И. - С. 1-22.
17. Зубрицький М. Село Кіндратів Турківського повіту / Житє і слово. -Львів, 1895. - Т. 4.-С. 110-115.
18. Кобільник В. Матеріальна культура села Жукотина Турчанського повіту / Літопис Бойківщини. - Самбір, 1937 - №8.
19. Логвин Г. Украинские Карпаты. - М., 1973.
20. Логвин Г. По Україні. - К., 1968.
21. Лозінський В. Бусовиська Мадонна. - Львів; Дрогобич, 1999.
22. Лушпинський О. Дерев'яні церкви Галичини XVI-XVIII століття. - Львів, 1920.
23. Могитич І. Громадські споруди // Народна архітектура Українських Карпат XV-XX ст. - К., 1987.
24. Макушенко П. Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII - начала XX века). - М., 1976.
25. Січинський В. Бойківське будівництво. - Відень, 1927.
26. Січинський В. Історія українського мистецтва і архітектури. -Нью-Йорк, 1956.-Т. І—II.
27. Слободян В. Типологія бойківських церков // Вісн. Інституту "Укрзахідпроектреставрація". - Львів, 1997. - №6. - С. 76-77.
28. Сулик Р. Перлини дерев'яної архітектури Бойківщини (з альбомів М. Драгана). - Львів, 1995. - С. 99.
29. Юрченко П. Дерев'яна архітектура України. - К., 1970.
30. Юрченко П. Пропорційність в народній архітектурі // Народна творчість та етнографія. - К., 1970. - №4. - С. 7-8.
31. Франко І. Етнографічна експедиція на Бойківщину // Жовтень. -Львів, 1972.-№ 8-9. - С. 113-119, 137-143.
32. Щербаківський В. Буковинські і галицькі дерев'яні церкви. -Прага, 1926.

Архип Данилюк, 2014

Продовження - Частина 3


Схожі матеріали :

Категорія: Історія Бойківщини | Додав: Admin (07.02.2015)
Переглядів: 3357 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Всі смайли
Код *:
Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.