Понеділок, 22.05.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Проповіді

1-18 СЛОВО В НАВЕЧІР’Я РІЗДВА ХРИСТОВОГО.
(24-го грудня за старим стилем. 6-го січня за новим стилем)

«Нині пророческоє прорицаніє ісполнитися грядет,
тайно глаголющеє: і ти Вифлеєме, земле Іудова,
нікакоже наречешся меньши во владиках,
                                         предуготовляющи вертеп:
із тебе бо ми ізидет Ігумен язиков во плоті
От Діви Отроковици Христос Бог, іже упасет люди
                                        Своя Нового Ізраіля:
дадим Єму всі величіє».

Во Ім’я Отца, і Сина і Святого Духа!

Возлюблені во Христі, браття і сестри! Христос в Своєму Євангелії, звертаючи увагу на найбільше, що може створити людина, і на найвищу міру, до якої вона може вирости, дає заповідь любові: «Ніхто більшої любові не має, як той, хто душу свою покладе за друзів своїх…».

І ось в цю таємничу різдвяну ніч, на порозі якої ми сьогодні стоїмо, Сам Господь і Бог наш втіленням Своїм виконав цю заповідь переможного життя та любові.

Ми народжуємося в це скороплинне життя, з нічого появляємося державним творчим словом Живого Бога, й через це скороплинне існування стаємо причасниками вічності та входимо в життя вічне. Господь же і Бог наш, втіленням Своїм, з повноти буття, з урочистої повноти життя входить у володіння смерті; з повноти нествореного буття Він заключає Себе у вузькі, якби темничні рамки гріховного світу; будучи вічним, народжується в часі, щоб в цьому світі, вузькому, тісному, відірваному гріхом від Бога, жити, показуючи нам приклад того, як з дня в день можна віддавати життя за своїх друзів, й помирає, показуючи нам, що і через смерть можна явити переможність життя.

На одній з древніх грецьких ікон зображено Вифлеємські ясла не під видом звичайних ясел, а під видом жертовника, складеного з каміння, на якому лежить Малятко, визначене на смерть; і не на випадкову смерть, беззмістовну та безцільну, а на смерть жертви, яка обдумано, вільно приноситься Богу для очищення гріхів, ради перемоги над самою смертю, для поєднання Неба з землею, для єднання творіння, котре відпало через гріх, з Живим, люблячим Богом.

Сьогодні вічний Бог народиться в часі. Безтілесний стане плоттю. Той, Хто за межами смерті, ввійде у її володіння; сьогодні почнеться хресний шлях Господа; сьогодні для нас з’явиться жертовна, хресна божественна Любов. Сьогодні Вифлеємські ясла пророчо ознаменують нам ту печеру, куди буде покладений Господь наш Іісус Христос, знятий з хреста після смерті в муках… І весь життєвий шлях Господа являється нічим іншим, як виконанням заповіді про любов, яка не знає ні меж, на перепон, про цю любов, котра своє життя віддає за друзів своїх.

Та чи тільки за одних друзів? Хто був другом Господнім, коли Він повинен був народитися? Хто дав притулок Матері, Котра очікувала Маля, та супроводжуючому їх Іосифу? «Написовашеся іногда со старцем Іосифом яко от сімене Давидова, в Вифлеємі Маріам, чревоносящи беззсіменноє рожденіє: наста же время рождества, і місто ні обиталищу: но якоже красная палата, вертеп Цариці показашеся. Христос раждається, прежде падший воскресити образ». Не знайшовши собі притулку в людських оселях, вони знайшли собі його серед звірів; і так на протязі всього земного життя Христа; коли в завершені Його шляху, ізраїльський народ, людство, викреслить Його зі свого поселення, то Йому залишиться тільки померти одинокою смертю на Голгофській горі. Шлях, розпочатий Господом «ради друзів своїх», являється шляхом любові – та хто такі ці друзі? Вороги – це не ті, хто нас ненавидить; це ті, котрих ми, в безумстві, в сердечній сліпоті і потьмаренні розуму, називаємо ворогами; Христос ворогів не знав. Всі люди, котрих державне творче слово Боже прикликало до буття, були Його братами та сестрами, були возлюбленими Божими дітьми, котрі збилися з шляху й котрих Він прийшов відшукати.

Він Сам дав нам приклад, коли сказав, що добрий пастир залишає дев’яносто дев’ять овець, щоб піти на пошуки одної, котра заблукала, загубилася. Так і по відношенні до нас: тих людей, котрі називають себе ворогами Христа, Христос визнає за Своїх братів та сестер, за дітей Живого Бога, Сином Котрого Він являється. Він не знає ворогів, для Нього їх немає, й тому за всіх і ради всіх Він стає людиною, за всіх та ради всіх Він живе з дня в день, віддаючи всі сили тіла й душі; і, на кінець, за всіх та ради всіх, після Страсної седмиці, після страшної Гефсиманської ночі, після знущань, наруги, після того, як Він був зраджений близьким учнем та покинутий іншими, Христос помирає на хресті за всіх та ради всіх… І якщо ми – Христові, то ми повинні навчитися в сьогоднішню урочисту ніч цьому шляху Христа. Ми можемо сьогодні через розкаяння, тобто зміну думок та серця, ввійти в шлях Христа, можемо новим поглядом оглянутись і з подивом побачити, що немає у нас ворогів, а є тільки діти Божі, котрі заблукали і до котрих нас посилає Господь жити і, якщо потрібно, померти, щоб вони ожили для життя вічного.

Ось про що говорять нам життя та смерть Христові, ось про що нам сьогодні говорить Різдво, на порозі якого ми з вами стоїмо. Воно таке таємниче: здається ми бачимо свого Бога, ми можемо держати Його благоговійно з трепетом в своїх обіймах. Та в цьому Втіленні нам відкривається Бог більш утаємничений, ніж Бог небесний, недосяжний для людського розуму, а тільки чаємий людським серцем, тому що в цьому Маляті прихована вся повнота невидимого, недосяжного Бога. Торкаючись Маляти, народженому у Вифлеєму, ми з жахом пізнаємо, що Він – Живий Бог, Котрий став живою Людиною нас ради. Міра любові Божої до кожного з нас, як до найзакоренілішого грішника так і до найсвятішого праведника – це життя і смерть Сина Божого, Котрий став Сином Людським…

Зустрічаючи день Різдва Христового, очистимо себе, браття та сестри, від всякої скверни гріхів, наповнимо скарбниці Його різними дарами, щоб в цей святий день було чим утішити подорожніх, полегшити скорботи вдовиць та одіти убогих. Постараємось явитися перед Господом твердими в вірі, одягнутими в милосердя, благоустроєними в образі нашого життя. Хто щиро любить Христа, нехай світліше прикрасить себе виконанням Його заповідей, щоб бачачи нашу істинну віру, Він радувався разом з нами в нашій духовній чистоті. Одягнемо в цноту наші серця, очистимо совість, освятимо дух і в чистоті та непорочності зустрінемо народження Бога Слова.

Чи ж не повернемося ми тепер, після всього цього, до кожного, хто нас оточує, з подібною любов’ю, чи зможемо ми, перед лицем Втілення Христового, інакше віднестися до людей, ніж Сам Бог, Котрий став Людиною? Заповідь нову Він дає нам, і новизна її проявляється в тому, щоб любити і друзів і ворогів такою любов’ю, яку має Отець до Сина Свого Єдинородного, такою любов’ю, яку явив Господь на Хресті, тобто жертвенною любов’ю, котра називається «покладати життя своє за друзів своїх». Визнавати друзями тих, хто тебе другом не визнає, жити для них з дня в день, а якщо потрібно, то і померти ради них, з останньою молитвою на устах: «Господи, прости їм, бо вони не знають що чинять».

Амінь.

Віктор Саварин для сайту turka.at.ua


Схожі матеріали :

Категорія: Проповіді | Додав: Admin (06.01.2017)
Переглядів: 1171 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.