Вівторок, 21.11.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Проповіді

1-06 СЛОВО В ДЕНЬ ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.
(1-го жовтня за старим стилем. 14-го жовтня за новим стилем).

«Величаєм Тя, Пресвятая Діво, і чтим Покров Твой Честний,
Тя бо святий Андрей виді на воздусі, за ни Христу молящуюся»
(Величання).

Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Знову ми зібралися, возлюблені во Христі, браття і сестри, ради празника Пречистої Богоматері: знову ми чуємо Євангеліє, настільки для всіх знайоме, про зустріч двох матерів – Марії і Єлисавети, – і знову разом з Пречистою викликуємо: «Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі Спасителі Моєму», знову радісно відкриваємо наші уста оспівуючи Її чудеса. І це – чудо милості Божої, що так легко наше серце відкривається для піснеспівів Матері Божій, і що ми не тільки не обтяжуємося цими частими празниками Пречистої, але після кожного свята, котре вже пройшло, з нетерпінням очікуємо наступного, а це свідчить про те, як ми любимо Ту, Котра «Честнійшая Херувим і Славнійшая без сравненія Серафим».

В житті християнина важливе місце поряд з вірою займає надія на милосердя Боже. У важких обставинах, в хвилини грізної небезпеки чи в часи гірких переживань він шукає підтримки в молитві і знаходить упевненість, що Бог ніколи не залишає тих, хто звертається до Нього, постійно піклується про нас і тільки Йому відомими шляхами веде до спасіння.

В часи, коли ми знемагаємо під гріховним ярмом, і все частіше перебуваємо в небезпеках, по словах святого апостола Павла: «від розбійників, у небезпеках від єдиноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках в пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між фальшивими братами» (2Кор.11.26), коли по словах Самого Господа повстає народ на народ, і царство на царство, і наступає голод, мор і землетруси місцями (Мф.24.7), Пречиста і Преблагословенна Діва Марія, Матір Господня, подає нам для захисту Свій Покров, щоб звільнити нас від всяких бід, щоб захистити нас від голоду, мору та землетрусів, спасти від війн і ран, й зберегти нас під Своїм Покровом. І саме духовне покровительство, піклування та заступництво перед Богом, котре ми дістаємо по великому милосердю та любові до нас Божої Матері, оспівуємо ми сьогодні. З тих пір, як воля Божественного Страждальця і Спасителя світу усиновила людський рід Божій Матері в лиці любимого Його учня Іоанна Богослова, – це покровительство не припинялося ні на один день, і у всі часи було так – Мати і чадо! Вдумаймося в ці слова, в зміст найглибшого і найсвятішого родинного єднання: «Жено! Се син Твій» (Ін.19.26) – звучить з Хреста з уст Божественного Страждальця. Але що означають ці слова?!

Віднині все, що б не звершилося з названим сином Твоїм, пройде крізь Твоє серце. Віднині його невеликі радості будуть Твоїм щастям, його біль, біда та скорбота – Твоїм великим горем і сльозами, а найважливіше – постійна думка та невтомне піклування про чадо. І все це, як завіт, прийняла Пресвята Діва від Свого, помираючого на Хресті, Єдинородного Сина Божого.

З тих пір, аж до наших днів, світ наповнився безліччю знамень покровительства Божої Матері, знаками Її материнської любові. В незчисленних проханнях до Божої Матері, звернених до Неї з любов’ю, Церква називає Її мольби до Господа «святими і всесильними», іменує Її «теплою Предстательницею і Помощницею», Котра наставляє нас до спасіння, подає поміч при кончині і буде піклуватися за нас в день Страшного Суду, щоб ми були удостоєними стати нащадками невимовної слави її Божественного Сина.

Церква навчає нас тісно пов’язувати нашу надію на Триєдиного Бога з надією на заступництво перед Ним Пресвятої Богородиці: «Упованіє моє Отец, прибіжище моє Син, покров мой Дух Святий: Тройце Святая, слава Тебі!», а до Пресвятої Богородиці ми звертаємося: «Преславная Приснодіво, Мати Христа Бога, принеси нашу молитву Сину Твоєму і Богу нашему, да спасет Тобою душі наша», і далі: «Все упованіє моє на Тя возлагаю, Мати Божія, сохрани мя под кровом Твоїм». Чому ми повинні після надії на Бога, надіятися і на заступництво Божої Матері? Тому що Пресвята Богородиця, являється єдиною між дівами людського роду, Котра була здатна і достойна прийняти в Себе Божественне Слово. Особлива близькість Пресвятої Діви до Бога, що відкрилася в Богоматеринстві, незрівнянно перевершує близькість до Бога навіть вищих Ангелів. Вшанування Богоматері являється душею християнського благочестя, що зігріває його серце і оживляє тіло. Любов до Христа невіддільна від любові до Богоматері. Хто не вшановує Марію, той не знає Іісуса. Віра в Христа, яка не включає в себе поклоніння Богоматері, являється іншою вірою і фальшивим християнством, і хто не визнає Діву Марію Богородицею, той відлучений від Божества.

Пам’ять сьогоднішнього свята, Покрова Матері Божої, збережена з X-го століття, коли грецька держава переживала завойовницькі нашестя з боку турків, котрі прагнули знищити християнство, стерти з лиця землі Константинополь, зруйнувати християнські святині, а жителів перетворити в своїх рабів, доказуючи цим силу свого бога над Богом християнським. Весь народ, від малого до великого, зібрався у Влахернській церкві. Відчай надихнув звернутися з великим слізним, молитовним проханням до Матері Божої. Це була остання й єдина надія. Уявімо, як вони молилися, заглядаючи в свій завтрашній день, звідки віяло подихом смерті. Все земне було забуто, попереду – двері в вічність і мученицька насильницька смерть на порозі. Глибина покаянного почуття скрухи про гріхи була настільки великою, Що Цариця Небесна Сама поспішила явитися народу й утішити його. Її, сяючий сильніше сонячних променів Омофор, став Покровом від біди, що дихала за плечима.

Але не всі удостоїлися цього видіння. Тільки двоє, чиє життя віддане Богу, Правді і Істині, чиї серця біля ніг Спасителя – це святий Андрей, Христа ради юродивий і його учень Єпифаній: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф.5.8). Двоє побачили Матір Божу, і всі, хто молився, покаянням очистивши серця, зуміли безумовно повірити їм. За вірою відразу ж явилося діло – ворог раптом, без всякої видимої причини відступив, залишивши свої наміри. А всі, хто зберігає про цю подію пам’ять в своєму серці, з тих пір співають: «Радуйся, Радосте наша, покрий нас от всякаго зла Честним Твоїм Омофором».

Подивімося тепер на тих людей, котрі удостоїлися споглядати Покров Пресвятої Діви. У Влахернському храмі було багато народу; був цар, за свої пізнання прозваний «мудрим»; був патріарх, котрий потім за святість життя зачислений до лику святих; були люди славні та багаті, але ніхто з них не бачив того, що відбувалося над ними. Тільки Андрей і Єпифаній удостоїлися бути свідками чуда, ті, котрих ніхто не бажав помічати і мав їх за останніх між людьми. Так небо стає близьким і відкритим для всякого достойного, хоча б він і не мав пошани від натовпу. Подвижницьке життя і постійне самозречення до того витончили їхні духовні почуття, що від них не могла укритися присутність небесних істот. Так звично буває з великими подвижниками: мало хто з них немає дару духовного прозріння, котрий належить всім людям, але у людей нестримних цей дар пригнічений важкістю плотського життя.

Особливо чудова риса в характері святого Андрея та, що він був юродивим; тобто ради Христа здавався залишений розуму. І ось, цей «безумний» бачить першим те, що вище всякого розуму!

Але не будемо, дорогі браття і сестри, звідси робити поспішних висновків осуджуючи обмеженість людського розуму, прикраси нашої душі, даної Богом; не будемо нехтувати і пізнанням людським, котре також являється даром від Бога. Освячене благодаттю, воно не тільки слугує для земного блага, але й допомагає пошуку шляху до неба. Та потрібно завважити, що людська мудрість, через її постійне заблудження, визнається Богом як «безумство» (1Кор.1.20), і тому осуджена на «погибель» (1Кор.1.19).

Є щось в земній мудрості таке, що робить її малоздатною для прийняття Одкровень зверху; є в обмеженому людському розумі якась темна сторона, ворожа небу. Що ж це таке, що земну мудрість, котра само по собі повинна бути «достохвальна», робить богопротивною? Чому людський розум, сам по собі богоподібний, стає обмеженим? Де ж начало зла? В тім, що Апостол називає «надиманням розуму» (1Кор.8.1). Наповнюючись світлом пізнання, розум починає сяяти і осліпляє поражене гріхом єство людини. І замість того щоб з вдячністю і смиренням бачити властиве для розуму світло в світлі Божому, людина починає думати, що сяйво, котре вона випромінює, являється її особистим. З’являється відчуття самозадоволення та самодостатності й людина забуває про свою вбогість. За цим слідує посягання на всезнання і протиборство Божественним одкровенням і тайнам; потім забуття Бога, презирство Церкви, неповага до суспільного порядку; все це виливається в розслаблення совісті, рабство чуттєвості; а далі сумнів в предметах священних, навіть в тім, що складає саме достоїнство людського єства; і люди, котрі почали тим, що все знають, що вони вище всього і всіх, закінчують тим, що сумніваються в особистому бутті, опускаючись до рівня безсловесних істот в своїх поступках, а то й нижче. Так мудрість земна стає безумством і погубляє сама себе перш, ніж буває погублена від Всевідаючого Бога (1Цар.2.3).

Возлюблені во Христі, браття і сестри, Державний Покров Божої Матері покрив весь християнський рід на всі часи. Покровительниця, Котра для нас являється твердою опорою перед лицем ворогів, в дійсності захищає і прикрашає нас. Захищає, коли далеко відганяє від нас видимих і невидимих ворогів, коли звільняє полонених з кайданів, коли забороняє нечистим духам мучити нас, коли втішає скорботних, являється Заступницею ображених і тихою гаванню для гнаних бурею, коли напуває спраглих і відвідує недужних. Вона прикрашає нас, покриваючи перед Богом огидну наготу нашого життя Своїм високим прикладом земного життям, як дорогоцінними ризами й великою благодаттю, як не вичерпним багатством, наповнює нашу вбогість, роблячи нас благоугодними перед очима Господніми. Вона прикрашає нас, коли покриває нас, залишених весільного одягу, Своєю ризою, і робить невидимою для Всевидячого Ока нашу душевну вбогість, в котрій ледь-ледь зажевріла жаринка духовності. Душа, прикрашена премилостивим Покровом Діви Богородиці, не буде залишена благодаті Святого Духа, бо Покров Пресвятої Богородиці покриє її вбогість як вода покривала не владнану землю, а також прикрасить її красою Своєї благодаті, привертаючи до неї Святого Духа. Пречиста Діва прикрашає нас, коли грішників, що каються, робить праведними, а нечистих чистими. Чародіїв Вона робить апостолами і митарів євангелистами, а блудниць – достойними більшої пошани, ніж діви. Так Марію Єгипетську, котра була колись блудницею, Вона зробила сьогодні вищою багатьох дів; та, котра колись була потьмареною і нечистою, сьогодні сяє, як сонце в Царстві Христовім по заступництву Пречистої Діви Марії, Котра перебуває Покровом і Окрасою для всіх, хто притікає до Неї. Пресвята Богородиця являється Окрасою і духовного Єрусалима – Христової Церкви, котра так співає Їй в сьогоднішній день: «О чудноє украшеніє всім вірним єси, пророческоє сбитіє, апостолом слава і мучеником удобрениіє, дівству похвало і всему міру предивний покров».

Мати Божа завжди захищала і милувала Русь, дарувала Свою любов людям, котрі ради звільнення від гріхів пройшли крізь страждання, покаянням очистивши свої серця. Але в сьогоднішні важкі часи, коли земля зістарілася, отяжіла невірством, беззаконням та невіглаством в пізнанні повелінь Божих, чи не відступила від нас Заступниця наша Щира, ревнуючи про славу Сина свого і Бога? Ні, дорогі браття і сестри, це неможливо, бо для матері чадо, котре знаходиться в біді, стає ще дорожчим. І допоки на Русі хоча б «мале стадо» несе і зберігає вірність завітам Христовим і має надію на заступництво Матері Божої – ми не загинемо.

Ми не повинні страхатися всього цього, що бачимо і чуємо сьогодні і що відбувається за попуском Божим. Хіба ж ми не читали з вами, написані апостолом Павлом двадцять століть назад слова, звернені до його учня і апостола Тимофія: «Знай же, що в останні дні настануть тяжкі часи. Бо люди будуть самолюбні, сріблолюбні, горді, зневажливі, лихослівні, батькам непокірні, невдячні, нечестиві, недружелюбні, непримиримі, наклепники, нестримані, жорстокі, не люблячі добра, зрадники, зухвалі, пихаті, більше розкошолюбні ніж боголюбні, що мають вигляд побожності, а сили її відреклися» . І останні слова – заповідь нам: «Від таких віддаляйся»! (2Тим.3.1-5).

Сьогодні ми з вами стоїмо в храмі й приносимо свої молитви та прохання перед лице Божої Матері. Але найзагальніший недостаток наших прохань до Матері Божої обмежується тим, що майже всі вони обмежені одними чуттєвими благами. І в дійсності, дорогі браття і сестри, коли б якимось чудом відкрилася перед нами сукупність прохань, котрі ми приносимо перед Неї в одному цьому храмі, то що ми змогли б побачити? Побачили б багато таких прохань, від котрих і очі б відвернули. Разом з тим побачили б незчисленний ряд прохань про тимчасові блага, про звільнення від хвороб при небажанні звільнення від гріхів, захисту від ворогів, наклепів та гонінь, про успіх в торгівлі і примноження майна у скринях та коморах, про успіх в мандруваннях, в подружньому житті і так далі й тому подібне, тобто про втілення наших, в більшості безумних ідей, що скоріше слугують нам для погибелі ніж для спасіння.

Але чи багато б явилося перед нами прохань про блага духовні, про зцілення від різних недугів душі і совісті, про перемогу над погибельними звичками та страстями, про надбання тої чи іншої доброчинності, про звершення важких подвигів жертовної любові до Бога та ближнього? Та й без особливого одкровення тайн сердечних можна було б безпомилково сказати, що прохань про духовні блага до Божої Матері було б дуже і дуже мало. Від чого все так? Хіба ж у нас тільки одне тіло, а совісті і душі немає? Хіба ж душа і совість наші не мають свого роду недугів та потреб? Хіба ж Матір Божа може подавати одне тимчасове і тлінне? Чи ми любимо одне тіло наше, а душу маємо за ніщо? А може ми не віримо в вічне життя, в суд та відплату по смерті? Та цього ніхто з нас не визнає, навіть і з найрозбещених гріхом. Але не потрібно слів, бо ділами своїми ми самі безперестанку говоримо про себе.

У всіх тільки й піклування, що про земне та тлінне, про смачну жирну їжу, вишуканий одяг, п’яні, з присмаком блуду, забави, а про те, в якому стані наша душа, чи ціломудренна совість, чи вірні ми Христу, з Котрим поєдналися в Таїнстві Хрещення, чи не відхилилися ми від вірного шляху, про те, як нам залишити це марнотне життя і явитися перед нашим Сотворителем, чи омиті наші гріхи покаянням, чи є в нас, хоча б малий паросток, для вічного життя в Бозі, про ці надзвичайно важливі діла, ми, якщо і задумуємося, то дуже рідко, поверхнево, як про справи чужі та неважливі. Ось в такім нещаснім духовнім та душевнім стані ми являємося в храм Божий, з якого й виходимо в злобі, несучи її в наші домівки, щедро роздаючи її своїм домочадцям!

Можна не вірити словам, але як нам, що живемо зараз, не вірити ділам, що вже звершилися? Як не вірити Богу? Слово Боже – в ньому все, все життя на віки. Своїм поглядом, котрий прошив двадцять століть, Апостол побачив нас, що живуть цим життям в ці важкі часи. Подивімося на себе, погляньмо навкруги, і, якщо ми такі, то благаймо Бога і Матір Божу про виправлення. Віддалімося від беззаконних і віддалімо беззаконня від себе.

Та є ще один страшний бич, що руйнує все живе від держави до Церкви, котрий бачив Господь, і вустами вірного учня повідав світу – «віддаляйтеся розділення». В Першому Посланні до Коринфян Господь через Апостола коротко просить народ Божий: «Благаю вас, браття, Ім’ям Господа нашого Іісуса Христа, щоб усі ви говорили одне і не було між вами розділення, а щоб ви з’єднані були в одному розуміння та одній думці» (1Кор.1.10). Це настільки важливо, що в іншому місці, в Посланні до Римлян, знову і знову Апостол благає братів остерігатися розділення: «Благаю вас, браття, остерігайтеся тих, що чинять розбрат та спокуси всупереч вченню, якому ви навчилися, і ухиляйтеся від них; бо такі люди служать не Господеві нашому Іісусу Христу, а своєму череву, і ласкавими словами та красномовством зваблюють серця простодушних» (Рим.16.17-18). Ми відступили від Бога, своїми гріхами не допускаємо Його в наше серце. Відкинули Його волю ради своєї волі тому й сповнюються на нас слова Божі: «Коли ж ви одне одного гризете і з’їдаєте, стережіться, щоб ви не знищили один одного» (Гал.5.15). «Звідкіль у вас ворожнеча і чвари? Чи не звідси, від пристрастей ваших, що воюють у членах ваших? Жадаєте і не маєте; вбиваєте і заздрите – і не можете досягти? Сваритеся і ворогуєте і не маєте, бо не просите, просите – і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб жити для пристрастей ваших. Перелюбники і перелюбниці! Чи не знаєте, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові. Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: до заздрості жадає дух, який вселився в нас?» (Іак.4.1-5). Якого ж покрову неба очікувати нам, коли ми самі відвернулися від Бога? Коли не покаємося і не виправимося, то будемо залишені Богом: «Ось, лишається вам дім ваш пустий» (Мф.23.38), говорить Господь.

Господь наставляє, попереджає, застерігає, благає. І для нас дуже важливо почути слово Боже, бо дійсно – страшна небезпека для життя зачаїлася в розділенні, бо тут живе не Дух Божий, а диявольський. Народ на народ, і царство на царство, і сусід на сусіда, і батьки на дітей, і діти на батьків – все піднялося одне на одного і все розпалося. Немає сім’ї, ледь животіє держава, як струпом, розколами покрита Церква. Немає спільної думки і всохла любов – єдине джерело істинного дійсного знання. А тим, для котрих слово Боже – саме життя, не потрібно жахатися, бо покриє їх Господь в тайні Своєї оселі. Вони не похитнуться і залишаться вірними навіть у важку годину випробовувань. І слово Боже проведе їх крізь тінь смертну. «Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні і тверді. Все у вас нехай буде з любов’ю» (1Кор.16.13-14).

А Матір Божа завжди є і буде з тими, хто вірний Її Божественному Сину, хто йде за Його покликом шляхом вічного спасіння. Вона, по словах святителя Іоанна Златоустого, – перша Наступниця Божественних дарувань і перша Роздавальниця цих дарів та благословень людям, котрі шукають допомоги у Бога і милостей в Неї. Так буде завжди, до останнього часу і миті життя світу.

І наше віруюче, знаюче велику силу піклування Матері Божої серце, нехай завжди припадає до Її ніг зі своїми зітханнями, потребами, скорботами, у всіх випробовуваннях і в хвилини плачу про гріхи. І Вона, Радість всіх скорбних, наша Небесна Матір, простираючи Свій державний Покров, заступить і спасе, і помилує всіх нас.

Амінь.

Віктор Саварин


Схожі матеріали :

Категорія: Проповіді | Додав: Admin (13.10.2017)
Переглядів: 1730 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.