П'ятниця, 15.12.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Проповіді

1-12 СЛОВО НА ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.
(21-го листопада за старим стилем. 4-го грудня за новим стилем)
«Величаєм Тя, Пресвятая Діво, Богоізбранная Отроковице, і чтим єже в храм Господень Вхожденіє Твоє»
(Величання).

Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені во Христі, браття і сестри!

В благодатній тиші, осяяній ранковим промінням Різдвяного благовісту: «Христос рождається, славіте»! – настав празник Введення в храм Приснодіви Марії. Ця подія, як і майже все життя Богородиці, відзначено в Євангелії лише багатозначущим мовчанням, бо Сама Пречиста – це одкровення Небесних Тайн, що споглядаються в тишині серця, котре слізно молиться. Обмаль згадуваних подій, але чому такою радісною, пам’ятною і визначною являється ця урочистість? Тому що Введення в храм Пресвятої Діви стало необхідною ланкою спасенного Божого Промислу про спасіння світу. Ця подія поклала кінець багатовічному відчуженню людини від Бога й перебуванню її в рабстві гріха.

Ми знаємо, якою священною мовчанкою оточена тайна смирення Раби Господньої. І сьогодні призиваємося сердечними очима споглядати небесний хід, в котрий Діву Марію проводжає Старозавітна Церква, а Новозавітна Церква зустрічає Її радісними урочистими Ангельськими піснеспівами, бо Сама Приснодіва – являється завітом Бога з людством, і старим, і новим, і вічним. Священник по чину Аарона – Захарія – передає прийнятий Скарб слави Божої, Пречистий Храм Спасів прийдешньому в світ Первосвященнику по чину Мелхіседека – Іісусу Христу.

Образ входу в храм Боговибраної Отроковиці стоїть перед нами й кличе до Себе й за Собою. Куди й до чого цей поклик? Від світу до Бога, від землі до Неба, від діяння до споглядання небесних тайн, через хресне посвячення себе Богу. «Якщо хто хоче йти за Мною, – говорить Господь, – нехай зречеться себе, візьме свій хрест, і слідує за Мною». Немає іншого шляху до Бога, як тільки через хрест. До кожного з нас звернена перша заповідь Христа про всецілу, жертовну, всеосяжну любов до Бога: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумом твоїм». І Пресвята Діва вводиться у Святе Святих, невидимо для світу несучи в Собі велику жертву, нову живу жертву – Христа – Бога і Чоловіка. Старозавітний Божий храм прийняв в себе зернину нового життя – Богоотроковицю, в Котрій духовно проросте Новий, спасенний Завіт людства з Богом. Старозавітний храм Божий прийняв в себе священний Ковчег Нового Завіту, одушевлений храм Спасів, безцінний чертог і Діву – священний скарб слави Божої. З входженням в храм Боговибраної Отроковиці прийшов час, коли благовоління Боже повертається людям, і вони наближаються до Бога, як до свого Небесного Отця, бо Син Божий – Син Діви буває, і благодать благовістить примирення з Богом, і вхід до Неба відкривається для всіх, хто прагне Життя вічного в Царстві Небеснім. Тепер вперше з благоговінням можна промовити слова: «Твоя от Твоїх, Тебі приносяща…». З входженням в храм Пресвятої Богородиці звершилося чудо: Небо поєдналося з землею, і вічність ввійшла в час, освячуючи його для себе: «Днесь благоволенія Божія предображеніє, і человіков спасенія проповіданіє, в храмі Божії ясно Діва являється і Христа всім предвозвіщаєт», так великий цей день, так єдиний і неповторний – день початку Нового Завіту з Богом на землі.

В людськім серці полуменіє світоч любові до Бога, і з ним, як колись Ієрусалимські діви, ми покликані звершити і своє сходження у Святе Святих любові Божої, маючи змогу входити в святилище посередництвом Крові Іісуса Христа. Шляхом новим і живим – шляхом хресним, приступімо з щирим серцем, з повною вірою, очистивши серця від порочної совісті і обмивши тіло чистою водою покаянних сліз. В кожній людині відбувається боротьба за її Святе Святих, за те сокровенне внутрішнє місце, де звершується наша зустріч, і наш завіт з Богом. І ми покликані до неї, щоб проявити у всій силі святу ненависть до себе, до світу і всього, що в ньому. Потрібна непохитна твердість й рішучість, безповоротне бажання любові, навіть до смерті. Господь говорить, що хто поклав руку на плуг і оглядається назад, неблагонадійний для Царства Божого. Такою повинна бути наша життєва співучасть в сьогоднішньому святі. Не співрадість тільки, але й співподвижництво. Бо як Богоотроковиця, трьохлітня Юниця, по ступенях зійшла в храм, самостійно, без всякої людської допомоги, так само Вона, Богородиця, зріло, відповідально й мужньо, в силі благодаті Божої, зійшла до хресного Свого подвигу, принісши Себе в благоприємну жертву великій справі спасіння в Своїм Богоматеринськім служінні страждання й співрозп’яття страждаючому Христу й страждаючому людському роду. І цієї свободи у виборі свого хресного шляху, ради любові до Бога і любові до ближнього, ніхто й ніщо, ніякі сили світу і зла, не можуть лишити нас своїм насильством, якщо ми тільки полюбимо Бога і ближнього, навіть до ненависті себе.

Богородичне сходження від світу відповідає Божественному сходженню до людини, відбувається зустріч Бога й людини і відновлюється Боголюдський союз: «І я побачив святе місто Ієрусалим, новий, що сходив від Бога з неба, приготований, як наречена, прикрашена для чоловіка свого. Це скінія Бога з людьми, і Він буде жити з ними; вони будуть Його народом. І витре Бог всяку сльозу з очей їхніх, і смерті вже не буде, ні плачу, ні крику, ні болю вже не буде» (Отк.21.2-4). З надр втраченого раю, від стін Едемського саду, котрий скривався від первозданної людини після її падіння, це найчистіше, найпрекрасніше, найдосконаліше створіння, Богоотроковиця Маріам, звершує Свій хресний шлях у Святе Святих. Він, починаючись сьогодні, веде до Вифлеємської печери, місця Богонародження, а звідси до лобного місця й Гробу Господнього, звідки для всіх засяяло Воскресіння, й завершується обіцяним в Одкровенні, прийдешнім Храмом на горі Сіонській і явленням Жінки, Нареченої Агнця, в образі Святого Ієрусалиму, що сходить від Бога. І Вона має славу Божу, славу новозавітну, славу хресну.

Тепер людству потрібно почати свої сходження до Бога, Котрий стоїть біля дверей його серця й стукає, щоб відчинили Йому й впустили в свій внутрішній храм. Це сходження звершилося в Богоотроковиці, введеній в Святе Святих старозавітним первосвященником, Котрій повинно вмістити, Невмістимого, Того, Котрого не можуть вмістити Небеса. Творець покликав Своє творіння й воно відгукнулося не словом, а безповоротним рухом в священному мовчанні. Цей образ святішого дівства, посвяченого Богу, у всій своїй беззахисності, але разом з тим і непереборності, блаженною силою оволодіває серцем. Від нього відректися, йому зрадити, в забутті, осліпленні чи своєму жорстокосерді, означало б залишити себе святині і свого особистого дівства, безцінного раю чистоти й невинності, і тихого щастя, котре поза свідомістю зберігається в глибині душі. І ця святиня, цей райський сад нашої душі, таємничо й невимовно зв’язані з знанням про те, що «в храмі Божім ясно Діва являється і Христа всім провіщає».

І як Богородиця сходила по ступенях в храм Божий, так і для нас є духовні ступені сходження до Бога. Перша ступень – це повернення від гріха до доброчинності. Людина-грішник не пам’ятає про Бога й не піклується про спасіння своєї душі, а живе, як живеться, задовольняючи свої страсті й нахили без всяких обмежень, лишень би це не порушувало взаємин з ближніми. І не відає вона того, куди її може завести цей шлях. Але Господь піклується про неї і буває, що Ангел Хранитель в серці, чи слово Боже – через слух – відкривають їй пагубність цього шляху. І коли грішник через свої розум і почуття усвідомить небезпеку свого стану й забажає звільнитися від цієї пагуби, він повинен, в першу чергу, розкаятися в створеному, тобто не тільки перемінити розум, але й пережити кризу, суд над собою, що приводить до повної переорієнтації особистості, її радикальному оновленню. Покаяння – це заповіт з Богом про виправлення життя. Тоді людина покладає в своєму серці твердий намір зректися своїх гріховних звичок і справ, і почати жити за заповідями Божими. Того, хто вступив на цю першу ступень, можна побачити зайнятим тільки добродійництвом, ради якого він напружує всі свої сили. Він регулярно відвідує Богослужіння, зберігає устави Церкви, читає Святе Письмо й духовну літературу, допомагає ближнім, благочестиво розпоряджається в своєму домі, на службовому місці являє себе як добропорядну людину, терпить, коли потрібно терпіти, зберігає мир і мирить, відрізняється щирістю й рішучістю в доброчинних ділах, не сквернословить, мало спить і мало їсть, щоб мати тіло завжди готовим на Богоугодні справи. Все це приводить до відказу від егоцентризму й повернення до смирення, так як без смирення неможливе життя в общині, основаній на Таїнствах Хрещення і Євхаристії.

Другим ступенем являється повернення від зовнішньої доброчинності до зворушення в собі й пильнування добрих почуттів та схильностей. Зовнішні діла цінуються більше за почуттями та мотивами, за якими звершуються. Але ці почуття досить часто бувають спотвореними гріховними мотивами, а тому і руйнують в більшості наші добрі справи. Для прикладу: знаходитися на Богослужінні – добре діло, але до нього може привитися марнославство, традиція, обрядовість. Можна з задоволенням стояти в храмі, але для того, щоб просто поспівати, послухати повчання священника й залишитися при своїй думці. Можна подавати милостиню, але для того щоб всі бачили. Можна багато трудитися для інших, але від страсті людинодогоджання. Можна усамітнюватися й терпіти – але від зневаги та гордування ближніми. Можна й Богослужіння відправляти ретельно й акуратно – але ради марнославства й неправедних прибутків. Так що якщо прослідкувати за всіма нашими добрими ділами й поглянути на почуття, наміри й мотиви, з якими вони звершуються, то виявиться що всі вони руйнуються підступністю недобрих почуттів, скритих під ними. На першому ступені сходження до Бога людина не звертає уваги на свій внутрішній стан, бо зайнята зовнішнім, щоб відвикнути від злих справ і навикнути добрим; наприклад: людина не відвідувала Богослужіння й проводила час в безглуздих справах, тепер вона в храмі. Не утримувала постів, навикнувши з насолодою споживати все, що могла перетравити, тепер потрібно обмежуватися. Тут немає ні навику, ні часу, ні змоги, ні сил, ні знань для слідкування за внутрішньою стороною. Тут боротьба з собою має велику ціну у всякій її справі, хоча б і звершувалася вона з якимось іншими намірами.

Але тепер, коли людина навикла зовнішній доброчинності й упорядкувала своє життя в ретельному виконанні всіх церковних установ, тоді вона обов’язково повинна ввійти в середину свого серця й строго пильнувати за своїми почуттями та намірами. Якщо спочатку ворог роду людського відвертав увагу людини від добрих діл, бо в неї були сильними ще гріховні звички, то зараз, коли людина припинила чинити злі справи й утвердилася в добрі, диявол прагне ці діла знищити через недобрі почуття. Тому саме на другій ступені сходження до Бога, людина повинна звернути увагу на свій внутрішній стан, розрізняти думки, почуття, наміри, відганяти недобрі й укріпляти добрі, все це називається очищенням серця, «трезвінням», яке відбувається в світлі вчення Христового. Святий Діадох говорить: «З самого ранку, стань біля входу твого серця і відсікай голови злих помислів, що виходять звідтам. Бо яке б діло не прийшлось нам виконувати, відразу ж лізе з серця недобра думка, щоб опорочити його. Наш обов’язок – недобрі думки відігнати, і на їхнє місце призвати добрі думки й так з цими добрими помислами творити Богоугодне діло. Чим ретельніше хто пильнує за своїм серцем і чим безжалісніше буде відсікати недобрі помисли й почуття, що виходять з нього, тим скоріше ослабить, заморить і вкінець знищить ці страсні думки. Вони будуть показуватися все рідше й рідше, і, на кінець, зовсім вляжуться й перестануть хвилювати людину, а на їхнє місце прийдуть і вкореняться добрі і святі почуття. В серці настане мир і непорушний спокій. Це подібно до того, як залишити в спокої каламутну воду. З часом намул осяде і вода очиститься так, що зможе відображати в собі небо». Саме цей гріховний намул скриває від людини світло Божества і не позволяє їй стати причасником Святого Духа. Тому суть другої ступені полягає в очищенні й чистоті серця через боротьбу з помислами й страстями. Третя ступень – це відхід від себе й повернення до Бога, котра полягає в тому, щоб стояти розумом в серці перед лицем Бога, що саме і являється входженням в Святе Святих, за завісу – тим новим і живим.

Перші два ступені, це тільки приготування до цього стану й без нього не приводять до цілі. Самі по собі і молитва, і піст, і обмежування себе в задоволеннях, і доброчинності, якщо виконуються ради самих себе, а не ради спасіння душі, то не приносять людині ніякої користі, а часто навіть і потьмарюють розум, перетворюючи людину в фарисея, котрий починає підміняти Божий закон людськими установами. Початок цього шляху полягає в тому, щоб утвердитися в думці про присутність Божу. Де б хто не був, щоб не робив, усвідомлюй, що всевидяче Боже око утверджено над твоїм серцем і й наскрізь проникає його. Як сонце на небі світить й освітлює все і всі творіння живуть в променях його світла й тепла, так і ми творімо всі свої духовні діла, маючи на своєму небесному небозводі-розумі утвердженим ясне Сонце – Всевидячого Бога. Цей внутрішній настрій приходить після умиротворіння помислів і очищення серця від страстей в світлі виконання Христових заповідей, на яких утверджуються закон і пророки: жертовна любов до Бога і любов до ближнього. Тому й говорить Господь, що «блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф.5.8).

Але не в одному спогляданні суть цієї ступені, якби в холодному, мовчазному й заціпенілому стоянні перед Богом. Це тільки переддвір’я. А сама суть в тому, щоб направляючись серцем до Бога, слухати Його, розуміти й поєднуватися з Ним, тобто обожнюватися. Перевтілюватися, а через це перевтілювати і світ, що лежить в гріху з часів Адамового вигнання з раю, в досконале творіння. Ось це саме і є входження в Святе Святих – перед лице Бога, про котре нагадує нам сьогоднішнє свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це вищий стан і звичне проявлення цього ступеня з самого початку – це горіння серця, умиротворіння почуттів в постах і молитвах, при читанні, благодійництві, в дома і в храмі, за ділом і в дорозі. Плід цього – духовна молитва. Коли приходить це почуття до серця – людина всією своєю свідомістю входить в нього й нічого не хоче мати в думці, крім Бога. Коли вона молиться в цьому стані, то не може насититися ні поклонами, ні зітханнями перед лицем Божим. Горіння серця ублажає її, і їй завжди хотіло б ся бути в цьому стані. Тому, хто почав приходити до такого стану, той вступив на третю ступень, тобто став сходити від себе до Бога. Це й межа сходження, але така, котрій немає кінця, бо Бог безмежний. Ось три ступені сходження вслід Пресвятої Діви перед лице Бога. На якій ми з вами? На першій, другій чи третій? Але на якій хто б не стояв, нехай не стоїть на одному місці, бо звикаючи до такого стану, людина стає недбалою в подальшому своєму сходженні й падає і падіння це буває дуже великим. Тому потрібно завжди рухатися вперед, забуваючи те, що було позаду, як пише апостол Павло (Флп.3.13).

Дорогі браття і сестри! Освятімося молитвою, заполум’яніймо любов’ю до Тої, Котра сходить через храм земний до небесного й веде нас за Собою. Пробудімося від оціпеніння нашого, від безнадії і скрухи, після стількох жорстоких випробовувань. Зберімо в ціле наш розсіяний розум і серце, «ранкуймо» знову з запаленими свічками душ наших до «невечірнього світла» храму Господнього, до істинного й єдиного дому нашого. Відвернімо свій розум і свою увагу від надмірних життєвих піклувань й направляймо його в Небесні глибини – в те Святе Святих, де перебуває сьогодні Пресвята Богородиця. Бо саме таким чином і наші піснеспіви і наші молитви, принесені сьогодні нами в цьому храмі з благоговінням і користю для нас, будуть доходити до Неї, і ми, дякуючи Її піклуванню, разом з теперішніми благами станемо наслідниками майбутніх, вічних благ, благодаттю і людинолюбством нас ради народженого від Неї Господа нашого Іісуса Христа, Котрому подобає слава, держава, честь і поклоніння з Безначальним Його Отцем і з Вічним і Животворящим Його Духом нині, і завжди і на віки вічні.

Амінь.


Схожі матеріали :

Категорія: Проповіді | Додав: Admin (04.12.2017)
Переглядів: 1883 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.