Четвер, 14.12.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Проповіді

2-18. ПОВЧАННЯ НА ЛІТУРГІЇ НАПЕРЕД ОСВЯЧЕНИХ ДАРІВ в 6-у седмицю св. Чотиридесятниці

«ШУКАННЯ ЗМІСТУ ЖИТТЯ».

«…не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!»
(Мф.6.31-34).

Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені во Христі, браття і сестри!

Яке значення може мати Великий Піст для тих, хто на протязі довшого часу проводить своє життя поза своєю домівкою, на робочому місці, підчас поїздок, при виконанні службових обов’язків, підчас зустрічі з колегами чи друзями? Виявляється що Піст – це найкращий час, щоб досконало переглянути і зважити невимовно поверхневий характер нашого відношення до людей, до речей, до роботи, до сім’ї. В християнському світогляді домашнє життя, сім’я, складають основу християнського життя, в котрому знаходять своє втілення християнські принципи. Саме тут, в сімейному побуті та дусі сімейних відносин, закладаються основи християнського світогляду, котрий на початку може бути навіть неусвідомленим, але в кінці кінців стає рішучим фактором всього нашого життя. І те, що відбувається з нами сьогодні, з нашими дітьми, в наших сім’ях, це результат нашого виховання в дитинстві.

Великий Піст – час шукання змісту: змісту нашого професійного життя; змісту наших відносин з іншими людьми; змісту дружби; змісту відповідальності в нашому житті. Немає ні роботи, ні покликання, котрі хоча б трохи не могли б бути перетворені у відповідності до вищих цілей. Необхідно старатися поглибити всі наші відносини з людьми, тому що ми, будучи вільними, стали, часто цього не усвідомлюючи, рабами систем, котрі поступово знищують в суспільстві всяку людяність. І якщо наша віра має хоча б якесь значення, вона повинна впливати на все наше життя у всіх його аспектах. Більшість людей вважає, що необхідні переміни відбуваються в залежності від зовнішніх, глобальних перемін. Та ми, християни, повинні довести, що на самому ділі все випливає зсередини – від віри, та життя по вірі. Варто усвідомити, що один святий – а в даному випадку святий означає просто людину, котра відноситься серйозно до своєї віри – може створити більше, щоб змінити світ в кращу сторону, ніж тьма фальшивих його мудреців.

Давайте пригадаємо Четверту та П’яту Неділі Великого Посту присвячені пам’яті двох великих вчителів християнського духовного життя: святого Іоанна ЛЄствічніка та преподобної Марії Єгипетської. Важливо зрозуміти, що в образі цих двох святих Церква явно вказує нам, що те, чого вона очікує від нас Постом, – це збагачення нашого духовного і розумового внутрішнього світу. Читання та духовні роздуми можуть допомогти нам віднайти цей внутрішній світ і його радість, котру не дає нам скуштувати цей сучасний метушливий світ. Він не дає нам уяснити дійсного покликання людини, котре проявляється спочатку у внутрішньому, а вже потім у зовнішньому світі. Без цієї радості, без розуміння Великого Посту, як шляху в глибину нашого людського єства, Великий Піст втрачає своє значення.

Великий Піст – це час, коли особливо потрібно звернути увагу на своє спілкування з ближнім. Наш світ неймовірно велеречивий, ми постійно тонемо в словах, котрі втратили своє значення, а відповідно – і свою силу. Християнство являє нам священне значення слова – цього воістину Божественного дару. Наше слово володіє величезною силою, як позитивною, так і негативною. Тому ми будемо судимі і за наші слова: «Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений» (Мф.12.36-37) , – говорить Христос. Якщо ми будемо обдумувати і зважувати наші слова, ми знову усвідомимо їх глибокий та священний зміст і зрозуміємо, що навіть невинний, необдумано вимовлений жарт, може привести до трагічних наслідків, може стати тією останньою краплиною, котра переповнить чашу відчаю і направить людину у вир безумства. Але слово може бути і свідком правди. Випадкова розмова з товаришем за робочим місцем може деколи краще передати вірний погляд на життя, ніж формальна проповідь в храмі. Слово може зародити в душі можливість іншого підходу до життя, вимагати більшого пізнання. Ми часто усвідомлюємо, що ми постійно впливаємо один на одного своїми словами, своїми поступками. І, в кінці кінців, люди навертаються до Бога не тому, що хтось міг дати їм блискуче пояснення, а тому, що вони побачили в комусь те світло, ту радість і глибину, ту серйозність і любов, котрі саме і проявляють присутність Бога і Його сили в світі.

Таким чином, Великий Піст – це період, коли людина як би знову здобуває віру в життя, в його Божественному значенні, в його священній глибині. Утримуючись від їжі, ми знову пізнаємо її смак і навчаємося діставати її від Бога з радістю та подякою. Обмежуючи розваги, стримуючи себе в непотрібних балачках та поверхневих роздумуваннях, ми знову розуміємо найбільшу цінність відносин з людиною, з її працею, з її творчістю. І розуміємо ми все те, тому що ми просто знову зрозуміли Самого Бога, тому що ми вернулися до Нього і в Ньому – до всього того, що Він дав по Своїй безмежній любові та милосердю. І ось чому в Пасхальну ніч ми співаємо: «Сьогодні все наповнилося сяйвом, Небо, земля та підземелля; Нехай святкує все творіння Воскресіння Христове, в Котрім наше утвердження».

Та нажаль, сьогодні ми живемо так, ніби Христос ніколи і не приходив. І це – єдиний дійсний гріх, глибинна трагедія і печаль нашого номінального християнства. Тільки коли ми це зрозуміємо і визнаємо, тільки тоді ми зможемо зрозуміти, що таке Пасха, і чому перед нею необхідний Піст. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти, що всі літургічні традиції Церкви, весь цикл її Богослужінь існує, перш за все для того, щоб допомогти нам знову побачити і скуштувати, відчути це нове життя, від котрого ми так легко відходимо, зраджуючи йому. Побачити і, покаявшись, повернутися до нього.

Як можна любити і прагнути чогось, про що нам невідомо? Як можемо ми ставити вище всього на світі те, про що ми не знаємо, радість, котрої ми не скуштували? Як можемо ми шукати Царство, про котре не маємо ніякого поняття? Єдиний вхід в це Царство, і причасність до нового життя, з самого початку і до сих пір – це церковне Богослужіння.

Церква відкриває нам через своє Богослужбове життя те, чого «не бачило око, не чуло вухо, і не приходило на серце людині, що приготував Бог люблячим Його» (1Кор.2.9). Пасха являється самим центром цього Богослужбового життя, його серцем, його вершиною та сонцем, котре все проникає своїм животворним промінням. Щорічно відкриваються двері в сяйво Царства Христового, де кожен може відчути передсмак Вічної Радості, котра чекає на нас, Слави та Перемоги, котрі невидимо вже наповнюють Всесвіт і вкотре нагадують нам, що Смерті немає! Все церковне Богослужіння вибудуване довкола Пасхи. Літургічний річний круг, послідовність свят та постів, стає подорожжю, паломництвом до Пасхи, до кінця, котрий, в цей же час являється і началом. До кінця всього старого і початку нового життя. Це постійний перехід із світу в Царство, котре явилося у Христі.

Одначе, старе гріховне життя, звички, потурання страстям не так вже й легко перебороти та змінити. Євангеліє очікує і вимагає від людини зусилля, до котрого, в теперішньому своєму стані, людина зовсім нездатна. Нас викликають на битву з невидимим, звуть до цілі, до нового образу життя, котре вище наших можливостей. Навіть Апостоли, коли чули вчення свого Наставника, не могли це вчення втямити й запитували Христа: Хіба ж це можливо «Хто ж тоді може спастися»? (Лк.18.26). Дійсно, важко відмовитися в мізерних ідеалів життя, котре складається із щоденного піклування, відшукування засобів для забезпеченого існування, задоволень – всього, що так далеко від цілі та досконалості. Та Господь на кожному кроці нагадує: «Неможливеє людям, можливе для Бога!» (Лк.18.27) і «Будьте досконалими, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф.5.48).

Світ всіма своїми засобами прагне навіяти нам свої цінності: щастя поза Богом, безпечність в гріху, відсутність піклування про спасіння, подорож широким шляхом. Але Христос в Євангелії говорить нам: ідіть вузькою дорогою боротьби та страждань, тому що це єдиний шлях до дійсного щастя. Але як можемо ми, без допомоги Бога, Його Тіла-Церкви, наважитись на цей вибір? Як можемо ми розкаятися і повернутися до світлої і радісної обіцянки, котру Церква щорічно дає нам в день Пасхи?

І ось для цього потрібний Піст. Це – рука допомоги, протягнута нам Церквою, школа покаяння, котра одна може приготувати нас до того, щоб зустріти Пасху не тільки як дозвіл на те, щоб їсти, пити та відпочивати, але як дійсний кінець всього, що зістарілося в нас, як входження в нове життя.

В перші роки християнства головною метою Посту було приготування оглашенних, тобто новонавернених до Хрещення, котре звершувалося підчас Пасхальної Літургії. Вона актуальна і на сьогоднішній день, бо хоча ми і хрещені, ми поступово втрачаємо і зраджуємо тОму, що ми дістали в Хрещенні. Ось чому Пасха являється щорічним поверненням до нашого особистого Хрещення, тоді як Піст підготовлює нас до цього повернення через поступове та постійне зусилля, котре веде нас до Пасхи, до кінцевого переходу в нове життя у Христі. Тому Піст і Пасха являються кожен рік для нас новим відкриттям і надбанням того, що було дано нам при нашому особистому помиранні та воскресінні в Таїнстві Святого Хрещення.

Як тільки ми вступаємо в світлу печаль Посту, ми бачимо далеко, далеко попереду, кінець шляху. Цей кінець шляху – його ціль, радість Пасхи, вхід в сяйво слави Царства Небесного. І те, що ми бачимо здалеку, це передсмак Пасхи, освітлює великопісну печаль, перетворюючи її в духовну весну. Ніч може виявитися довгою і темною, але під час всього шляху таємниче сяюче світло зірниці освітлює горизонт.

Дійсно, ніде не розкривається найкраще і в повноті значення Посту, як в його Богослужіннях. Значення не тільки Великого Посту, але і всієї Церкви і всього християнського життя в цілому. У Христі – все життя, час, історія, сам космос стали очікуванням, приготуванням, надією, вознесінням. Христос вже прийшов, та Царство Його ще попереду! На землі, в цьому світі, ми можемо тільки відчути передсмак слави та радості Царства Небесного, одначе в Церкві ми покидаємо цей світ і духовно зустрічаємося з Христом за Його трапезою, споглядаючи в потаємних місцях свого серця Його світло та славу. Цей передсмак, одначе, дається нам для того, щоб ми, полюбивши Царство Боже, чаяли досконалішого єднання з Богом в прийдешньому «невечірньому» дні. І кожен раз, як би на порозі цього часу, скуштувавши мир і радість Царства Небесного, ми повертаємось в своє земне життя, і знову перед нами довгий, вузький і важкий шлях. Із свята ми повертаємося в життя Посту, в життя підготовки та очікування вечора цього земного життя, коли ми станемо учасниками «Світла тихого, святої слави безсмертного Отця Небесного», – початку, котрому не буде кінця.

Амінь.

Віктор Саварин


Схожі матеріали :

Категорія: Проповіді | Додав: Admin (23.04.2016)
Переглядів: 822 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.