Неділя, 25.06.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » Проповіді

2-19. СЛОВО В НЕДІЛЮ ЦВІТОНОСНУ.
«Возміте врата, князі, ваша, и возмітеся врата вічная: и внидет Царь Слави» (Пс.23.7).

Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені во Христі, браття і сестри!

Величним являється сьогоднішнє свято – Вхід Господній в Єрусалим. В народі його називають ще Вербною Неділею. Це свято дуже древнє. Перші згадування про нього з’являються ще в III-му та VI-му століттях. Взагалі, християнське свято – це не просто одно з торжеств, до котрих ми звикли в буденному житті. Воно скоріше споглядання та пожива для розуму й серця. Так і Вербна Неділя робить нас свідками та символічними учасниками історичної події, котра описана в чотирьох євангелистів.

В центрі уваги Богослужінь Шостої седмиці смерть Лазаря, через котру ми духовно споглядаємо прийдешню зустріч Христа зі смертю – спочатку зі смертю Його друга Лазаря, а потім і з Його особистою смертю. Лазарева Субота і Вербна Неділя – це вже передпочаток Хреста. Нажаль на сьогодні в досвіді Великого Посту відсутнє фізичне та духовне зусилля, котрі направлені сАме на Христове Воскресіння. Ми всі сили направляємо на внутрішнє самовдосконалення і в цей же час втрачаємо ціль – Пасху Христову. Християнська духовність, не направлена до цієї цілі а тільки на себе, вироджується у псевдо-християнство. Небезпека полягає в тому, що коли наш внутрішній храм-серце очищений, прибраний, звільнений від нечистого духу, котрий жив в ньому, пустує, тоді цей дух повертається, взявши «з собою сім інших духів, зліших від себе, і ввійшовши, живуть там; і буває для людини тієї останнє гірше першого» (Лк.11.26). Це все ми можемо спостерігати в собі в пасхальні дні, коли деколи в своїх поступках опускаємося на саме дно пекла, що являється ознакою відсутності правильного розуміння цілі Посту. В цьому світі все, навіть і «духовність» може бути від диявола, тому так важливо побачити значення та наростання Великого Посту як дійсного приготування до великого Дня Пасхи.

Великий Піст складається з двох частин. До Хрестопоклонної Неділі ми зосереджуємося на особистій душі, борючись зі страстьми та плоттю, злом та іншими гріхами, не втрачаючи головної цілі – Воскресіння Христового. Після Хрестопоклонної Неділі центральними місцем великопісного подвигу являється тайна страждань Христових, Його Хреста і смерті, і сам Піст стає «входженням в Єрусалим». На кінець в останню седмицю Посту ми починаємо творити пам’ять самої тайни. Великопісний подвиг допоміг нам відкласти в сторону все, що постійно заслоняє головну ціль нашої віри, надії та радості. З кожним днем ми все більше усвідомлюємо, що означає очікування, і чому християнська віра являється, перш за все, «чаянням» та приготуванням. І коли в п’ятницю на Вечірні ми співаємо: «Душекорисну звершивши Чотиридесятницю», – то повинні розуміти, що ми не тільки виконали щорічний християнський «обов’язок», ми сприйняли всією душею слова, котрі ми будемо співати на наступний день: «Лазаревим воскресінням Христос вже розрушив тебе, Смерте, і де твоя, Аде, перемога?»

І так, повернімося до теми сьогоднішнього свята. Наблизилися останні дні земного життя Ісуса, і Він вирішив іти в Єрусалим. Учні підвели Йому осля, покрили своїм одягом і посадили на нього свого Вчителя. Зібралося багато людей, котрі вигукували: «Осанна, - тобто, - спаси нас, Сине Давидів, благословен грядущий в Ім’я Господнє, Цар Ізраїлю! Осанна в вишніх!». Одні знімали з себе одяг і підстеляли його під ноги Ісуса, а інші зрізали фінікові гілки і ними встеляли дорогу або ж потрясали в повітрі. Та хоча народ бурхливо радів, Господа обіймала невимовна туга, бо знав Він, якою непостійною може бути думка цих людей, котрі в скорім часі замість «осанна» будуть вигукувати: «Розіпни, розіпни Його».

Ось як про настрій Спасителя описує святитель Димитрій Ростовський: «О люди! Як тростина колишеться від вітру, так і ви непостійні в своїх поступках! Сьогодні ви з пальмовими гілками віддаєте Мені шану, а через кілька днів збезчестите Мене. Сьогодні ви зрізаєте гілки з дерев, а через кілька днів ці самі дерева зрубаєте і витешете з них для Мене хрест. Сьогодні ви вистеляєте гілками для Мене дорогу, а через кілька днів палицями, різками та бичами, б’ючи Мене, нанесете Мені криваві рани. Сьогодні ви зі славою зустрічаєте Мене, а через кілька днів ви будете злословити Мене, ведучи на розп’яття».

Дії Самого Спасителя, Апостолів та народу мають свою символіку, мову образів, досить характерну для Сходу. І якщо осля, одяг, фінікові гілки, вигуки «Осанна» для нас мало про що говорять, то для учасників цих подій вони означали досить багато. На ослах світлої масті їздила тільки знать. Тому народ і вітає Христа словами: «Цар Ізраїлю». Вистеляння одягу виражало велику честь, а зрізані гілки – урочистість, бо давалися вони на змаганнях переможцям.

Та християнські мислителі завжди прагнули побачити в цих подіях ще і таємний зміст, котрий стосується кожного з нас. Ось як про ці події описує блаженний Феофілакт Болгарський. «Господь усаджується на осля тоді, коли апостоли підстелили Йому свій одяг, тобто доброчинності. Якщо душа не прикрашена доброчинностями, то не відбудеться тронування Господнього на ній, тобто в неї не ввійде Христос. Ті, котрі бігли попереду Господа – це образ пророків, котрі жили до Втілення Христового, а ті, котрі супроводжували – це ті, котрі жили після Втілення, мученики та вчителі. Вони підстеляють Христу свій одяг, тобто плоть підкоряють духу, так як тіло являється одягом, покровом душі. Господь називається Грядущим тому, що кожен день можна очікувати Його Другого Пришестя. Тому кожен з нас повинен очікувати кончини віка, Пришестя Господнього і готуватися до нього».

А ось як піднесено тлумачить це місце святитель Ігнатій Брянчанінов: «Одяг апостолів – це вчення Христове, котре вони виклали язичникам. На них духовно усадовився Господь і ввів їх у Єрусалим – в лоно Своєї Церкви, в вічне нерукотворне місто, спасіння та блаженства. Але Господь вступає на царство і в природних якостях людини, що упокорилася Йому і засвоїла Його вчення, та обожнює її природу. Такого Він вводить в те ж духовне Боже місто, місто миру – Єрусалим, котрий вибудовує Бог а не людина».

Тепер і нам стає зрозумілим духовний зміст цієї Євангельської події і самого свята. Ми призиваємося слідувати за Христом і прославляти Його образом свого життя, як через виконання Його заповідей, так і через очищення свого серця. В Богослужіння свята є дві характерні особливості. Люди стоять на службі з запаленими свічками і освяченими гілками верби. Ці дії предметно символізують духовний зміст свята. Запалена свічка означає радість, котру відчуває людина, знаючи про те, що в Христі вона завжди має опору, втіху та надію як в земному житті так і після смерті. А вербові гілки нагадують про дерево Хреста, а значить і про Хрест та страждання Спасителя за нас. Червонуватий цвіт верби говорить про кров Христову, пролиту за нас на Хресті. А те, що гілка не суха, а оживаюча і як така, що розпускається, говорить про Воскресіння Христове і майбутнє всезагальне воскресіння із мертвих. Свято всією своєю символікою вводить нас в хвилюючі дні останньої неділі Посту. Наступна Неділя називається Страсною, від слов’янського слова страсті – страждання, коли ми можемо по-особливому близько співпережити страшні муки Христові і ввійти в Його Воскресіння. І коли ми зробимо це зусилля над собою, то обов’язково відчуємо, якою благотворною та животворною являється уже сама думка про страждаючого та воскреслого Христа, Котрий говорить: «Піднесіте верхи свої, брами, і будьте відчинені, входи відвічні, і ввійде Цар слави!» (Пс.23.7).

Хто – кнЯзі (верхи), до котрих звертається слово Боже? Душею та тілом людини, всіма її силами і здатністю, її життям, володіє і розпоряджається її розум. Розум – владика, цар, священик, князь (верх) в малому світі, тобто в людині. Господь наш Іісус Христос являється Божою Істиною. Як Істина приймається виключно розумом, то слово Боже, запрошуючи людей до прийняття Спасителя, звертається до їхнього начала, основи, кореня, до Духа та розуму, – говорячи: «Візьміть ворота, князі, ваші», тому що саме в направленні розуму до Істини, та його перебуванні в Ній, в Христі, полягає сутність нашого спасіння.

Які ворота повеліває взяти, щоб вхід Царя Слави в Богозданне місто, людину, міг відбутися? Ці ворота – гріх: «Гріхи ваші, - говорить пророк, - розлучають між вами і між Богом, і ради гріхів ваших відвернув лице Своє від вас». Ворота названі вічними: гріх, котрим ми заражені в нашій основі, в праотцях, безконечний. Та Спаситель поклав йому край. Але і тепер гріх безконечний і вічний в тих, котрі не визнають Спасителя, або ж, визнаючи Його вустами, зрікаються життям. «Візьміть ворота, кнЯзі, свої, і візьміться ворота вічні: і ввійде Цар Слави» .

Що ж виражає в Божому повелінні вираження «візьміть»? Звично ворота відкриваються, а тут узаконюється взяття їх. Так! Виявилося недостатнім для цих воріт – для гріха – слово «відкрийтеся», потрібно було застосувати слово «візьміть»: потрібно взяти ворота, відняти їх, знищити назавжди. «Покаяння в гріху, – навчає Свята Церква – лежить в тім, щоб усвідомити свій гріх, розкаятися в ньому, і вже не повторювати його». Тільки в цю душу, котра з рішучістю відкинула гріх та очищає себе покаянням, входить Цар Слави.

Святий Дух, заповідаючи взяти ворота, велить і воротам взятися: «Візьміться ворота вічні». Це означає, що для першопочаткового залишення гріха та гріховного життя необхідні особисті бажання та зусилля людини. Але прощення людині гріхів, звільнення від насилля гріховних звичок, очищення від гріховних якостей, котрі засвоїла пропаща людська природа, звершується дією Всесвятого і Всесильного Божого Духу. «Візьміться ворота вічні» ! Коли візьмуться ворота вічні, – входить в душу Цар Слави Господь.

Бажаною та радісною була для Єрусалиму подія, котру ми сьогодні згадуємо та святкуємо – вхід в нього Збавителя, Спасителя, Господа і Бога нашого, Ісуса Христа.

Дорогі браття і сестри! Всі ми можемо сподобитися величі цієї радості, якщо забажаємо її і направимо себе до надбання її від всього серця. Відвернімося від гріхів щирим та дійсним покаянням! Думки, сердечні почуття, слова, наші діла нехай будуть вираженням заповідей Христових, через котрі ми навчаємося ухилятися від зла та творити богоугодні діла. Такою поведінкою ми зробимо себе храмом, достойним Христа, Котрий сказав: «…хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього» (Ін.14.23).

Амінь.

Віктор Саварин


Схожі матеріали :

Категорія: Проповіді | Додав: Admin (23.04.2016)
Переглядів: 911 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.