Четвер, 14.12.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » В.Саварин "Що відбувається під куполами ?"

В категорії материалів: 51
Показано материалів: 1-15
Сторінки: 1 2 3 4 »

Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарях · Переглядах

29.07.2016 (12:43)

Необхідність Таїнства Хрещення тісно пов’язана з присутністю в людині успадкованого гріху, який по зачатті починає активно діяти в її природі. Причиною цього являється гріхопадіння родоначальників людства, Адама та Єви: «Бо як смерть через людину, так через Людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі всі помирають, так в Христі всі оживуть…» (1Кор.15.21-22). Отже в людині присутні як первородний гріх, так і його наслідки. Щоб успішно долати наслідки первородного гріху, потрібно позбутися самої причини. Саме це, в першу чергу, й відбувається в Таїнстві Хрещення й оправдовує «несвідоме» хрещення немовлят. Звільнити людину від смертних пут, які тримають її у владі первородного гріху, а через нього й у владі диявола – ось найперша та найголовніша причина Таїнства Хрещення немовлят.

Наступне, що відбувається в цьому Таїнстві – це прощення особистих гріхів, звершених людиною за весь період життя, який передував Хрещенню. Звісно, що у немовлят особистих гріхів немає і це стосується тільки тих, хто приймає Хрещення в зрілому віці. Але діставши прощення гріхів в Таїнстві Хрещення, це не означає, що людина вже стала святою й почала нове життя в оновленій природі. Ні. Процес оновлення, який починається ще задовго до самого Таїнства в період оголошення, продовжується і далі. Що це за такий процес, на який ми, сьогоднішні християни, так мало звертаємо увагу? Це процес помирання й воскресіння в Христі: «Ми завжди носимо в тілі мертвість Господа Ісуса, щоб і життя Ісусове відкрилося в тілі нашому» (2Кор.4.10).


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 388 | Додав: Admin | Дата: 29.07.2016 | Коментарі(0)


14.05.2016 (13:27)
  АКТУАЛЬНО ! ( Коментарів-2 !)

Люди, спілкуючись між собою, спілкуються не тільки словами, а й символічними жестами чи рухами, які, крім вербального рівня, також наповнені якимсь відповідним змістом. Особливою символікою огорнуті й відносини Бога з людиною, де невидимий Бог стає видимим через символи, які зримо відображають невидиму духовну дійсність, ілюструючи реальність невидимого світу.

Слово «символ» походить від грецького дієслова «симвалло», що означає «поєдную», «утримую разом». Колись, в давнину, коли дві близькі людини розлучалися на якийсь період часу, вони брали, наприклад, монету, і по складній траєкторії розділяли її навпіл. З часом, коли одна з них повинна було звістити інший про щось дуже важливе, то через наближену людину вона передавала звістку разом з частиною цієї монети. Прибувши на місце призначення, ця людина пред’являла звістку разом з половиною «символу». Якщо половинки збігалися, то це означало, що посланцю можна було довіряти. Дякуючи такому символу, через багато років колись знайомі люди чи навіть їхні нащадки, могли спізнати один одного.


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 464 | Додав: Admin | Дата: 14.05.2016 | Коментарі(2)


13.04.2016 (11:40)

В попередній статті ми розповідали про зародження інституту оголошених і про умови його існування. Що відбувалося далі і що стало причиною його занепаду, ми постараємось розповісти в сьогоднішній статті.

Динамічний розвиток дістає й символіка в тлумаченні Євангельського вчення, розписі, скульптурі, гімнографії. Перед самим Хрещенням обраних знайомили з внутрішнім змістом Таїнств Хрещення та Євхаристії, що відкривалося тільки посвяченим. Так в умовах, коли замість ієрархії духовних дарів зароджується ієрархія церковних чинів з різко окресленими привілеями та обов’язками, зароджувалася церковна практика секретності. Тут відбувалося розділення християнського віровчення на екзотеричне знання, яке доступне всім, та езотеричне, тайне знання, яке відкрите тільки посвяченим. При цьому посилалися на Господа, Котрий окремо для учнів тлумачив Своє вчення, тоді як для натовпу воно було заховане за образами та символами. Климент з Оригеном заявили, що на відміну від натовпу, вибрані учні не потребують зцілення, оскільки володіють глибинами божественного знання, котрі скриті від тих, хто ще має потребу в лікарю. Не дивно, що ця елітарність з часом перейшла на клір, котрий перебуваючи «в стате святих», мнив себе досконалим, тоді як натовп християн-мирян потребував лишень символів та образів.


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 383 | Додав: Admin | Дата: 13.04.2016 | Коментарі(0)


30.03.2016 (15:04)
«Ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів.
А Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку»
(Мф.28.19-20)

Приймаючи участь в Божественній Літургії, ми молимося за тих, хто готується до вступу в Церкву Христову через Таїнство Хрещення, а саме – за оголошених (оглашенних), тобто ознайомлених з вірою Христовою, щоб Господь помилував їх, наставив їх словом істини, відкрив їм Євангелію правди, приєднав їх до Церкви, спас їх Своєю благодаттю, щоб вони разом з нами славили Бога. А перед «Херувимською піснею» ми чуємо слова очільника євхаристичного зібрання, пастиря, звернені до оголошених, котрих просять покинути храм: «Ті, хто оголошені, вийдіть», оскільки починається Таїнство Євхаристії, участь в якому можуть приймати лишень члени Тіла Христового.

Сьогодні, на початку ІІІ-го тисячоліття християнської ери, ми можемо почути гарячі дискусії довкола ектенії (прохального моління) за оголошених: одні наполягають на тому, аби цю ектенію взагалі видалити з Літургії, інші – скоротити, а ще інші радять залишити її в такому вигляді, в якому вона з’явилася тут завдяки укладачам Літургії. На тлі цих дискусій, а також на фоні профанного християнського життя, ми постараємось розкрити зміст та місце інституту оголошених в християнській Церкві.


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 390 | Додав: Admin | Дата: 30.03.2016 | Коментарі(0)


21.02.2016 (13:30)
«Апостол Павло, обраний не людьми і не через людину,
а Ісусом Христом й Богом Отцем,
Котрий воскресив його з мертвих…»
(Гал.1.1).

Продовжуючи тему пастирського служіння, а саме двох його типів, левитського та пророчого, ми торкнемося й Таїнства рукопокладення «покликаних та вибраних». В свій час Господь сказав: «Кажу вам, що жоден із запрошених не скуштує моєї вечері, бо багато покликаних, та мало вибраних» (Лк.14.24). Отже покликання та обрання – це різні якісні категорії діяльності людини як в соціумі, так і в Церкві. Багато покликаних до різних ремесл та служінь, але повної їх реалізації, вираження себе через них, проявлення слави Бога через них, досягають лишень обрані, тобто харизматичні особи, талановиті, ті хто вдало поєднав талант разом із служінням, до якого вибраний.

Кожна людина, по дару Творця, наділена якимись талантами, котрі, через наполегливу працю, розкриваються в ній по мірі інтелектуального та духовного росту. І немає жодного, у кого б бракувало тих чи інших талантів. Нажаль, людина не завжди орієнтується на талант, харизму – її більше вабить те, через що вона може розкрити не свій дух, а свою плоть. Вона прагне достатку, комфорту, здоров’я й т.д., навіть не здогадуючись, що саме життя в гармонії з собою, світом та Богом, дає їй все, що потрібно для повноцінного життя, а найголовніше – життя Вічне.


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 443 | Додав: Admin | Дата: 21.02.2016 | Коментарі(0)


30.01.2016 (11:51)
«Духа не вгашайте! Не гордуйте пророцтвами!» (1Сол.5.19,20);

«У ревності не слабніть, духом палайте, служіть Господеві,
втішайтеся надією, в скорботі будьте терпеливі,
в молитві постійні…» (Рим.12.11,12).

Розкриваючи динаміку пастирського служіння, ми торкнемось двох його типів: «левітського» та «пророчого», аби якнайглибше усвідомити всю відповідальність пастиря за духовний ріст пастви, за яку він дасть відповідь на Суді Божому. Будь яке служіння, церковне чи світське, до якого нас кличе Бог, передбачає духовний ріст, без якого воно вироджується в пасивне виконування своїх обов’язків, з неодмінною деградацією особистості.

Говорячи про левітське та пророче служіння в християнському пастирстві, ми будемо говорити про дві категорії духовності. То що ж собою являє левітство в християнстві? Це служіння поза харизмою, поза волею Бога, де силами своєї природи, людина намагається хоч якось імітувати конкретну діяльність. Звісно, що таке пастирство кастове, побутове, формальне, вузько-національне, нетворче, нерухоме та мертве, нездатне розкрити в собі дари Духа Святого. Замкнувшись, воно почало набувати природжені вади, звужуючи шлях, віддалилося від пастви, перетворившись в клерикальну установу, присвоївши собі виключні прерогативи вважати себе Церквою за перевагою. Це стало причиною того, «аби вважати пастирське служіння не як зразок доброчинності, а як засіб для прожитку; не як відповідальне служіння, а безвідповідальну владу» (святий Григорій Богослов).


В.Саварин "Що відбувається під куполами ?" | Переглядів: 427 | Додав: Admin | Дата: 30.01.2016 | Коментарі(0)


04.01.2016 (13:40)

Для того, аби стати звичайним старозавітним жрецем в новозавітній Церкві, не потрібно ані харизми, ані якихось внутрішніх духовних процесів преображення – достатньо належати до касти духовенства; мати кума попа; закінчити семінарію; сорок днів мити підлоги у триповерхових «келіях» єпископа (такі жреці-попи називаються «сорокоустами»); мати трохи грошей на покупку «сану» та «парафії», або ж просто бут хитрим – по факту цього й «одержати» через Таїнство священства дари Духа Святого, таку собі овечу шкіру, щоб через «легітимний» владний лабіринт починати вести свої бізнесові справи в християнській общині, нав’язуючи їй свою мораль та «християнський» світогляд. Дана стаття не про них і не для них, а для тих, хто прагне реалізувати служіння пастирства в собі та в общині.

Для того, аби розкрити в собі дар пастирства, чи бодай хоч його настрій, потрібна причетність до жертовної любові, котра відшукує слова та діла для вибудовування ближнього. За словами християнського богослова, філософа, преподобного Максима Сповідника, майбутній «пастир повинен бути наслідувачем благості й ревнувати про зібрання в одне ціле розсіяних чад Божих, а себе зв’язувати нероздільним союзом духовної любові з ними». А християнський письменник-аскет, преподобний Ісаак Сириянин зазначив: «Хто всіх однаково співчутливо любить і без розрізнення, той досягнув досконалості». А ось слова дійсного пастиря: «Не той поганий пастир, котрий не знає грецької мови, не має музикального слуху чи неабиякої зовнішності, а той, хто не вбив у собі егоїзму, як цілі свого життя, хто не вміє молитися, хто не вміє любити, співчувати та прощати».


В.Саварин "Що відбувається під куполами ?" | Переглядів: 424 | Додав: Admin | Дата: 04.01.2016 | Коментарі(1)


07.12.2015 (20:45)
  АКТУАЛЬНО ! ( Коментарів-2 !)
«Він поставив одних Апостолами, других – пророками, інших – Євангелістами, ще інших – пастирями та вчителями, на вдосконалення святих, на діло служіння, для збудування Тіла Христового…»
(Еф.4.11-12).

Саме на ці слова Апостола спираються ті, хто прагне довести наявність в Церкві так званої Богом заснованої церковної ієрархії. Звісно, що вражена гріхом людська природа, завжди прагне у всьому побачити вертикаль влади, її легітимність та деспотію (необмежену владу). (Під час архієрейського богослужіння, при благословенні єпископа, хор співає на грецькій мові: «Іс полла еті деспота!» (Многая літа Владиці! (деспоту)); «Тон деспотін ке архієрея імон Кіріє філатте іс полла еті деспота!» (Владику (деспота) і архієрея нашого, Господи, сохрани на многая літа!)). Але як бачимо, в словах Апостола не йдеться про якусь деспотичну владну вертикаль, владик, оскільки тут вказаний характер служіння ради вдосконалення народу Божого в святості. Тим більше ми тут не побачимо навіть натяків на священичий інститут за старозавітними лекалами жрецької касти, який ми маємо сьогодні: єпископ-священик-диякон. Тут мова йде про пастирське служіння – не більше.


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 494 | Додав: Admin | Дата: 07.12.2015 | Коментарі(2)


15.11.2015 (17:06)

Перед тим, як вести розмову про Церковні Таїнства як процес, їхню роль в духовному преображенні людини, потрібно розкрити саме поняття Церкви, в котрій вони звершуються, а саме – що являється Церквою, і що нею не є, оскільки від цього буде залежати наша розумна участь в християнстві як Богоодкровенній релігії.

Термін «церква», з грецької мови – «екклезія», означає «зібрання», «об’єднання», «собор», «єднання»… . То кого і що об’єднує Церква у собі? Догматичне богослов’я дає нам таке визначення Церкви в її земному аспекті:
а) Церква – це від Бога установлена спільнота віруючих, об’єднаних вірою, священноначалієм і таїнствами;
б) котра очолюється й управляється Самим Господом Ісусом Христом по волі Бога Отця;
в) всі члени цієї спільноти з’єднані з Господом, як зі своїм Главою, і в Ньому друг з другом, а також з небожителями;
г) спільнота ця одухотворяється, живиться й освячується Святим Духом.


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 536 | Додав: Admin | Дата: 15.11.2015 | Коментарі(0)


01.11.2015 (20:30)

Кожен вірянин Церкви досить часто використовує в своєму лексиконі слово «таїнство», яким передається його участь в священнодіях Церкви. Та не так вже й багато з тих, хто відчув на досвіді чудо релігії, може сказати, що будь-який дотик благодаті вже таїнство, таїнство зустрічі та єднання з Богом. В світлі історичного аналізу богословських ідей, привитих богослов’ю схоластикою (раціональним мисленням), вже давно виявлено, що більшість догматів Церкви розглядалося в далекому від православ’я (православний – той, хто розкриває славу Бога своїм життям) ключі, в тому числі й вчення про Таїнства Церкви.

Історична критика показала, що Церква не знає вчення про «сім і тільки сім» Таїнств. Грецьке слово «містеріон» (таїнство), яке досить часто використовується в богослов’ї святих отців, не ізольовано й не відноситься до якогось конкретного числа дій Церкви, оскільки містеріон – це саме життя й її досвід, і всі священнодії Церкви невіддільні від цього досвіду й стоять в контексті самого її життя як таїнства і чуда Нового Заповіту. В кінцевому результаті, всі священнодії являються священнодійством чогось. Що ж священнодійствується Церквою, як не таїнство нашого спасіння? Як зазначив видатний сербський богослов Іустин Попович: «Все в Церкві вважається святим таїнством. Будь-яке священнодійство – вже святе таїнство. Навіть найнезначніше? – Так, кожне з них глибоко спасенне, як і сама тайна Церкви, оскільки й «найнезначніше» священнодійство в Боголюдському організмі Церкви знаходиться в органічному, живому зв’язку зі всією тайною Церкви й Самим Богочоловіком Господом Ісусом Христом».


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 481 | Додав: Admin | Дата: 01.11.2015 | Коментарі(0)


11.10.2015 (13:50)

Занепад духовності в Церкві найбільше проявляється в занепаді євхаристичної свідомості віруючих, у їхньому відношенні до Таїнств, а тому питання про дійсність Таїнств для багатьох благочестивих християн виглядає досить-таки блюзнірським.

Чи можна взагалі ставити питання про те: чи звершилася Євхаристія, чи звершилося Хрещення й т.д.? Адже чи можна в принципі сумніватися в дійсності того, що звершує Сам Бог?

Кожна церковна людина повинна мати певну тверезу відповідь на ці запитання, адже відсутність критерію для такої відповіді у більшості з нас, свідчить лишень про низький рівень нашої духовної свідомості, що викликано об’єктивною причиною – відсутністю мінімально необхідної духовної освіти та євхаристичної культури, яка, нажаль, знаходиться в повному занепаді ще з ІІ-го століття.

Говорячи, наприклад, про Хрещення, через яке люди дістають спасіння, ми повністю нехтуємо питанням віри, оскільки саме через неї здійснюється спасіння. Хрещення, це вже наслідок і втілення наявної віри, акт віри: «Хто увірує й охреститься, буде спасенний, а хто не ввірує засуджений буде» (Мк.16.16); «Ви бережені силою Божою через віру на спасіння» (1Пет.1.5); «Ми ж не з тих, хто хитається на загибель, але віруємо на спасіння душі» (Євр.10.39). То яка ж якість сьогоднішньої віри?


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 501 | Додав: Admin | Дата: 11.10.2015 | Коментарі(0)


28.09.2015 (20:34)

Наступною темою кількох статей, буде розкриття богословського змісту церковних Таїнств, а також їхньої профанації кліром та народом. Щоб ясніше розкрити це питання й конкретизувати кожне Таїнство, у вступних статтях ми ознайомимося з загальними поняттями на цю тему й вияснимо, яке місце займають Таїнства в житті Церкви. Для цього потрібно відповісти на кілька питань: в чому полягає новизна Нового Заповіту?; чому він називається Новим?; чим в принципі відрізняється християнська Церква від всіх інших релігій та моральних вчень, що в ній саме нового?

Якщо поглянути на християнство з позиції загальнолюдської моралі, то тут ми не побачимо нічого нового, адже в більшості релігій ми бачимо ті ж самі моральні стандарти: «Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Мф.7.12; Лк.6.31). Але у християнстві, на відміну інших релігій, мораль слугує лишень засобом наближенням до Бога, до Христа, являючись умовою Богоєднання. Для людини недостатньо бути тільки моральною істотою, її ціль – стати богоподібною, а мораль відіграє тут один з підготовчих щаблів сходження до цієї вищої цілі.


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 576 | Додав: Admin | Дата: 28.09.2015 | Коментарі(0)


21.08.2015 (09:20)
  АКТУАЛЬНО ! ( Коментарів-3 !)

Не торкаючись увагою богоодкровенної сторони Біблії, яка має прямий зв’язок з євангельським духом і розкриває Бога Отця Старого Заповіту, як Отця Сина, Котрий укладає з людством Новий Заповіт, ми продовжуємо, в даній статті, розкривати людський фактор в Біблії, який для багатьох, не тільки релігійних фанатів, а й для спритних політично-церковних ідеологів й надалі залишається богоодкровенним, незважаючи на те, що його дух не відповідає духовним властивостям Бога Творця.

І так, тема расизму в Біблії. Теорія расизму існувала задовго до утворення Ізраїлю як нації. Розросталася вона на ґрунті гордині й ієрархічних внутрішньо-родових відносин. Це переростало у відносини між племенами та державами, котрі прагнули підкорити сусідні народи й перетворити їх в своїх рабів. Людина-раб, в світлі расової теорії, розглядалася на рівні домашньої худоби, призначеної приносити користь та достаток її володарю. Не дивно, що Церква, в лиці своїх «богословів», довший час намагалася дійти думки про те, чи раб взагалі має душу, адже керуючись Біблією, її людською стороною, це було досить-таки важко визнати.


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 560 | Додав: Admin | Дата: 21.08.2015 | Коментарі(3)


17.07.2015 (14:00)
  АКТУАЛЬНО ! ( Коментарів-2 !)

З рукою Ездри, в Біблію входить інше поняття її авторства. Якщо раніше тут автором був Бог, а співавтором людина, то коли за неї взялися юдейські книжники та законовчителі, Бог відразу зайняв тут статус співавтора, автором ж стала людина, котра своїм «я» повністю витіснила не тільки ініціативу Бога, а й сам Його образ. Бог з Його властивостями повністю був похований в надрах людського мудрування, яке створило образ бога, відмінного від Бога Одкровення. Кілька столітнє втовкмачування народу цього образу, привело до того, що народ не розпізнав Бога, Котрий прийшов до Свого народу. Вони чекали політичного лідера, войовничого вождя, очільника кривавого месіанства, до якого вони звикли, натомість прийшов Бог, котрий Своєю святістю, вченням та життям – жертовною любов’ю довів, що той бог-батько, якому служить Його народ – диявол: «А Ісус їм сказав: Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу» (Ін.8.42-45).


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 541 | Додав: Admin | Дата: 17.07.2015 | Коментарі(2)


06.07.2015 (21:44)

Коротко оглянувши ключові моменти авторства Біблії, ми підійшли до аналізу тексту, який умовно можна розділити на дві частини: те що дано людині Богом і те, що написане людиною поза Богом, поза Його волею, але приписане Богу. І так – Закон.

Законом у Біблії називається вся сума заповідей Божих: «Написав Я йому (Ізраїлю) важливі закони Мої» (Осії.8.12), зміст яких зводиться до любові до Бога, благоговінню перед Ним, та любові до ближнього, а також до основних етичних принципів: «Людино! Господь роз’яснив тобі, що таке добро й чого Він вимагає від тебе: діяти справедливо, любити милосердя й смиренно ходити перед Богом твоїм» (Мих.6.8). Одначе, людина вирішила поправити Бога й «вдосконалити» Закон, одягнувши його в хитромудру систему правил, які охопили своїми повчаннями не тільки простенький культ, а й сімейне, побутове та суспільне життя. І хоча цілі були благими, вони повністю профанували Закон, оскільки людина засвоювала лишень формальну сторону правил, повністю нехтуючи їх духовним змістом. Таким чином старозавітне пастирство повністю втратило своє наповнення, силу. Обрядова сторона після реформи Ездри та його сподвижників, почала нагадувати поганські обряди.


Християнські свята. Звичаї,обряди. | Переглядів: 450 | Додав: Admin | Дата: 06.07.2015 | Коментарі(0)