П'ятниця, 18.08.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » В.Саварин "Що відбувається під куполами ?"

45. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ПІД КУПОЛАМИ? (Продовження).

Для того, аби стати звичайним старозавітним жрецем в новозавітній Церкві, не потрібно ані харизми, ані якихось внутрішніх духовних процесів преображення – достатньо належати до касти духовенства; мати кума попа; закінчити семінарію; сорок днів мити підлоги у триповерхових «келіях» єпископа (такі жреці-попи називаються «сорокоустами»); мати трохи грошей на покупку «сану» та «парафії», або ж просто бут хитрим – по факту цього й «одержати» через Таїнство священства дари Духа Святого, таку собі овечу шкіру, щоб через «легітимний» владний лабіринт починати вести свої бізнесові справи в християнській общині, нав’язуючи їй свою мораль та «християнський» світогляд. Дана стаття не про них і не для них, а для тих, хто прагне реалізувати служіння пастирства в собі та в общині.

Для того, аби розкрити в собі дар пастирства, чи бодай хоч його настрій, потрібна причетність до жертовної любові, котра відшукує слова та діла для вибудовування ближнього. За словами християнського богослова, філософа, преподобного Максима Сповідника, майбутній «пастир повинен бути наслідувачем благості й ревнувати про зібрання в одне ціле розсіяних чад Божих, а себе зв’язувати нероздільним союзом духовної любові з ними». А християнський письменник-аскет, преподобний Ісаак Сириянин зазначив: «Хто всіх однаково співчутливо любить і без розрізнення, той досягнув досконалості». А ось слова дійсного пастиря: «Не той поганий пастир, котрий не знає грецької мови, не має музикального слуху чи неабиякої зовнішності, а той, хто не вбив у собі егоїзму, як цілі свого життя, хто не вміє молитися, хто не вміє любити, співчувати та прощати».

В якій атмосфері повинна протікати пастирська діяльність того, хто прагне пастирського служіння? В атмосфері євхаристичного життя, котре починається з храму, виходить за його межі в світ, повертається до храму, щоб знову йти в світ ради його обожнення. Вчителі Церкви не писали трактатів про Церкву, а жили в ній і нею. Вони не писали трактатів про Духа Святого, а жили в Нім. Тому від майбутнього пастиря чекають учительства в Отці, духовного керівництва в Сині й діяльного богослужіння в Дусі, тобто від пастиря очікують втілення євангельського вчення в світі.

Питання про підготовку майбутнього пастиря завжди стояло в центрі уваги письменників-богословів та вчителів-аскетів. 1) Чи потрібна людині якась підготовка до цього високого служіння, чи може всю відповідальність за мораль та поведінку пастиря звалити на благодать Божу? 2) В чому повинна полягати ця підготовка, а саме: духовна, інтелектуальна, аскетична й т.д.. Звідси й дві думки на дану проблему, які приводять з часом до різного результату.

Одні говорять, що людина нічого не повинна робити там, де діє всесильна благодать, котрої повністю достатньо для реалізації пастирського служіння. Але як показує історія християнської Церкви, пасивне відношення до благодаті перетворює пастиря в носія примітивного благочестя, котре закінчується «кадилом та кропилом», без всяких вимог до себе та пастви «ради смирення». Інші наполягають на підготовці пастиря в дусі синергії, співпраці людини та Бога. Про те, яким повинен бути пастир Христового стада, сказав в своїх трьох Пастирських Посланнях, апостол Павло. Нажаль спокуса примітивізму та мракобісся завжди витала довкола пастирства. Тому й не дивно, що вчителі Церкви попереджали чи докоряли за неуважне відношення до прийняття пастирства як з боку тих, хто «прагнув» його, так і з боку тих, хто «рукопокладав».

Ось що пише святий Іоанн Златоуст: «…беруть в священики невігласів й роблять їх наглядачами над майном, зо котре заплатив Син Божий Своєю кров’ю». Блаженний Ієронім каже: «Священики, будучи невігласами та простаками, вважають себе святими через те, що нічого не знають». А ось, що сказав святий Григорій Богослов: «Одна справа – пастушити над вівцями та волами, а інша – керувати людськими душами».

І так, в чому ж полягає духовна підготовка майбутнього пастиря? Це, перш за все, виховання себе в дусі Царства Божого, розкриття його в собі. Це категорія нашої духовності, котра дається не відразу, а набувається багатолітнім подвигом всього життя. Як зазначив Григорій Богослов – пастир повинен бути небесним, тобто не бути причетним до гріхів світу та полоненим земними благами. Він повинен бути святим, а це означає не імітацію якогось псевдо-духовного пуританізму та гнилого спіритуалізму, не заучування якихось особливих слівець чи церковно-слов’янських виразів, не акторська святошність, не ханжество, а дійсна духовність, тобто стремління до усиновлення Богом, до одухотворення себе, до обожнення себе та інших, до вищого ідеалу християнської життя. Він повинен бути преподобним, тобто уподібнюватися Христу, Котрий являється досконалим ідеалом Доброго Пастиря. Пастир повинен являти зразок діяльної молитви, смирення. Все це зводиться до одного – духовності, як свободи від влади всякого гріху.

Духовне зростання передбачає не тільки молитву, а й вивчання Священного Писання, роздумування над ним, заглиблення в його тлумачення вчителями Церкви та сучасною дослідницькою наукою. Духовне зростання спонукає до знайомства з аскетичною християнською літературою, в якій духовний шлях викладений не від кабінетного марення, а від довголітнього досвіду християнського життя. Сюди варто добавити й бесіди з високодуховними наставниками, читання розумних життєписів подвижників благочестя, відвідування хворих та бідних і посильна їм допомога й т.д.. Без багаторічної духовної підготовки, прагнення до пастирства не що інше як порожній звук, протиріччя з самим собою й звичайна фальш.

В чому полягає інтелектуальна підготовка? Це розширення розумового кругозору. Дехто такий підхід заперечує посилаючись на те, що це може зруйнувати духовність. Якщо духовність може бути зруйнована шляхом розширення розумового кругозору, то така духовність не вартує й ламаної копійки. Видатні церковні пастирі класичної епохи християнського богослов’я, були для свого часу представниками найширшої інтелектуальної культури. Вони стояли на рівні витонченої еліти своєї епохи. Досконало знали філософію, риторику, математику, музику, тобто все те, що на мові тодішньої педагогіки називалося «семичисельним мистецтвом». Віддаючи першість духовній підготовці та благочестю, вони ніскільки не боялися того, що світська освіта може його зруйнувати. Тим більше – вона ніколи не перетворювала їх в світських діячів. Та попри все те, в прагненні стати «культурним», майбутній пастир може й підмінити свою духовність світськими інтересами, де література, філософія та наука поступово «витіснить» з його серця діяльну молитву, від чого охолоне й любов. Зміна ієрархії цінностей порушить внутрішню рівновагу, а це означає, що людина збилася з шляху. Духовне будівництво себе та ближнього – це основна ціль пастирського життя та служіння, а розвиток інтелекту в сфері світських наук та мистецтв, являється лишень засобом для внутрішнього збагачення. Все це разом взяте, передбачає гармонійний розвиток та рівновагу внутрішніх сил.

І , нарешті, підготовка зовнішня – до чого повинна бути прикута увага майбутнього пастиря, аби тримати себе в зовнішній благопристойності?

1). Зовнішній вигляд. Людина повинна бути завжди чистою та охайною як відносно одягу, так і відносно тіла, але не доходити до меж якогось франтівства чи утрируваної пародії.

2). Дисципліна. Пастир повинен бути до хронометричності точним в призначенні своїх ділових розмов, зустрічей, богослужінь. Він повинен жити за розкладом і ніякі зміни, на догоду «розхлябаним» людям, не повинні мати місце. Лишень особливі випадки можуть порушувати цей розпорядок. Пастир повинен виховувати в собі дисциплінованість і вимагати її від інших.

3). Мова та рухи. Слово пастиря найбільше приковує до себе увагу оточуючих. По цьому слову ми судимо й про внутрішній зміст його думок та почуттів. Вільна мова викриває розпущеність думки, а дратівливе слово свідчить про гнівну пристрасть, грубі ж слова свідчать про недоліки у вихованні. І навпаки, слова строгі, стримані, точні, а деколи пересипані гумором, показують, що вони народжені дисциплінованим умом, гострим, мислячим, спостережливим та добродушним. А з іншого боку, дехто з молодих пастирів починає «практикувати» акторську православну духовність, виробляючи в собі «псевдо-священну» мову. Ради успадкованого від предків традиційного левітства, батюшка заучує ряд «особливо духовних» виразів, вроді: «Спаси, Господи» – замість «спасибі»; «аз многогрішний» – замість простого «я»; «Ваша святиня» – замість «Ви»; «моє недостоїнство», «окаянний», «смиреннійший» і т.п. епітети, «здатні» в свідомості неофіта-левіта стати вірною ознакою його «глибокої» духовності та смирення. Рухи та жестикуляція пастиря також повинні бути урівноважені. Він повинен виробити в собі внутрішній, природний йому, але тим не менш пристосований до його звання, ритм рухів при ходьбі. Біганина по вулицях, ринках, храму, не відповідає його призначенню. Але й видна пихатість показує в ньому коміка, котрий погано завчив свою роль. Мова, як і рухи, повинні «відштовхуватися» від духовності, а не навпаки.

4). Кореспонденція. Канцелярія пастиря повинна знаходитися в ідеальному стані. На кожен лист відразу повинна даватися відповідь. Листи повинні бути датовані та пронумеровані. Ділові папери та листи – мати копії. Листи до вищих церковних чинів повинні бути написані по формі, витримано, чітко, без фамільярності. Підпис по формі, без всяких фальшиво-смиренних епітетів: «многогрішний», «смиренний», «недостойний раб».

5). Житло. Зовнішній та внутрішній вигляд житла пастиря, може дати привід до позитивної чи негативної оцінки в очах пастви. Житло повинно свідчити про внутрішній устрій та життєві інтереси. Скромність, серйозність та чистота повинні прикрашати дім пастиря. Та найголовніше у всій цій зовнішній підготовці – це вміння виробити в собі внутрішній духовний такт і чуття, аби визначати ту міру, яка найбільше личить даному випадку чи положенню.

В наступній статті ми торкнемося левітства та пророцтва як двох типів пастирського служіння людей, – тих котрі взяли на себе цей хрест поза Богом, самочинно, й тих, кого покликав до цієї святої справи Бог.

Віктор Саварин. м.Турка.


Схожі матеріали :

Категорія: В.Саварин "Що відбувається під куполами ?" | Додав: Admin (04.01.2016)
Переглядів: 383 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 Юрій   (08.01.2016 19:11)
священник-це барометр народу! якщо окурки,сміття кидаються де попало,якщо на дорозі між водіями нема культури,якщо батьки з маленького дитині прививають,що якщо не заплатиш,чи не вкрадеш-ніц сі не добєш,то звідки бути порядному священникові?!


УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.