П'ятниця, 18.08.2017 | Вітаю Вас , шановний гість | Реєстрація | ВХІД

Турка-жемчужина Карпат ** Turka-the pearl of the Carpathians         В Турці

Статті про м.Турка та наш бойківський край

Головна » Статті » В.Саварин "Що відбувається під куполами ?"

46. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ПІД КУПОЛАМИ? (Продовження).
«Духа не вгашайте! Не гордуйте пророцтвами!» (1Сол.5.19,20);

«У ревності не слабніть, духом палайте, служіть Господеві,
втішайтеся надією, в скорботі будьте терпеливі,
в молитві постійні…» (Рим.12.11,12).

Розкриваючи динаміку пастирського служіння, ми торкнемось двох його типів: «левітського» та «пророчого», аби якнайглибше усвідомити всю відповідальність пастиря за духовний ріст пастви, за яку він дасть відповідь на Суді Божому. Будь яке служіння, церковне чи світське, до якого нас кличе Бог, передбачає духовний ріст, без якого воно вироджується в пасивне виконування своїх обов’язків, з неодмінною деградацією особистості.

Говорячи про левітське та пророче служіння в християнському пастирстві, ми будемо говорити про дві категорії духовності. То що ж собою являє левітство в християнстві? Це служіння поза харизмою, поза волею Бога, де силами своєї природи, людина намагається хоч якось імітувати конкретну діяльність. Звісно, що таке пастирство кастове, побутове, формальне, вузько-національне, нетворче, нерухоме та мертве, нездатне розкрити в собі дари Духа Святого. Замкнувшись, воно почало набувати природжені вади, звужуючи шлях, віддалилося від пастви, перетворившись в клерикальну установу, присвоївши собі виключні прерогативи вважати себе Церквою за перевагою. Це стало причиною того, «аби вважати пастирське служіння не як зразок доброчинності, а як засіб для прожитку; не як відповідальне служіння, а безвідповідальну владу» (святий Григорій Богослов).

Багато гірких слів чули недбайливі пастирі в свій адрес від пророків ще в Старому Заповіті. Нічого не змінилося й в Новому Заповіті. «Служителі олтаря» поставили себе на службу строю та соціальній неправді, засвідчуючи печальне безсилля левітства. Заключивши союз зі світським владиками та всякими впливовими пройдисвітами, «великі подвижники благочестя» оправдовували та канонізовували соціальне зло, служачи одночасно Богу й дияволу. Високе аскетичне життя суміщалося з прислуговуванням політичному злу. Таке спотворення пастирського шляху приводило до підкорення Царства Божого царству кесаря, де пастирство принижувалося до рівня прислуговування ницим інтересам поліцейської служби. Звісно, що таке юдейське священство шукало захисту у державності і чим більше їй прислуговувало, тим більше принижувало свій авторитет. Пастир, котрий апостольствує за допомогою каральних мір поліції, зводить своє апостольство до нуля, оскверняючи Євангелію. Такий пастир вже не являється співробітником Христа: «Бо тепер чи я в людей шукаю признання чи в Бога? Чи людям дбаю я догоджати? Бо коли б догоджав я ще людям, я не був би співробітником Христовим» (Гал.1.10; 1Сол.2.3-12).

Із самозамкнутого й закостенілого старозавітного левітського інституту, народився дух книжницького «передання старців», а звідси й талмудизм, який ввійшов та широко розповсюдився і в християнській релігійній психології, породжуючи книжницько-законницьке відношення до Бога. Це ознака рабства, духовного боягузтва, маловір’я. Талмудист вірить, що спасає форма, довжина молитов, зілля, вода, а не милість Божа. Саме цим і вбивається життя Духу. Істинне поклоніння Богу в дусі та істині перетворюється в мертве, формальне служіння, в обрядовір’я, в уставщину.

Християнський талмудизм – це відголосок юдейського впливу на Церкву, який активно проявлявся з самого початку заснування Церкви. Тому тут завжди можна побачити християн, як пастирів так і «мирян», котрі активно живуть за юдейськими релігійними шаблонами. Вони прагнуть знайти спасіння в формі, в букві, в дрібному приписі уставу, відноситься це до посту, молитви чи обряду, намагаючись підмінити суть Євангелії, закувати дух, підняти жертву над милістю, «відцідити комара й проковтнути верблюда». Талмудизм, відстоюючи примат форми, сковує творчий порив, не приймає вічного відкриття істини і забороняє духовне життя Церкви. Він проявляється не тільки в храмовому та літургійному житті. Він іде далі. Він не мислить, не живе духом, не бажає знати богословської творчості; від подібний до старозавітного народу, котрий волав до пророків: «Не пророкуйте!» (Амос.2.12) і «Перестаньте передбачати» (Іс.30.10). Для них одкровення припинилося.

Тут зовсім не береться до уваги те, що розсудок не може не мислити, а розум людини не може не мати контакту з Великим Умом, що людина створена не тільки пасивним приймачем з неба даних готових істин, але й сама приймає участь в одкровенні, сама шукає і творить. Адже творчість являється одною з богоподібних властивостей людського духу. Пастир-левіт страшенно боїться цього в Церкві, намагаючись зупинити в ній живий потік. Від страху він нездатний мислити, а тому й забороняє мислити іншим. Він занурений в безтурботну глибоку сплячку, відмежувавшись від всяких церковних проблем. Єдине, чого він прагне, це якнайдовше залишатися в цьому рабському оціпенінні, виправдовуючи себе тим, що буцімто він щось тут оберігає, навіть не здогадуючись, що являється ревним хранителем своїх кайданів.

Пастир-левіт намагається задубіти і в закостенілих формах викладення віри. Він проповідує якоюсь фальшиво-класичною проповідницькою мовою – адже левітська школа й підручники церковного витійства заборонили йому проповідувати інакше. Цей левіт вносить талмудичний дух і в саме богослужіння, дорожачи більше формою та буквою, ніж живим настроєм пастви. Ставши рабом забобонів у священичому ритуалі, він боїться зробити богослужіння зрозумілим та доступним почуттям вірян. Він любить пишність і театральність в служінні, помпу, в яких бачить суть храмової молитви, стараючись виправдати дух талмудизму любов’ю до уставних традицій, хоча фальшива любов не йде далі пустого формалізму: устав ради уставу і зовнішнього естетизму на шкоду змісту молитви. Новозавітний талмудизм глибоко помиляється, якщо вважає, що форма й устав відродять втрачений молитовний дух. Якщо його немає, якщо пастир не молиться внутрішньою молитвою, то ні устав, ні форма не створять йому молитовну стихію. Устав тут подібний до побуту і сам по собі безплідний, залишаючись пам’ятником молитовного пафосу, «духовної» творчості та регулятивним символом літургічного життя, нездатним роздмухати згасаючого полум’я.

Дух левітсва замикається у вузько-національних рамках, забуваючи, що спасіння сповіщено всім, що в Євангеліїї немає ні елліна, ні юдея, а тому в Церкві немає місця шовінізму, інакше це вже не церква, а державна установа з певними функціями маніпуляції свідомістю народу. Левіт, рабствуючи формам соціального строю, канонізуючи й оправдуючи людські надбудови та перегородки, він рабствує й національним фетишам. Йому чужа ідея Вселенської Церкви, оскільки він не почув у вогненному чуді П’ятидесятниці, як всі народи почали славити Бога різними мовами, даючи в цій Божественній симфонії один могутній акорд славослов’я Імені Божого. Він не піднімається над своїм містечковим розумінням християнства, плазуючи в межах старозавітних понять, а тому не має змоги злетіти над світом. Вузько-національний дух спонукав греків спалювати церковні арабські книги та болгарські антимінси; слов’ян – грецькі; Московію – українські. Левіту чужа ідея єдності Церкви, а тому він і не прагне пізнавати життя та віру єдиновірних братів, молитися з ними єдиним серцем та єдиними вустами на різних мовах. Будучи розділена догматичними питаннями, календарними, обрядовими, юридичними, сучасна Церква слугує справедливим докором всім, а особливо пастирям, котрі заснули міцним сном, заснули ще до того, як Слово Боже зійшло на землю і не проснулися, не розчули, як це Слово, ставши плоттю, звістило нову Істину й нову заповідь для всього людства, а найперше – для пастирів.

Вияснивши, що таке левітський дух в пастирському служінні, варто кілька слів сказати й про дух пророчий. Будучи носієм пророчого духу, духу творчого, – це пастир діяльний, котрий вічно прагне єднання з Богом, чуйний до всього, що відбувається довкола, не примиряючись з вкоріненим злом, яким би авторитетом цього світу воно б не було санкціоноване. Будучи виповненим дерзновенної віри, він переживає трагічність християнства та свого покликання. Старозавітний пророк своєю полум’яною мовою і своїм життям викривав недосконалість священиків, царів та народу. Він посилався зверху як деякий коректив до невдалих прикладів священства. Новозавітний пастир пророчого духу, повинен постійно чути в собі цей голос Божий і завжди бути корективом до самого себе. Старозавітні пророки надихалися Духом Святим і не боялися відкрити свого слуху й серця для пізнання та вміщення Божої Істини. Вони проповідували ідею морального оновлення, внутрішнього переродження, викривали суспільне зло, неправду сильних цього світу й будили свій народ та його недбайливих пастирів. Вони були непохитними хранителями правди. То невже таким не повинен бути і новозавітний пастир, покликаний звершувати своє служіння преображення світу?

Пророки громили лицемірних пастирів, котрі спотворюючи заповіді, оскверняли святиню, не відрізняючи правду від фальші, безславили Ім’я Боже, пасучи самих себе. Старозавітні пророки були слугами народу. Єпископ Порфирій каже: «Всюди великий духовний неврожай. Посередність і важке спання духовних сил підміняє бадьорість та політ дарувань в області істини, добра, краси та правди… Русь морить духовна вбогість. Де в нас пророки, котрі б її, схильну до віри, поезії та чар духовного світу, напували натхненним словом? Де у нас пророки, котрі в ім’я Бога та Євангелії, проповідували б невільникам свободу?... Де апостоли?...».

Відразу виникає питання: а чи можливе пророче служіння й зараз? Чи не буде воно являтися якоюсь специфічною відмінністю старозавітного чи ранньохристиянського побуту? При погляді на сьогоднішнє «релігійне» життя як на щось вже сформоване й на християнство як на сукупність закостенілих приписів, а на пастирське служіння як охорону традицій та канонізованих форм, – при такому погляді, пророчий настрій та горіння духу, звісно, анахронізм (пережиток), й стремління до нього – непотрібна, жалюгідна й небезпечна спроба повернути до життя те, що вже давно втрачене – дух.

Але якщо християнство не вмерло, якщо Церква була, є і буде до кінця віку, – то ми не можемо бути мертвими у вірі, не можемо не горіти духом й дерзати перед Богом, не миритися з пануючим злом, будити заснулу релігійну стихію, відкликатися й чуйно реагувати на ті проблеми, які мучать людство. Та коли в нас помер апостольський і пророчий дух, то пастирі – тільки каста жерців, левіти, котрі звершують своє безплідне старозавітне служіння.

Передбачаючи охолодження духу в християнстві і окостеніння емпіричних форм Церкви, Апостол попереджає: «Духа не вгашайте! Не гордуйте пророцтвами!» (1Сол.5.19-20). Він не помилився в своїх побоюваннях. В Церкві поступово став згасати дух дерзновенного служіння Богу; форма стала над сутністю; забули про пророчий дух, ба, його навіть почали боятися, адже без нього якось спокійніше протікає церковне життя. Тут можна цілком законно розніжитися на м’яких перинах уставного побуту: правил, приписів, канонів, тобто людських передань – талмудизму. Перед сучасними пастирями здійснюються слова пророка: «Ось наступають дні, говорить Господь Бог, коли Я пошлю на землю голод, – не голод хліба, і не спрагу води, але спрагу слухання слів Господніх!» (Амос.8.11). Саме цей голод та спрагу й покликані втамувати пастирі пророчого духу, звершуючи своє служіння в дусі Доброго Пастиря, не оглядаючись назад на забезпечене, спокійне, узаконене левітське благоденство, а сміливо йти стопами пророків та апостолів.

В наступній статті ми звернемо увагу на Таїнство Рукопокладення, а саме, що передають один одному пастирі в акті рукопокладення.

Віктор Саварин. м.Турка.


Схожі матеріали :

Категорія: В.Саварин "Що відбувається під куполами ?" | Додав: Admin (30.01.2016)
Переглядів: 362 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0

УВАГА ! 3 1 квітня 2017р вводиться премодерація коментарів неавторизованих відвідувачів. Ваш коментар буде опублікований після схвалення модератором ! Деталі читайте тут...

Им'я *:
Email:
ВВ-коди       Завантаження зображень Зp

Правила спілкування на сайті
Код *: Якщо погано видно код безпеки , натисніть на нього. Він обновиться.